Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу ВАТ “Л” на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 09.01.2004 р. у справі за позовом Військового прокурора Луганського гарнізону в інтересах держави в особі військової частини Д-0150 Міністерства України з надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи до ВАТ “Л”, третя особа ВАТ по газопостачанню та газифікації “Г” в особі філії Попаснянського міжрайонного управління по експлуатації газового господарства

про стягнення сум

Заслухавши пояснення представників сторін, прокурора, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, суд

У С Т А Н О В И В:

У серпні 2003 р. Військовий прокурор Луганського гарнізону в інтересах держави в особі військової частини Д-0150 Міністерства України з надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи пред’явив у господарський суд позов до ВАТ “Л”, третя особа ВАТ по газопостачанню та газифікації “Г” в особі філії Попаснянського міжрайонного управління по експлуатації газового господарства про стягнення 45 300,00 грн. суми заборгованості.

Заявою № 3422 від 13.10.2003 р. прокурор уточнив позовні вимоги та просив зобов’язати ВАТ “Л” повернути безпідставно отримані кошти у сумі 45300 грн. військовій частині Д-0150.

Рішенням господарського суду Луганської області від 20.10.2003 р., залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 09.01.2004р., позов задоволено, ВАТ “Л” зобов’язано повернути військовій частині Д-0150 безпідставно отримані кошти у сумі 45300 грн.

У касаційній скарзі позивач просить змінити постанову Донецького апеляційного господарського суду від 09.01.2004р. і рішення господарського суду Луганської області від 20.10.2003 р. і прийняти нове рішення, яким в частині стягнення з ВАТ “Л” 39012,36 грн. відмовити і розмір держмита, що підлягає стягненню з ВАТ “Л”, зменшити до 62,88 грн., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 381 Цивільного кодексу України (435-15) юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності розпоряджаються коштами, що зберігаються на їх рахунках у банках та без їх згоди списання коштів, що знаходяться на їх рахунках у банках, не допускається, за винятком випадків, встановлених законами України.

З положень рішення Конституційного Суду України у справі щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про електроенергетику" від 12.02.2002р. вбачається, що уповноважений банк неправомочний на власний розсуд користуватися та розпоряджатися майном учасників Договору і не стає суб'єктом права власності, здійснюючи операції з їхніми коштами. Ці правомочності залишаються за юридичними особами, які діють на енергоринку, оскільки кошти надалі перебувають в їхньому володінні і вони не втрачають можливості визначати юридичну і фактичну долю належної їм частки.

Кабінет Міністрів України 07.06.2000р. постановою № 934 "Про затвердження Порядку проведення розрахунків за електричну та теплову енергію, природний газ, житлово-комунальні послуги та послуги водопостачання та водовідведення" (934-2000-п) визначив механізм проведення вказаних розрахунків для бюджетних установ.

Відповідно до п. 5 вищезазначеного Порядку (934-2000-п) , постачальник енергоносіїв відкриває в Ощадбанку України спеціальні особові рахунки на балансовому рахунку 2602, для проведення таких розрахунків.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, Державне казначейство України листом від 16.10.2000р. № 04-6/3404-7335 на виконання окремого доручення Прем'єр-міністра України від 16.10.2000р. № 17214/96 зобов'язало управління Держказначейства в областях забезпечити перерахування коштів за спожиті тепло електроенергію та послуги підприємств водопостачання та водовідведення з реєстраційних рахунків бюджетних установ на розподільчі рахунки відповідних енергопостачальних компаній в оплату за електричну енергію в рахунок оплати бюджетними установами за спожите тепло, електроенергію, газ та послуги водопостачання та водовідведення в рахунок боргів цих підприємств за електричну енергію. На виконання данного доручення з Військової частини Д 0150 платіжним дорученням № 4471 від 19.10.2000р. були перераховані кошти у сумі 45300грн. Серговським електричним мережам Відкритого акціонерного товариства "Л".

Серговські електричні мережі платіжним дорученням № 891 від 19.10.2000р. перерахували через Стахановське відділення Ощадбанку України отримані від позивача кошти у сумі 45300грн. на поточний рахунокзі спеціальним режимом використання № 260323012220 ВАТ "Л".

Призначення цих коштів – це передплата за газ Попаснянському управлінню по експлуатації газового господарства Луганської області, в рахунок проведення взаємозаліку по заборгованості між Попаснянським управлінням по експлуатації газового господарства Луганської області перед Попаснянським районним міжгосподарським виробничо-експлуатаційним підприємством по енергетиці і електрифікації “Р” Міністерства агропромислового комплексу за отриману електроенергію та проведення взаємозаліку останнього перед Серговськими електричними мережами.

Проте, як встановлено судом, вказаного взаємозаліку проведено не було, оскільки Попаснянське управління по експлуатації газового господарства Луганської області отримало на дату проведення заліку електроенергію лише на суму 3810,75 грн., а також те, що Попаснянське “Р” розподільчого рахунку не мало, як і заборгованостў перед бюджетом, це з одного боку, а з іншого, ВАТ "Л" кошти, які надійшли від в/ч Д-0150, на його поточний рахунок із спеціальним режимом використання, спрямувало на виконання власних договірних зобов’язань перед ДП "Е", хоча за приписом ст. 15-1 Закону України “Про електроенергетику” (575/97-ВР) , за заявою споживача або за власною ініціативою повинно було повернути безпідставно отримані кошти військовій частині. За цих обставин, суд обгрунтовано прийшов до висновку виходячи також з положень ст. 469 ЦК УРСР (1540-06) , про підставність заявлених вимог.

Правильно з рішенням господарського суду погодився і суд апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду. Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ВАТ “Л” залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 09.01.2004 р. без змін.