ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.05.2004 Справа N 22/76-03
Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому Закритого акціонерного товариства
судовому засіданні “ВЗ”, м. Вовчанськ
касаційну скаргу
на постанову від 03.12.2003
Харківського апеляційного
господарського суду
у справі № 22/76-03
господарського суду Харківської області
за позовом Закритого акціонерного товариства
“ВЗ”, м. Вовчанськ
до Акціонерного товариства закритого
типу торговельний промисловий
комплекс “СШ”, м. Харків
про стягнення 98 594 тонн насіння соняшника та суму 11 378,41
грн. та стягнення 22 756,82 грн. збитків
Рішенням господарського суду Харківської області від 15.08.03
ЗАТ “Вовчанський ОЕЗ” відмовлено у задоволенні позову до АТЗТ
ТПП “СШ” про стягнення 98,594 тонн насіння соняшника на суму
11378,41 грн. та 22756,82 грн. збитків.
Рішення суду вмотивовано тим, що передача дизельного пального
проведена за три роки до укладання договору на його передачу, в
тексті договору не зазначено номер та дату наказу, за яким
здійснювалась передача пального, в наказі не вказано марку
дизельного пального, що передавалося відповідачу.
Акт звірення взаємних розрахунків від 30.12.98 за № 42 суд до
уваги не прийняв, з огляду на те, що в цьому акті не вказано за
який період звірено заборгованість та за якими договорами і
відсутнє посилання на первинні документи, за якими виникла ця
заборгованість. В акті звірення розрахунків від 25.05.98 за
№ 201 міститься посилання на договір, який не є предметом
розгляду у даній справі.
Суд дійшов висновку, що позивач не довів документально що
здійснив поставку відповідачу дизельного пального саме за
спірним договором.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
03.12.03 рішення господарського суду Харківської області
залишено без змін.
Апеляційна інстанція погодившись з висновками місцевого
господарського суду зазначила, що право на стягнення 98594 тонн
насіння соняшника на суму 11378,41 грн. та стягнення збитків
виникло у позивача 02.12.99.
Відповідно до умов договору за № 100/99 від 30.12.98 відповідач
мав поставити позивачу насіння соняшника із врожаю 1999р. до
01.12.99.
Позов заявлено лише 29.01.03, тобто з пропуском строку позовної
давності.
Позивач не навів поважних причин пропуску ним строку позовної
давності, а тому підстав для задоволення заявленого клопотання
суд не знайшов.
ЗАТ “Вовчанський ОЕЗ” не погоджується з постановою Харківського
апеляційного господарського суду, просить її скасувати і
прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги,
посилаючись на неправильне застосування судом ст.ст. 71, 80 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
.
Скаржник звертає увагу на те, що спір розглядався в судах з
листопаду 2001р. по грудень 2002р., у зв’язку з чим він просив
суд визнати цю причину поважною і відновити пропущений строк.
Дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку
встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту,
колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Місцевим та апеляційним судами встановлено, що сторони у справі
30.12.98 уклали договір за № 100/99, за яким відповідач
зобов’язався поставити позивачу продукцію сезонного виробництва
(насіння соняшнику) до 01.12.99 у зв’язку несвоєчасним
погашенням заборгованості за іншу продукцію.
На підтвердження поставки відповідачу продукції (дизельного
пального) у 1995р. позивач послався на наказ за № 99984 від
01.12.95, довіреність, акт звірення розрахунків. Суди першої та
апеляційної інстанцій дослідивши надані позивачем докази, щодо
поставки відповідачу у 1995 році дизельного пального дійшли
висновку про недоведеність позивачем своїх вимог. Документи,
представлені позивачем, суд визнав такими, що не можуть
достовірно свідчити про те, що позивачем у 1995 році дійсно,
саме відповідачу була здійснена поставка дизельного пального.
Зважаючи на те, що судами першої та апеляційної інстанцій при
прийнятті оскаржуваних рішень відхилені ці доводи позивача, тому
додаткова оцінка цих обставин не відноситься до юрисдикції
касаційної інстанції.
Відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права
вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про
перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або
додатково перевіряти докази.
Вищий господарський суд України вважає юридичну оцінку, дану
місцевим та апеляційним судами обставинам справи такою, що
грунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і
підстав для задоволення касаційної скарги не вбачає.
Керуючись ст.ст. 111-9, 111-10 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову
Харківського апеляційного господарського суду від 03.12.03 у
справі № 22/76-03 без змін.