ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.05.2004 Справа N 41/428
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві
касаційну скаргу Комунального підприємства по утриманню
житлового господарства Шевченківського району м. Києва на
постанову Київського апеляційного господарського суду від
30.12.2003р. у справі за позовом Комунального підприємства по
утриманню житлового господарства Шевченківського району
м. Києва до Дочірнього підприємства український регіональний
техно-торгівельний центр “Р”
про стягнення сум
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали
справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд
У С Т А Н О В И В:
У липні 2003 р. Комунальне підприємство по утриманню житлового
господарства Шевченківського району м. Києва пред’явило у
господарський суд позов до Дочірнього підприємства український
регіональний техно-торгівельний центр “Р” про стягнення 10
266,41 грн. заборгованості по оплаті комунальних послуг, витрат
на утримання прибудинкової території та послуг по технічному
обслуговуванню інженерного обладнання за договорами оренди
відповідачем приміщень.
У подальшому позивач уточнив заявлену суму і просив стягнути
10263,44 грн.
Рішенням господарського суду м. Києва від 07.11.2003 р. з
Дочірнього підприємства український регіональний
техно-торгівельний центр “Р” стягнуто 10 266,41 грн.
Відповідач оскаржив дане рішення в апеляційному порядку.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
30.12.2003р., апеляційну скаргу Дочірнього підприємства
український регіональний техно-торгівельний центр “Р”
задоволено, рішення господарського суду м. Києва від 07.11.2003
р. скасовано, у позові відмовлено.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову
Київського апеляційного господарського суду від 30.12.2003р., а
рішення господарського суду м. Києва від 07.11.2003 р. залишити
в силі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції
норм матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних
підстав.
Відповідно до ст. 84 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та п. 6 постанови
Пленуму Верховного Суду України від 29.12.76 № 11 “Про судове
рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
(із змінами та доповненнями)
мотивувальна частина рішення повинна мати встановлені судом
обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а
також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при
задоволенні грошових та інших майнових вимог.
Визнаючи ці та відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.
Мотивувальна частина рішення повинна мати посилання на закон та
ўншў нормативні акти матеріального права, на підставі яких
визначені права та обв’язки сторін у спірних правовідносинах.
Як видно з матеріалів справи, заявлену до стягнення суму позивач
обґрунтовував неналежним виконанням відповідачем узятих
зобов’язань за договорами № 75 від 01.08.2001 р. та № 76 від
01.08.2001 р., відповідно, про оренду приміщень, що знаходяться
за адресою м. Київ, вул. О. Г-ра, 74-а та 74-б.
Господарський суд на зазначене уваги не звернув і не з’ясував до
кінця, що є предметом та підставою заявлених вимог, а отже не
розмежував, яку заборгованість і по яким видам послуг, в разі їх
доведеності, та за якими договорами мав відповідач.
У порядку виконання ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
слід було
дослідити і структуру витрат, пов’язаних з утриманням
прибудинкової території (експлуатаційні витрати) і чи не
визначена вона на законодавчому рівні, зокрема, затвердженим
наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової
політики від 03.09.1999 р. № 214, зареєстрованим Мінюстом
України 28.12.1999 р. за № 917/4210 Порядком визначення
нормативних витрат житлово-експлуататційних організацій,
пов’язаних з утриманням будинків і прибудинкових територій.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський
суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти
не відповідають законодавству України.
Як посилався ж позивач, до експлуатаційних витрат відноситься і
сплачений ним податок за землю, обґрунтовуючи це розпорядженням
Радянської районної у м. Києві державної адміністрації від
04.11.1999 р. № 950 та Шевченківської районної у м. Києві
державної адміністрації від 12.03.2002р. № 335, яким були
затверджені відповідні методики з наведеного питання.
Проте суд не з’ясував до кінця питання, чи входило до
компетенції зазначених адміністрацій прийняття таких Методик,
якого характеру вони є (нормативного чи ненормативного), що
впливає на застосування припису ч. 4 ст. 41 Закону України “Про
місцеві державні адміністрації” ( 586-14 ) (586-14)
, як і те, чи
передбачалась безпосередньо вказаними договорами компенсація
відповідачем сплаченого позивачем земельного податку.
Не звернув увагу суд і на те, що позивач уточнюючи позовні
вимоги, визначив іншу суму до стягнення, ніж та яка була
заявлена спочатку.
Вказані недоліки не усунула і апеляційна інстанція, переглядаючи
рішення господарського суду.
Таким чином, більш ретельної перевірки потребували як заявлені
вимоги позивача, так і заперечення відповідача, з наведенням
відповідних обґрунтувань і доказів на підтримку, так і
відхилення доводів сторін.
Враховуючи викладене, визнати ухвалені судові рішення законними
і обґрунтованими не можна.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене і
вирішити спір відповідно до вимог закону.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-13 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Комунального підприємства по утриманню
житлового господарства Шевченківського району м. Києва
задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
30.12.2003р. та рішення господарського суду м. Києва від
07.11.2003 р. скасувати і справу передати на новий розгляд до
суду першої інстанції, в іншому складі суду.