ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.05.2004 Справа N 35/307в
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Шульги
О.Ф.- головуючий, Дерепи В.І., Стратієнко Л.В. розглянув
касаційну скаргу ВАТ “Донецький інститут по проектуванню
організації шахтного будівництва та підприємств будівельної
індустрії” на постанову Донецького апеляційного господарського
суду від 17.02.2004 р. у справі № 35/307в за позовом ВАТ
“Донецький інститут по проектуванню організації шахтного
будівництва та підприємств будівельної індустрії” до ЗАТ
“Комерційний банк ПриватБанк” в особі Донецького регіонального
управління “ПриватБанк”, за участю представників позивача –
Доманський АО., відповідача – Кравченко Н.Г.
Про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням.
Рішенням господарського суду Донецької області від 22.12.2003 р.
позов ВАТ “Донецький інститут по проектуванню організації
шахтного будівництва та підприємств будівельної індустрії”
задоволено та зобов‘язано ЗАТ “КБ “ПриватБанк” в особі
Донецького регіонального управління “ПриватБанк” повернути
позивачу нежитлові приміщення, що розташовані за адресою:
м. Донецьк, бул. Шевченка, 27, звільнивши їх протягом одного
місяця з дня набрання рішення законної сили; стягнено з
відповідача на користь позивача 1 700 грн. державного мита і 118
грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
17.02.2004 р. рішення місцевого суду від 22.12.2003 р.
скасовано; ВАТ “Донецький інститут по проектуванню організації
шахтного будівництва та підприємств будівельної індустрії” у
задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову
Донецького апеляційного господарського суду від 17.02.2004 р.,
посилаючись на те, що вона прийнята з порушенням норм чинного
законодавства, та залишити в силі рішення господарського суду
Донецької області від 22.12.2003 р.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить оскаржувану
постанову апеляційного суду від 17.02.2004 р. залишити без змін,
а скаргу – без задоволення.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників
сторін, суд встановив наступне.
В липні 2003 р. позивач звернувся до господарського суду з
позовом про усунення перешкод у користуванні нежитловим
приміщенням, шляхом виселення з них відповідача.
Місцевий суд повно, всебічно дослідив надані сторонами докази і
доводи, належно їх оцінив та дійшов обґрунтованого висновку про
задоволення позову та зобов‘язання ЗАТ “КБ “ПриватБанк” в особі
Донецького регіонального управління “ПриватБанк” повернути
позивачу спірні нежитлові приміщення. При цьому суд виходив з
того, що строк дії договору оренди № 45/96 від 01.11.96 р.
закінчився, позивач дотримав строк на звернення з заявою про
припинення договору оренди, погодження сторін про його
продовження відсутнє, відповідач не має законних підстав на
займання спірних приміщень, а ст. 48 Закону України “Про
власність” ( 697-12 ) (697-12)
передбачено право власника або належного
володільця майна на заяву вимог про усунення перешкод у
користуванні майном.
Апеляційний суд, маючи в своєму розпорядженні ті ж докази, що і
місцевий суд, оцінив їх в інший спосіб та дійшов помилкових
висновків про скасування рішення суду першої інстанції, відмови
позивачу в позові.
Так, правовідносини позивача відносно оренди приміщень склались
з філією ЗАТ “КБ “ПриватБанк” з 1996 р., керівник якої
відповідно Положення про філію “Донецьке регіональне управління”
ЗАТ “КБ “ПриватБанк” уповноважений представляти банк у вирішенні
питань захисту його прав та інтересів. Правомірність укладеної
сторонами угоди тимчасового користування приміщенням ґрунтується
на волевиявленні учасників угоди, тому позивач завчасно та
підставно повідомив уповноважену представляти банк його філію
про відсутність можливості продовження договірних відносин після
закінчення дії договору оренди.
Матеріали справи свідчать про відсутність юридично значимих дій
сторін по реалізації намірів пролонгації договору оренди.
Наведені апеляційним судом побічні докази в обґрунтування
висновку про продовження сторонами договору оренди не є
достатніми для застосування норм Закону України “Про оренду
державного і комунального майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
(ч. 2 ст. 17).
Наведені обставини свідчать про те, що апеляційний суд не мав
документально підтверджених підстав для скасування законного і
обґрунтованого рішення суду першої інстанції.
Враховуючи викладене, постанова апеляційної інстанції підлягає
скасуванню, а рішення місцевого суду – залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 111-9 - 111-11 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу ВАТ “Донецький інститут по проектуванню
організації шахтного будівництва та підприємств будівельної
індустрії” задовольнити.
2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від
17.02.2004 р. у справі № 35/307в скасувати.
3. Рішення господарського суду Донецької області від 22.12.2003
р. залишити без змін.
4. Стягнути з ЗАТ “Комерційний банк ПриватБанк” в особі
Донецького регіонального управління “ПриватБанк” на користь ВАТ
“Донецький інститут по проектуванню організації шахтного
будівництва та підприємств будівельної індустрії” 850 грн.
державного мита.
5. Доручити господарському суду Донецької області видати наказ.