ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.05.2004 Справа N 41/708
Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Хандуріна м. І.- головуючого,
Костенко Т.Ф.,
Ходаківської І.П. ,
розглянувши у відкритому Київської міської ради
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову Київського апеляційного
господарського суду від 24.03.2003 р.
у справі господарського суду м. Києва
за позовом приватного підприємця Павловської
Лариси Петрівни
до Київської міської ради
про спонукання до виконання дій,
за участю представників сторін:
- позивача: Павловська Л.П.,
Сольський М.П. – дов. від 03.12.2003,
- відповідача: Гавриш А. В. – дов. від 12.04.2003 р.
№ 225-Кр-294,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду м. Києва від 09.12.2002 р. у справі
№ 41/708 приватному підприємцю Павловській Л.П. відмовлено у
позові до Київської міської ради про спонукання до укладення
договору оренди земельної ділянки загальною площею 52 кв. м. для
розміщення павільйону за адресою: м. Київ, вул. Вербицького, 18.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
24.03.2003 р. рішення господарського суду м. Києва від
09.12.2002 р. скасовано. Позов ПП Павловської Л.П. задоволено.
Договір оренди земельної ділянки між Київською міською радою та
СПД Павловською Л.П. вважати укладеним на умовах, запропонованих
суб’єктом підприємницької діяльності Пвловською Л.П.
Київська міська рада звернулася до Вищого господарського суду
України з касаційною скаргою, в якій просить постанову
Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2003 р. у
даній справі скасувати, а рішення господарського суду м. Києва
від 09.12.2002 р. залишити без змін. В обґрунтування посилається
на неправильне застосування норм матеріального права, а саме:
ст. 120, 123, 124, 151 Земельного кодексу України та ст. 7
Закону України “Про оренду землі” ( 161-14 ) (161-14)
.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи
та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування
норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до договору
купівлі-продажу, укладеного 04.02.1999 р. між ТОВ “Вальтер” та
ПП Павловською, ТОВ “Вальтер” продало, а ПП Павловська
Л.П. купила металеві збірно-розбірні конструкції типу
“Павільйон”.
Земельна ділянка, на якій розташований павільйон, згідно з
договором № 110 від 07.02.1997 р., укладеним між ТОВ “Вальтер”
та Харківською районною державною адміністрацією м. Києва, була
надана ТОВ “Вальтер” у короткострокову оренду. Розпорядженням
Харківської районної державної адміністрації м. Києва від
17.12.1998 р. № 845 ТОВ “Вальтер” строк дії зазначеного договору
тимчасового користування земельною ділянкою продовжено до
01.12.2000 р.
ПП Павловська Л.П. звернулася до суду з позовом про спонукання
Київської міської ради до укладення договору оренди земельної
ділянки загальною площею 52 кв. м. для розміщення павільйону по
вул. Вербицького у м. Києві у зв’язку з придбанням у власність
павільйону.
Господарський суд м. Києва, відмовляючи у задоволенні позову
зазначив, що ст. 30 Земельного кодексу України не передбачено
перехід права власності або права користування земельною
ділянкою у випадках переходу права власності на малі
архўтектурнў форми – типу павільйон, а лише у випадках переходу
права власності на будівлю або споруду. Крім того, у рішенні
суду зазначено, що оскільки позивач не був орендарем зазначеної
земельної ділянки, то він не має переважного права на поновлення
договору оренди.
Київський апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення
господарського суду першої інстанції зазначив, що придбаний
павільйон є спорудою, з посиланням на дозвіл Спецінспекції по
контролю за благоустроєм району Харківської районної державної
адміністрації м. Києва № 132/106/115 від 12.02.1999 р., а тому
відповідно до ст. 30 Земельного кодексу України, яка передбачає
на перехід права власності на земельну ділянку. Однак, як
вбачається з матеріалів справи у вказаному дозволі зазначено про
дозвіл на встановлення позивачем павільйону 30 кв. м.
Відповідно до п.п. 1, 2 ст. 93 Земельного кодексу України
( 2768-14 ) (2768-14)
від 25.10.2001р., який набрав чинності 01.01.2002
р., право оренди земельної ділянки – це засноване на договорі
строкове платне володіння і користування земельною ділянкою,
необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої
діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду
громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і
особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним
об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.
Пунктом п. 2 перехідних положень Земельного кодексу України
( 2768-14 ) (2768-14)
встановлено, що клопотання і заяви щодо відведення
земельних ділянок, не вирішені на момент введення в дію цього
Кодексу, реалізуються органами виконавчої влади та органами
місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції у порядку
та з додержанням вимог цього Кодексу.
Стаття 124 Земельного кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
передбачає
передачу в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній
або комунальній власності, яка здійснюється на підставі рішення
відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого
самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної
ділянки.
Таким чином, оскільки клопотання ПП Павловської Л.П. про
укладення договору оренди земельної ділянки загальною площею 52
кв. м. для розміщення павільйону по вул. Вербицького у м. Києві
на момент введення в дію Земельного кодексу вирішено не було, то
воно підлягає реалізації Київською міською радою з додержанням
вимог цього Кодексу.
Однак, ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції
не було перевірено наявність чи відсутність рішення Київської
міської ради про надання позивачу в оренду земельної ділянки.
Ненадання відповідні за заявою позивача щодо укладення договору
оренди земельної ділянки чинним законодавством не передбачено як
підстава для спонукання до укладення договору оренди.
Крім того, суд апеляційної інстанції, приймаючи запропонований
позивачем проект договору оренди за основу, зазначив, що його
умови відповідають постанові Кабінету Міністрів України № 197
від 17.03.1993 р. Однак при цьому судом не було перевірено
вўдповўднўсть його умов вимогам Закону України “Про оренду
землі” ( 161-14 ) (161-14)
, оскільки п. 1 ст. 14 передбачено, що умови
договору оренди земельної ділянки не можуть суперечити законам
України.
Таким чином, враховуючи вищенаведене колегія суддів дійшла
висновку про неповне з’ясування судами першої та апеляційної
інстанції фактичних обставин справи, що мають значення для
правильного вирішення спору, а отже й про порушення вимог ст. 43
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо всебічного, повного і об’єктивного
розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись
законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 111-5 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна
інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту
їх встановлення у рішенні або постанови господарського суду.
Оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не наділена повноваженнями щодо встановлення
обставин справи, а останні встановлені неповно, справа підлягає
передачі на новий розгляд до господарського суду першої
інстанції.
Під час нового судового розгляду справи господарському суду
першої інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі
передбачені законом засоби для всебічного, повного і
об’єктивного встановлення обставин справи, прав та обов’язків
сторін і в залежності від встановленого та відповідно до вимог
чинного законодавства вирішити спір.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Київської міської ради задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
24.03.2003р. і рішення господарського суду м. Києва від
09.12.2002 р. у справі № 41/708 скасувати і передати справу на
новий розгляд до господарського суду м. Києва.