ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.05.2004 Справа N 05-5-35/26967
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді
суддів
розглянувши касаційну скаргу Сільськогосподарського виробничого
кооперативу „ВК” на постанову Київського апеляційного
господарського суду від 23.12.2003р. та ухвалу господарського
суду м. Києва від 19.09.2003р.
у справі № 05-5-35/26967 господарського суду м. Києва
за позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу „ВК”
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „Е”
про стягнення 23 370,78грн.
за участю представників:
СВК „ВК” – не з’явилися;
ТОВ „Е”
в с т а н о в и л а :
Ухвалою господарського суду м. Києва від 19.09.2003р. повернуто
без розгляду позовну заяву Сільськогосподарського виробничого
кооперативу „ВК” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Е”
про стягнення 23 370,78грн. на підставі пп. 5, 10 ч. 1 ст. 63
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
(а.с.8).
При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем
порушено правило об’єднання позовних вимог та до поданої заяви
не додано доказів сплати витрат на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
23.12.2003р. ухвала господарського суду м. Києва від
19.09.2003р. змінена. Відповідно до постанови апеляційної
інстанції абзац 1 резолютивної частини ухвали змінено з підстав,
зазначених у мотивувальній частині постанови, шляхом викладення
його у такій редакції: „повернути Сільськогосподарському
виробничому кооперативу „ВК” позовну заяву і додані до неї
документи без розгляду” (а.с.227-229).
Постанова мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно
дійшов висновку щодо відсутності доказів сплати витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, у зв’язку з
чим помилково застосував п. 10 ст. 63 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
. В
іншій частині висновки суду першої інстанції визнані
правомірними
Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, СВК „ВК”
звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою та просить їх скасувати, а позовні матеріали передати на
розгляд до суду першої інстанції.
У поданій касаційній скарзі скаржник посилається на порушення
судами норм процесуального права. На думку скаржника, суди
дійшли безпідставного висновку про порушення правил об’єднання
позовних вимог, у зв’язку з чим помилково повернули поданий ним
позов.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить
касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з наступних
підстав.
В силу ст. 58 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
позивачу надається право в
одній позовній заяві об'єднати кілька вимог, за умови, якщо вони
зв'язані між собою підставою виникнення або поданими доказами.
Правом об’єднання кількох однорідних позовних заяв або справ, у
яких беруть участь ті ж самі сторони, наділений суд.
Недотримання визначених цією нормою правил об’єднання позовних
вимог тягне за собою повернення судом поданої позовної заяви на
підставі п. 5 ч. 1 ст. 63 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Між тим, вказана норма невірно застосована судом першої
інстанції, що залишено без належного реагування судом
апеляційної інстанції.
Так, вказуючи на те, що позивачем порушено правило об’єднання
заявлених вимог, суд першої інстанції виходив з того, що
підставою виникнення заявлених вимог є різні договори: № 158 від
01.03.2000р.; № 377 від 29.05.2000р.; № 432 від 25.12.2000р.;
№ 955 від 26.10.2001р. З таким помилковим висновком суду першої
інстанції погодилась апеляційна інстанція.
Разом з тим, такі твердження судів є безпідставними.
Так, як вбачається із поданої позовної заяви, позивач – СВК „ВК”
просить стягнути на його користь з відповідача 23 370, 78грн.
При цьому, позивач посилається на безпідставність отримання
відповідачем зазначених коштів внаслідок надлишкової оплати
коштів за поставлений природний газ відповідно до умов
вищезазначених договорів. Отже, підставою заявлених вимог є
отримання відповідачем майна (грошових коштів) за рахунок
позивача без достатніх на те підстав. Позивач, як помилково
вважали суди, не ставить питання щодо виконання відповідачем
умов вказаних договорів, таким чином, їх умови, факт їх
укладення та невиконання кожного з цих договорів не є підставами
заявленого позову.
Між тим, касаційна інстанція погоджується з висновком суду
апеляційної інстанції щодо неправильного застосування судом
першої інстанції п. 10 ч. 1 ст. 63 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Так, п. 31 ч. 1 ст. 57 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
покладає на
позивача обов’язок додати до позовної заяви докази сплати витрат
на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Недотримання зазначеної вимоги тягне за собою повернення поданої
позовної заяви та доданих до неї документів без розгляду на
підставі п. 10 ч. 1 ст. 63 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Оскільки відповідні докази про сплату витрат на інформаційно-
технічне забезпечення судового процесу у встановленому розмірі,
а саме платіжне доручення № 392 від 28.08.2003р. на суму 118грн.
було додано позивачем до позовної заяви, суд першої інстанції
безпідставно зазначив про порушення позивачем вищевказаної
вимоги.
За таких обставин, враховуючи неправильне застосування судами
першої та апеляційної інстанції норм процесуального права,
ухвала господарського суду м. Києва від 19.09.2003р. та
постанова Київського апеляційного господарського суду від
23.12.2003р. підлягають скасуванню.
В силу ч. 4 ст. 111-13 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, у випадку
скасування касаційною інстанцією ухвали про повернення позовної
заяви, справа підлягає передачі на розгляд до суду першої
інстанції.
Перераховане скаржником державне мито в сумі 116,86грн.
відповідно до платіжного доручення від 21.01.2004р. № 1 підлягає
поверненню на підставі ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України
“Про державне мито” ( 7-93 ) (7-93)
, оскільки касаційна скарга на
ухвалу суду про повернення позовної заяви без розгляду, а, отже,
і касаційна скарга на постанову прийняту за результатами
перегляду в апеляційному порядку такої ухвали, державним митом
не оплачується.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 47, 111-5, 111-7, 111-
9 - 111-11, 111-13 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
1. Касаційну скаргу Сільськогосподарського виробничого
кооперативу „ВК” задовольнити.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від
23.12.2003р. та ухвалу господарського суду м. Києва від
19.09.2003р. скасувати.
3. Позовні матеріали передати на розгляд господарському суду
м. Києва.
4. Видати Сільськогосподарському виробничому кооперативу „ВК”
довідку на повернення з державного бюджету 116,86грн. державного
мита, перерахованого відповідно до платіжного доручення від
21.01.2004р. № 1, повернувши з матеріалів касаційної скарги
вказане платіжне доручення.