ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.05.2004 Справа N 32/778
Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Хандуріна м. І. - головуючого,
Костенко Т.Ф.,
Ходаківської І.П. ,
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у
судовому засіданні Святошинському районі м. Києва
касаційну скаргу
на постанову Київського апеляційного господарського
суду від 20.02.2004 р.
у справі господарського суду м. Києва
за позовом Державної податкової інспекції у
Святошинському районі м. Києва
до ВАТ “Науково-дослідний інститут
електромеханічних приладів”,
приватного підприємства “Алкомп”
про визнання недійсним договору та стягнення 63753,40 грн.,
за участю представників сторін:
- позивача: Артемчук Н.А. – дов. від 22.01.2004 р.
№ 216/9/10-025,
- відповідача1: Бондаренко М.О. – директор.
Зимогляд Ф.І. – дов. від 05.11.2003 р.
№ 625,
- відповідача2: не з’явився,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду м. Києва від 26.11.2003 р. у справі
№ 32/778 Державній податковій інспекції у Святошинському районі
м. Києва відмовлено в позові про визнання недійсною на підставі
ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
договору від 29.05.2001 р.,
укладеного між ПП “Алкомп” та ВАТ “Науково-дослідний інститут
електромеханічних приладів” і стягнення з ВАТ “Науково-дослідний
інститут електромеханічних приладів” на користь держави
63753,40грн., отриманих за договором.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
20.02.2004р. рішення господарського суду м. Києва від 26.11.2003
р. залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не доведено
наявність умислу на досягнення суперечної інтересам держави та
суспільства мети по оскаржуваній угоді.
Державна податкова інспекція у Святошинському районі м. Києва
звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить скасувати судові рішення у даній справі
та прийняти нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування
посилається на неправильне застосування судами норм
матеріального та процесуального права, а саме ст. 49 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
та ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оскаржуваного судового акту, знаходить
необхідним касаційну скаргу задовольнити частково з наступних
підстав.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України,
викладених у пункті 1 постанови від 29.12.76 № 11 “Про судове
рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин, а за їх відсутності – на підставі закону, що
регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і
змісту законодавства України.
Судові рішення попередніх інстанцій цим вимогам не відповідають.
Статтею 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
встановлено, що якщо угода
укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і
суспільства, то при наявності умислу в обох сторін у разі
виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все
одержане за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з
другої сторони стягується в доход держави все одержане і все
належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При
наявності ж умислу лише в однієї із сторін все одержане нею за
угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане
останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується
в доход держави.
Відповідно до вимог ст. 67 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
,
кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і
розмірах, встановлених законом.
Статтями 2, 4, 9 Закону України “Про систему оподаткування”
( 1251-12 ) (1251-12)
передбачений обов’язок платників податків, яким
зокрема, є і суб’єкт підприємницької діяльності, сплачувати
податки і збори до бюджетів та до державних цільових фондів у
порядку та на умовах, що визначаються Законами України про
оподаткування.
Згідно з пунктом 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України
“Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”
( v0003700-78 ) (v0003700-78)
від 28.04.1978р. № 3 при розгляді справ про
визнання угоди недійсною на підставі ст. 49 ЦК судам слід мати
на увазі, що дія цієї норми поширюється на угоди, які укладені з
метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства,
тобто порушують основні принципи існуючого суспільного ладу. До
них, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування
фізичними та юридичними особами від оподаткування.
Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною
відповідно до статті 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
є її укладення з
метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та
наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання
відповідних наслідків.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, між ПП “Алкомп” та
ВАТ “Науково-дослідний інститут електромеханічних приладів”
29.05.2001 р. укладено договір № 901 на суму 63753,40 грн., яким
ПП “Алкомп” зобов’язався виготовити виріб 11Р513, а ВАТ
“Науково-дослідний інститут електромеханічних приладів” прийняти
та оплатити товар.
Відповідно до товарно-транспортної накладної від 14.08.2001 р.
№ 077562, виписки з журналу № 8 за червень 2001 р., виписки з
книги продажу та придбання товарів, виписки з банківського
рахунку, договір фактично виконаний обома сторонами.
Позивач, як на підставу визнання угоди недійсною, посилається на
той факт, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від
01.10.2002 р. установчі документи ПП “Алкомп” визнані недійсними
з моменту реєстрації.
Рішення господарського суду м. Києва та постанова Київського
апеляційного господарського суду у даній справі мотивовані тим,
що позивач не привів в розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
достатніх фактичних підстав для віднесення
оспорюваної угоди до такої, що спрямована на ухилення від
оподаткування. Отже, позивачем не надані докази в підтвердження
умислу відповідачів на укладення угоди, що завідомо суперечить
інтересам держави та суспільства.
Предметом спору в даній справі є угода, укладена відповідачами.
Підставою позову є укладення угоди з метою завідомо суперечною
ўнтересам держави та суспільства.
Таким чином, вирішивши спір по суті, суди мали дати оцінку
спірній угоді, встановивши юридичний факт укладення її з метою
завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, або
навпаки. Отже, встановивши, що позивачем не доведено, що
оспорювана угода укладена з метою завідомо суперечною інтересам
держави та суспільства, суди фактично самій угоді, а не правовій
позиції позивача, остаточної оцінки не дали.
Колегія суддів також вважає, що висновок судів про відсутність в
господарській справі певних доказів суперечить ч. 1 ст. 38 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, відповідно до якої, якщо подані сторонами
докази є недостатніми, господарський суд зобов’язаний
витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх
участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення
спору.
Колегія суддів враховує можливість визнання угод недійсними на
підставі ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
за наявності мети не
сплачувати податки з отриманих за реалізовані іншим суб’єктам
товари сум, оскільки такі дії суперечать ст. 67 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, якою встановлено, що кожен зобов’язаний
сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених
Законом.
Однак, господарські суди не встановили достатніх фактичних та
правових підстав для віднесення чи невіднесення оспорюваних угод
до таких, що спрямовані саме на ухилення від оподаткування.
Судами належним чином не перевірено, чи протирічила в даному
випадку діяльність ПП “Алкомп” одному з основних принципів
існуючого ладу – сплачувати податки та збори, тобто інтересам
держави та суспільства. Тобто, господарські суди не встановили
достатніх фактичних та правових підстав для віднесення чи
невіднесення оспорюваної угоди до таких, що спрямовані саме на
ухилення від оподаткування.
Колегія суддів відзначає, що господарські суди не досліджували
питання чи проводились документальні перевірки правильності
обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на
додану вартість відповідачем-2, щодо проведення документальних
перевірок за спірними угодами з відповідачем-2 відповідача-1,
застосування до останнього санкцій за порушення податкового
законодавства, та фактичних і правових наслідків вжиття
відповідних заходів для вирішення даного спору.
Крім того при розгляді справи належним чином не перевірено, яку
господарську діяльність здійснював відповідач-1, яким чином були
використані товари, отримані за спірними угодами, та чи сплатив
відповідач-1 податки від здійснення господарської діяльності.
Відповідно судом не дано належної повної правової оцінки щодо
наявності умислу та меті учасників господарської угоди, тобто не
витребувано доказів, які б свідчили про порушення кримінальних
справ за фактом ухилення від сплати податків стосовно обставин,
викладених в позовній заяві.
Колегія суддів також вважає, що висновок судів про не ненадання
позивачем будь-яких доказів суперечить ч. 1 ст. 38 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, відповідно до якої, якщо подані сторонами докази є
недостатніми, господарський суд зобов’язаний витребувати від
підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі
документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду
справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати
або вважати доведеними обставини, що не були встановлені
попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі
підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд.
При новому розгляді справи суду необхідно всебічно і повно
перевірити обставини по справі, проаналізувати їх та інші
докази, що містяться в матеріалах справи, визначитися щодо
належних способів доказування у даній справі і прийняти рішення
у відповідності до вимог чинного законодавства.
В процесі розгляду справи слід усунути порушення норм
матеріального і процесуального законодавства.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, ст. 111-9, ст. 111-10,
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд
України,-
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському
районі м. Києва задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
20.02.2004р. та рішення господарського суду м. Києва від
26.11.2003р. у справі № 32/778 скасувати, справу направити на
новий розгляд до господарського суду м. Києва.