ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

                        П О С Т А Н О В А

                          ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.05.2004                              Справа N 14/234 пд

Вищий господарський  суд  України  у складі колегії суддів:

головуючого

суддів

розглянувши у  відкритому  судовому  засіданні  касаційну   скаргу

відкритого акціонерного товариства "ЗКВ" на постанову Запорізького

апеляційного господарського суду від 23 жовтня 2003 року у  справі

№ 14/234 пд за позовом відкритого акціонерного товариства "ЗКВ" до

приватної виробничо-комерційної фірми "С" та виробничо-комерційної

фірми "К" про визнання договору недійсним, -

                        В С Т А Н О В И В:

У травні 2003 року відкрите акціонерне товариство "ЗКВ" звернулось

до господарського суду Херсонської області з позовом до  приватної

виробничо-комерційної  фірми "С" та виробничокомерційної фірми "К"

про визнання недійсним договору уступки права вимоги боргу від  15

серпня 2001 року,  укладеного відповідачами, посилаючись на те, що

даний договір протирічить нормам чинного законодавства України.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 3 липня  2003

року  позов  задоволено.  Визнано  недійсним  договір уступки прав

вимоги боргу від 15 серпня 2001 року.  Стягнуто з відповідачів  на

користь позивача по 352231 грн. та судові витрати.

Постановою Запорізького  апеляційного  господарського  суду від 23

жовтня 2003 року рішення місцевого  суду  скасовано,  а  в  позові

відмовлено.    Стягнуто    з   позивача   на   користь   приватної

виробничокомерційної  фірми  "С"  42,50  грн.  витрат  по   сплаті

державного мита за подачу апеляційної скарги.

В касаційній    скарзі   позивач   просить   скасувати   постанову

апеляційної інстанції, а рішення місцевого суду залишити без змін,

посилаючись  на  те,  що  судом  другої інстанції були неправильно

застосовані норми матеріального права.

Вивчивши матеріали справи,  обговоривши доводи касаційної  скарги,

суд  вважає,  що  касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких

підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх

інстанцій,  15 серпня 2001 року між відповідачами укладено договір

уступки    права    вимоги    боргу,    відповідно    до     якого

виробничо-комерційна      фірма     "К"     уступила     приватній

виробничокомерційній фірмі "С" право вимоги  у  позивача  боргу  в

розмірі 37903,90 грн.

Задовольняючи позов,  місцевий  суд  виходив  з того,  що в основу

спірного     договору      покладена      претензія      приватної

виробничокомерційної   фірми   "С",  яка  пов'язана  з  виконанням

договору від 1 березня 2000 року про  надання  останньою  позивачу

послуг  з  охорони за період з 1 березня 2000 року по 1 липня 2001

року,  додатком до якого визначено,  що договірна вартість  послуг

приватної  виробничо-комерційної фірми "С" становить 1829 грн.,  з

урахуванням  ПДВ,  на  місяць.  При  цьому,  порядок  розрахунків,

встановлений п. 6.1 договору охорони, залишився незмінним.

Таким чином,  суд  першої інстанції дійшов висновку,  що укладаючи

спірний  договір,  приватною  виробничо-комерційною   фірмою   "С"

здійснено  уступку  недійсної  вимоги  виробничо-комерційній фірмі

"К",  оскільки  у  позивача  не  виникало  за  договором   охорони

зобов'язання  щодо  сплати  послуг приватної виробничо-комерційної

фірми "С" грошовими коштами,  а  тому  спірний  договір  має  бути

визнаний  недійсним  на підставі ст. 48 Цивільного кодексу України

( 435-15 ) (435-15)
        , як такий, що не відповідає ст. 197 вказаного Кодексу.

При розгляді  апеляційної  скарги,  суд  другої  інстанції  дійшов

висновку  про  необхідність  скасування  рішення місцевого суду та

відмови в позові, оскільки сторонами договору уступки права вимоги

виконані умови  ст.  198  Цивільного  кодексу  України ( 435-15 ) (435-15)
        ,

виробничо-комерційною    фірмою     "К"     передано     приватній

виробничо-комерційній  фірмі  "С"  необхідні документи,  а позивач

попереджений про зміну кредитора в зобов'язанні.

Апеляційним судом встановлено,  що заборгованість  позивача  перед

виробничо-комерційною фірмою "К" виникла за договором охорони 1999

року, п. 6.1 якого передбачено порядок оплати наданих послуг.

Оскільки позивачем  та   виробничо-комерційною   фірмою   "К"   не

здійснювалась  спільна  діяльність,  1 березня 2003 року підписано

протокол узгодження договірної ціни,  який  є  невідомою  частиною

договору охорони,  яким сторони передбачили грошовий розрахунок за

відповідні послуги.  Наявність заборгованості в сумі 37903,90 грн.

підтверджена  матеріалами справи,  а позивачем не було надано суду

доказів ведення спільної діяльності з виробничо-комерційною фірмою

"К".

Висновки апеляційного   господарського   суду  про  існування  між

сторонами грошового порядку розрахунків за надані послуги  та  про

те,  що  спірний  договір  укладено  відповідно  до  вимог чинного

законодавства,  а підстав для визнання  його  недійсним  немає,  є

законними,  обґрунтованими,  відповідають  фактичним обставинам та

наявним матеріалам справи,  нормам матеріального і  процесуального

права, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

З огляду на викладене, підстави для зміни або скасування постанови

суду другої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст.  111-5,  111-7,  111-9,   111-11   Господарського

процесуального  кодексу  України ( 1798-12 ) (1798-12)
        ,  Вищий господарський

суд України -

                       П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "ЗКВ" залишити

без    задоволення,    а   постанову   Запорізького   апеляційного

господарського суду від 23 жовтня 2003 року у справі №  14/234  пд

без змін.