ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

                           ПОСТАНОВА

                        ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

 05.05.2004                                    Справа N 122/20-03

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

                  Перепічая В.С. (головуючого),

                  Вовка І.В.,

                  Гончарука П.А.,

розглянувши у відкритому

судовому засіданні в м.Києві

касаційну скаргу     Закритого акціонерного товариства "XXX"

на  постанову        Київського апеляційного господарського суду

від                  25.11.2003 року

у справі

за позовом           Товариства з обмеженою відповідальністю "YYY"

до                   Закритого акціонерного товариства "XXX"

про                  стягнення суми

                            УСТАНОВИВ:

У серпні  2003  року  позивач  звернувся  до  господарського  суду

Київської  області  з позовною заявою до відповідача 

про   стягнення заборгованості в сумі 11462,72 грн.,  пені в сумі  

791,40  грн.  і збитків  у  сумі  708,60 грн.,  

посилаючись на те,  що останній не

виконав договірні  зобов'язання  з  оплати  за  надані  послуги  з

перевезення.

Рішенням господарського суду Київської області від 23.09.2003 року

в позові відмовлено.

Постановою Київського   апеляційного   господарського   суду   від

25.11.2003  зазначене  рішення  суду першої інстанції скасовано та

позов задоволено.

У касаційній  скарзі  відповідач  вважає,  що  апеляційним   судом

неправильно   застосовано   і   порушено  норми  матеріального  та

процесуального  права,  і  тому  просить  прийняту  ним  постанову

скасувати, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відзив на касаційну скаргу від позивача до суду не надходив.

Заслухавши пояснення   представників   сторін,  дослідивши  доводи

касаційної скарги,  перевіривши матеріали справи і прийняті в  ній

судові   рішення,   суд   вважає,  що  касаційна  скарга  підлягає

задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи,  між  сторонами  було  укладено

договір  №  137  від  04.12.2002  року,  за  умовами якого позивач

зобов'язався здійснити  перевезення  вантажів,  у  тому  числі,  і

міжнародне перевезення, а відповідач зобов'язався надати вантаж та

оплатити  надані   послуги.   У   зазначеному   договорі   сторони

передбачили   застосування   положень   Конвенції   "Про   договір

міжнародного перевезення вантажів" ( 995_234 ) (995_234)
        .

Судом встановлено,  що позивачем були надані  послуги  відповідачу

міжнародного перевезення на суму 11462,72 грн.,  а останній за них

оплату не здійснив.

Апеляційний суд,  зробивши висновок про незастосування до  спірних

правовідносин  норм  матеріального  права,  які  регулюють договір

перевезення, не з'ясував належним чином правову природу укладеного

між сторонами договору, та зазначеному висновку не навів правового

обгрунтування.

Судом апеляційної інстанції також не було  з'ясовано  питання  про

те,   якими   нормами   матеріального   права  регулюються  спірні

правовідносини,  та який строк позовної давності застосовується до

них.

У той  же  час  місцевий  господарський  суд відмовивши в позові з

підстав закінчення строку позовної давності,  не звернув уваги  на

вимоги  ч.2 ст.80 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
        ,  за якими,  якщо суд визнає

поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право

підлягає  захистові,  та не з'ясував,  чи не були причини пропуску

строку позовної давності поважними.

До того ж, судом не було з'ясовано питання про те, чи є чинною для

України  конвенція  "Про договір міжнародної перевозки вантажів на

дорогах" ( 995_234  ) (995_234)
        ,  оскільки  в  укладеному  договорі  сторони

передбачили її застосування, та чи не повинна вона застосовуватися

до спірних правовідносин.

Отже, прийняті  у  даній  справі  судові  рішення  грунтуються  на

неповно  з'ясованих  обставинах справи в порушення вимог ст.43 ГПК

України ( 1798-12 ) (1798-12)
        , що вплинуло на правильність застосування норм

матеріального права.

За таких  обставин,  рішення попередніх судових інстанцій не можна

визнати  законними  й  обгрунтованими,  і  тому  вони   підлягають

скасуванню  з  передачею  справи  на  новий розгляд до суду першої

інстанції.

Під час нового розгляду справи,  суду слід врахувати  викладене  і

вирішити спір відповідно до вимог закону.

З огляду на викладене та керуючись ст.ст.  111-5,  111-7,  111-9 -

111-12 Господарського процесуального кодексу України  ( 1798-12 ) (1798-12)
        ,

Вищий господарський суд України

                            ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу    Закритого    акціонерного   товариства   "XXX"

задовольнити частково.

Постанову Київського   апеляційного   господарського   суду    від

25.11.2003  року  та рішення господарського суду Київської області

від 23.09.2003 року скасувати,  і справу № 122/20-03  передати  на

новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

Головуючий В.Перепічай

Суддя      І.Вовк

           П.Гончарук