ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.05.2004 Справа N 25/354
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у
судовому засіданні касаційну м. Краматорську
скаргу
на постанову Донецького апеляційного
господарського суду від
24.02.2004
у справі № 25/354
господарського суду Донецької області
за позовом Закритого акціонерного товариства
“М”
до відповідачів: 1) Державної податкової
інспекції у м. Краматорську;
2) Відділення державного
казначейства в м. Краматорську
про стягнення 71 797, 75 грн.,
за участю представників від:
позивача не з’явились
відповідача 1 не з’явились
відповідача 2 не з’явились
Рішенням господарського суду Донецької області від 27.01.2004
позов задоволено: стягнуто з Державного бюджету України на
користь закритого акціонерного товариства “М” суми податку на
додану вартість по податкових накладних з ПДВ за жовтень 2002
року – квітень 2003 року, червень та липень 2003 року у розмірі
69 232, 00 грн. (59 406, 90 грн. – сума експортного
відшкодування, 9 826, 00 грн. – сума бюджетного відшкодування),
а також суми відсотків у розмірі 2 565, 75 грн., нарахованих на
суму бюджетної заборгованості.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
24.02.2004 рішення господарського суду залишено без змін, а
апеляційну скаргу – без задоволення.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ДПІ в
м. Краматорську (далі – ДПІ) подала до Вищого господарського
суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати
постанову Донецького апеляційного господарського суду, оскільки
вважає, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального і
процесуального права. Так, на думку заявника, належні до
відшкодування суми ПДВ відшкодовуються лише за умов проведення
обов’язкової документальної перевірки платника податку. Крім
того, судами не прийнята до уваги ст. 12 Закону України “Про
державний бюджет на 2004 рік” ( 1344-15 ) (1344-15)
.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши юридичну оцінку
обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши
правильність застосування господарськими судами норм
матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого
господарського суду України,
В С Т А Н О В И Л А :
Згідно з підпунктом 7.7.1 пункту 7.7. статті 7 Закону України
“Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
суми податку, що
підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету,
визначаються як різниця між загальною сумою податкових
зобов’язань, що виникли у зв’язку з будь-яким продажем товарів
(робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового
кредиту звітного періоду.
При розгляді справи господарським судом Донецької області було
встановлено, що за наслідками господарської діяльності позивача
в жовтні 2002 року – квітні 2003 року та в червні-липні 2003
року різниця між загальною сумою податкових зобов’язань та сумою
податкового кредиту має від’ємне значення і відповідно до
підпункту 7.7.3 пункту 7.7. статті 7 Закону України “Про податок
на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
підлягає відшкодуванню з
державного бюджету України протягом місяця, наступного після
подання декларації. Сума, не відшкодована платнику податку у
встановлений термін, вважається бюджетною заборгованістю, на яку
нараховуються проценти на рівні 120% від облікової ставки НБУ.
Такий же термін, 30 календарних днів з дня подання розрахунку,
відповідно до ст. 8 вказаного вище Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
,
розповсюджується і на експертне відшкодування при здійсненні
платником податку операцій з вивезення (пересилання) товарів
(робіт, послуг) за межі митної території України.
Підставою для подання позову у даній справі є порушення
передбаченого законом права позивача на одержання з державного
бюджету України сум бюджетної заборгованості по ПДВ та процентів
на рівні 120% від облікової ставки НБУ, нарахованих на суму
заборгованості.
Відповідно до абзацу 5 підпункту 7.7.3 пункту 7.7. статті 7
Закону України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
за
даної обставини платник податку має право після виникнення
бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про
стягнення коштів з бюджету.
В силу приписів Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
право платника податку на отримання бюджетного
відшкодування та нарахованих на суму бюджетної заборгованості
відсотків не ставиться у залежність від тієї обставини чи
отримані результати зустрічних перевірок контрагентів платника
податків, чи ні.
Враховуючи те, що спір виник внаслідок неправильних дій органу
державної податкової служби, колегія суддів погоджується
висновком господарських судів щодо віднесення судових витрат на
ДПІ у м. Краматорську.
Щодо посилання податкової інспекції на незастосування судом ст.
12 Закону України “Про Державний бюджет України на 2004 рік”
( 1344-15 ) (1344-15)
, згідно якої погашення простроченої бюджетної
заборгованості з податку на додану вартість, яка виникла станом
на 1.11.2003 року і не відшкодована на 1.01.2004 року, може бути
здійснено шляхом її оформлення облігаціями внутрішньої державної
позики з терміном обігу п’ять років, то колегія суддів зазначає,
що в силу норми підпункту 7.7.3 п. 7.7. ст. 7 Закону України
“Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, яка
кореспондується з вимогою ст. 19 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, платник податку самостійно обирає спосіб
відшкодування з державного бюджету бюджетної заборгованості, про
що зазначається у податковій декларації за відповідний звітний
період.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що
погашення простроченої бюджетної заборгованості з податку на
додану вартість при умовах та у спосіб, передбачений ст. 12
Закону України “Про державний бюджет України на 2004 рік”
( 1344-15 ) (1344-15)
, може бути здійснено лише за згодою платника
податку.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України “Про систему
оподаткування” ( 1251-12 ) (1251-12)
зміна податкових ставок і механізмів
не може вводитись Законом України про Державний бюджет України
на відповідний рік.
Отже, у даній справі позивачем заявлені вимоги, які за своїм
змістом відповідають матеріально-правовим способам захисту
порушеного права, визначеним законом.
За таких обставин, судова колегія вважає, що постанова
Донецького апеляційного господарського суду відповідає вимогам
закону та фактичним обставинам справи, тому підстав для зміни чи
скасування не вбачається.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ч. 1
ст. 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, –
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в
м. Краматорську від 09.03.2004 № 8957/ю/ю-013 залишити без
задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського
суду від 24.02.2004 у справі № 25/354 – без змін.