ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.05.2004 Справа N 15/236
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Кочерової Н.О., - головуючого,
Рибака В.В.,
Черкащенка М.М.,
розглянувши Лохвицького районного центру зайнятості
матеріали касаційної населення
скарги
на постанову Харківського апеляційного
господарського суду від 18.11.2003
у справі Полтавської області
господарського суду
за позовом Прокурора Лохвицького районі в інтересах
держави в особі Лохвицького районного
центру зайнятості населення, Міністерства
праці та соціальної політики, Лохвицької
МДПІ
до Приватної агрофірми “Оберіг”
про стягнення 4 229,06 грн.
В засіданні взяли участь представники:
- позивача: не з’явились;
- відповідача: не з’явились;
В С Т А Н О В И В:
У червні 2002 року прокурор Лохвицького районі в інтересах
держави в особі Лохвицького районного центру зайнятості
населення, Міністерства праці та соціальної політики, Лохвицької
МДПІ звернувся до суду з позовом про стягнення з Приватної
агрофірми “Оберіг” 4 229,06 грн.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 22.07.2003
позов задоволено.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
18.11.2003 рішення господарського суду змінено; стягнуто з
Приватної агрофірми “Оберіг” на користь Лохвицького районного
центру зайнятості населення заборгованість у сумі 3 820,66 грн.
В частині стягнення пені відмовлено. В іншій частині рішення
залишено без змін.
Не погоджуючись з прийнятою постановою Лохвицький районний центр
зайнятості населення подав касаційну скаргу в якій просить дану
постанову скасувати в частині відмови в стягненні пені.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судом
неправильно застосовані норми матеріального права, що призвело
до прийняття незаконної постанови.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи
та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування
норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна
скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи апеляційну скаргу в частині відмови позивачу в
стягненні пені, нарахованої на повну суму недоїмки, суд
зазначив, що пеня нарахована з моменту виникнення недоїмки, а не
з моменту її сплати. Враховуючи таке порушення ч. 3 п. 1 ст. 38
Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне
страхування на випадок безробіття” ( 1533-14 ) (1533-14)
, суд дійшов
висновку, що в цій частині в позові необхідно відмовити.
Але з таким висновком судова колегія погодитись не може,
враховуючи наступне.
Дійсно, пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків облікової
ставки НБУ, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму
недоїмки за весь її строк – ст. 38 Закону України “Про
загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок
безробіття” ( 1533-14 ) (1533-14)
. Згідно п. 3 ст. 17 вищезазначеного
Закону ( 1533-14 ) (1533-14)
, п.п. 5.5-5.6 Інструкції про порядок
обчислення і сплати внесків на загальнообов’язкове державне
соціальне страхування на випадок безробіття та обліку їх
надходження до Фонду загальнообов’язкового державного
соціального страхування України на випадок безробіття
( z0030-01 ) (z0030-01)
, затвердженої наказом Міністерства праці та
соціальної політики України від 18.12.2000 № 339 та
зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 16.01.2001 за
№ 5221 днем сплати страхових внесків вважається день одержання
роботодавцями в установах банків коштів на оплату праці.
Апеляційним судом не встановлено дати одержання коштів, дати
виплати заробітної плати, дати виникнення та сплати недоїмки, а
тому, відповідно, є необґрунтованим висновок про нарахування
пені на момент виникнення недоїмки.
Судом першої інстанції зазначені обставини також не встановлені
і належної юридичної оцінки не отримали.
Крім того, неправильність нарахування пені може вплинути тільки
на її розмір, але не є підставою для відмови у вимогах про її
стягнення.
Враховуючи наведене, судами в порушення вимог господарського
процесуального законодавства повно і всебічно не досліджені
обставини, які мають суттєве значення для вирішення спору в
частині нарахування пені.
Згідно до частини 2 статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази.
Правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є
виключна прерогатива першої та апеляційної інстанції.
За таких обставин судові рішення в частині стягнення пені
підлягають зміні, і справа в цій частині передачі на новий
розгляд.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3.
ст. 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від
18.11.2003 в частині відмови в стягнення пені та рішення
господарського суду Полтавської області в частині стягнення пені
у справі № 15/236 скасувати, в іншій частині дану постанову та
рішення залишити без змін.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду
Полтавської області.