ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.05.2004 Справа N 2-8/13355-2003
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
відкритого акціонерного товариства "СЗ" на постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду від 22 грудня
2003 року у справі № 2-8/13355-2003 за позовом відкритого
акціонерного товариства "СЗ" до приватного підприємства "Фірма
"СБ" та дочірнього підприємства "Лікувально-оздоровчий центр"
відкритого акціонерного товариства "СЗ" про визнання додаткової
угоди до договору недійсною, -
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2003 року відкрите акціонерне товариство "СЗ" звернулось
до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до
приватного підприємства "Фірма "СБ" та дочірнього підприємства
"Лікувально-оздоровчий центр" відкритого акціонерного товариства
"СЗ" про визнання недійсною додаткової угоди № 2 від 11 листопада
2002 року до договору № с10/02- 21/1139 від 18 липня 2002 року про
переведення боргу, посилаючись на порушення вимог ст.ст. 48, 201
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
при її підписанні.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 5
грудня 2003 року позов задоволено. Визнано додаткову угоду № 2 від
11 листопада 2002 року недійсною. Стягнуто з відповідачів на
користь позивача судові витрати.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від
22 грудня 2003 року рішення місцевого суду скасовано, а в позові
відмовлено.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову
апеляційної інстанції, а рішення місцевого суду залишити без змін,
посилаючись на те, що судом другої інстанції були порушені норми
матеріального права.
Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали
справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх
інстанцій, 18 липня 2002 року сторонами укладено договір
переведення боргу № с10/02-21/1139, відповідно до умов якого
позивач переводить на нового боржника - дочірнє підприємство "ЛЗЦ"
відкритого акціонерного товариства "СЗ" борг в розмірі 595845,14
грн., а приватне підприємство "Фірма "СБ" не заперечує проти
даного переведення та зменшує дебіторську заборгованість позивача
на вказану суму.
Зобов'язання, яке приймає на себе новий боржник витікає з договору
№ 17Р-21/1886 від 27 грудня 2000 року, укладеного між позивачем та
приватним підприємством "Фірма "СБ".
Задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що додаткова
угода № 2 від 11 листопада 2002 року, в зв'язку зі зміною
боржника, повинна розглядатися як нова угода про переведення боргу
і відповідно укладення даної угоди повинно було бути узгоджене з
кредитором - приватним підприємством "Фірма "СБ", інтересів якого
безпосередньо стосується спірна угода.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що при
підписанні двосторонньої додаткової угоди сторонами порушені
вимоги ст. 201 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, а також
вимоги п. 9 договору про переведення боргу № с10/02-21/1139 від 18
липня 2002 року, відповідно до якого зміни та доповнення до даного
договору вносяться у письмовій формі та підписуються всіма
сторонами, а отже спірна угода є недійсною на підставі ст. 48
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
При розгляді апеляційних скарг відповідачів, суд другої інстанції
дійшов правомірного висновку про необхідність скасування рішення
місцевого суду та відмови в позові, оскільки чинним законодавством
не встановлено спеціальної форми висловлення згоди кредитора,
тому, згідно ст. 202 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, в разі
згоди кредитора на переведення боргу іншій особі, між первісним і
новим боржником укладається угода в простій письмовій формі, що
було здійснено відповідними сторонами.
Апеляційним судом встановлено, що матеріали справи, а саме лист
№ 121/1 від 11 листопада 2002 року, свідчать про те, що приватне
підприємство "Фірма "СБ" висловило свою згоду на зменшення суми
боргу нового боржника у зв'язку з передачею заборгованості в
розмірі 345845,14 грн. первісному боржнику.
Висновок апеляційного господарського суду про те, що при укладенні
додаткової угоди від 11 листопада 2002 року сторонами не було
порушено норми закону, а тому підстав для визнання даної угоди
недійсною немає, є законним, обґрунтованим, відповідає фактичним
обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і
процесуального права, а доводи касаційної скарги його не
спростовують.
З огляду на викладене, постанова суду другої інстанції зміні або
скасуванню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "СЗ" залишити
без задоволення, а постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 22 грудня 2003 року у справі
№ 2-8/13355-2003 без змін.