ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.05.2004 справа N А-41/197-03
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у ДПІ у Червонозаводському районі
відкритому м. Харкова, ДПА у Харківській
судовому засіданні області
касаційну скаргу
на постанову Харківського апеляційного
господарського суду від 17.11.2003
у справі № А-41/197-03
господарського суду Харківської області
за позовом ЗАТ "БС"
до ДПІ у Червонозаводському районі
м. Харкова,
ДПА у Харківській області
про визнання недійсними рішень
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: присутній
від відповідача 1: присутній
від відповідача 2: присутній
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Харківської області від 23.09.2003 у
справі № А-41/197-03, залишеним без змін постановою Харківського
апеляційного господарського суду від 17.11.2003 позов задоволено:
рішення ДПА у Харківській області від 10.06.2002 № 13597/10/25-010
та рішення ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова від
12.03.2002 № 1/24/036/01375133 визнано недійсними з мотивів
недоведення відповідачами правомірності застосування штрафних
санкцій, сума яких визначається як 100 % суми податкового боргу.
У касаційних скаргах ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова та
ДПА у Харківській області просять скасувати постанову Харківського
апеляційного господарського суду від 17.11.2003, рішення
господарського суду Харківської області від 23.09.2003 у справі
№ А-41/197-03 та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити,
посилаючись на порушення господарським судом апеляційної інстанції
норм матеріального та процесуального права, а саме: п. 1 ст. 129
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, п. 3 ст. 9 Закону України "Про
систему оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
від 25.06.1991 № 1251-ХІІ, п.п.
8.6.1, п. 8.6 ст. 8, п.п. 17.1.8 п. 17.8 ст. 17 Закону України
"Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, п.п. 2, 7
Указу Президента України "Про заходи щодо підвищення
відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 167/98 ) (167/98)
від 04.03.1998 № 167/98 та ст. 4, 43, п. 2 ст.
83 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали
справи, повноту встановлення обставин справи та правильність їх
юридичної оцінки господарським судом апеляційної інстанції,
колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до
висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з
наступних підстав.
Господарськими судами встановлено, що з 21.01.2002 по 01.02.2002
ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова було проведено
перевірку підприємства позивача з питання відчуження майна, що
перебуває у податковій заставі, відповідно до вимог Закону України
"Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
за період з
18.07.1999 по 31.12.2001, за результатами якої складено акт, яким
встановлено факт відчуження позивачем майна, що знаходиться у
податковій заставі, на загальну суму 196 408, 6 грн. без письмової
згоди ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова (про перебування
майна у податковій заставі ДПІ у Червонозаводському районі м.
Харкова повідомила позивача повідомленням № 6912/24-018 від
20.07.1998, згідно з яким податкова заборгованість позивача станом
на 13.07.1998 становила 204 090, 37 грн.).
На підставі вказаного акту перевірки, ДПІ у Червонозаводському
районі м. Харкова прийнято рішення № 1/24/036/013755133 від
12.03.2002, яким відповідно до п.п. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 та п.п.
17.1.8 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
до позивача було застосовано
штрафні санкції у розмірі 114 853, 79 грн., що складає 100 %
податкового боргу.
За наслідками апеляційного оскарження зазначеного рішення ДПА у
Харківській області прийнято рішення № 13597/10/25-010 від
10.06.2002, яким було збільшено суму штрафних санкцій на 89 236,
58 грн.
Задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсними рішення ДПІ у
Червонозаводському районі м. Харкова від 12.03.2002 №
1/24/036/01375133 та рішення ДПА у Харківській області від
10.06.2002 № 13597/10/25-010 господарські суди першої та
апеляційної інстанцій виходили з того, що: по-перше, відповідачами
не доведено правомірність застосування штрафних санкцій, сума яких
визначається як 100 % суми податкового боргу; по-друге, у зв'язку
з тим, що відповідачами не здійснено списання податкового боргу,
який виник до 31.12.1999, не вбачається можливим визначити розмір
санкцій, передбачених п.п 17.1.8 п. 17.1 ст. 17 Закону України
"Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
; по -
третє, податковий борг на момент винесення спірного рішення ДПІ у
Червонозаводському районі м. Харкова був відсутній, оскільки він
підлягав списанню на підставі ст. 18 цього Закону (незважаючи на
те, що списання здійснено не було).
Однак, вищезазначені висновки господарських судів не є такими, що
ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в
судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись
законом, як це передбачено ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
з огляду
на наступне.
В порушення вимог вищевказаної норми Господарського процесуального
кодексу України господарські суди попередніх інстанцій неповно
з'ясували фактичні обставини справи, що мають значення для
правильного вирішення спору, не дали оцінки всім доказам у справі.
Податкову заставу як спосіб забезпечення погашення платником
податків податкової заборгованості запроваджено Указом Президента
України "Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки
з бюджетами та державними цільовими фондами" ( 167/98 ) (167/98)
від
04.03.1998 № 167/98. Статтею 2 вказаного Указу було встановлено,
що з дня виникнення податкової заборгованості все майно і майнові
права платника податків перебувають у податковій заставі, крім
майна і майнових прав, що відповідно до закону не можуть бути
предметом застави, та основних фондів підприємства, визнаного у
встановленому порядку казенним підприємством. За правилами цієї
статті податкова застава не потребувала письмового оформлення; у
триденний строк від дня виникнення податкової застави орган
державної податкової служби повинен був письмово повідомити
платника податків про податкову заставу належного йому майна та
майнових прав. Статтею 3 Указу Президента України "Про заходи щодо
підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 167/98 ) (167/98)
передбачалося, що з 1
липня 1998 року податкова застава рухомого майна підлягає
реєстрації в Державному реєстрі застав рухомого майна.
Згідно з п.п. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
платник податків, активи
якого перебувають у податковій заставі, здійснює вільне
розпорядження ними, за винятком операцій, що підлягають письмовому
узгодженню з податковим органом, зокрема, операцій з продажу,
інших видів відчуження або оренди (лізингу) нерухомого та рухомого
майна, майнових чи немайнових прав. Аналогічна норма, якою
платнику податків дозволялося відчужувати майно та майнові права,
що перебувають у податковій заставі, лише за письмовою згодою
органів державної податкової служби, містилася у статті 5 Указу
Президента України "Про заходи щодо підвищення відповідальності за
розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами"
( 167/98 ) (167/98)
.
Нездійснення платником податку такого узгодження є підставою для
застосування до нього штрафної санкції у розмірі 100 % суми
податкового боргу, щодо якого виникло право податкової застави
(п.п. 17.1.8 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
).
Дійшовши висновку про наявність у позивача права на відчуження
свого майна без згоди податкового органу у зв'язку з тим, що
податковий борг позивача, щодо якого виникло право податкової
застави, підлягав списанню станом на 31.12.1999 (незважаючи на те,
що списання фактично не відбулося), господарський суд не врахував,
що: по-перше, передбачений п. 18.1 ст. 18 Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
механізм
реструктуризації податкового боргу передбачав як списання боргу,
що виник станом на 31 грудня 1999 р., так і розстрочення боргу,
який виник у період з 1 січня 2000 р. до 1 січня 2001 р.;
по-друге, норми Указу Президента України "Про заходи щодо
підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 167/98 ) (167/98)
не пов'язували припинення
податкової застави з настанням такого юридичного факту як
розстрочення податкового боргу.
Відповідно до п.п. 19.1, 19.2 ст. 19 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
з набранням чинності з 1
жовтня 2001 р. статтею 8 "Податкова застава" було припинено дію
Указу № 167/98 у частині правового регулювання податкової застави.
Слід зазначити, що у зв'язку з набранням чинності зазначеною
статтею законодавство не містить вказівок, які б давали підставу
для висновку про звільнення активів платника податків з податкової
застави, що виникла до 1 жовтня 2001 року на підставі Указу
Президента України "Про заходи щодо підвищення відповідальності за
розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами"
( 167/98 ) (167/98)
.
Отже, для правильного вирішення спору господарським судам
необхідно було з'ясувати який податковий борг виник у позивача
станом на 31.12.1999 і не сплачений на день набрання чинності ст.
18 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
; який податковий борг виник у позивача в період з
01.01.2000 до 01.01.2001 і не сплачений на день набрання чинності
ст. 18 вказаного Закону (тобто підлягав розстроченню); дослідити
питання розстрочення податкового боргу і, відповідно, надати
оцінку доводам відповідача про те, що активи позивача постійно
перебували у податковій заставі, яка не припинялась з моменту
надіслання на його адресу повідомлення про податкову заставу від
20.07.1998 № 6912/24-018.
Крім того, слід зазначити, що посилання господарського суду на
неможливість визначення суми штрафних санкцій у зв'язку з
нездійсненням відповідачем списання податкового боргу як на
підставу для задоволення позову суперечить вимогам ст. 43 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, якою передбачено обов'язок суду всебічно,
повно та об'єктивно розглянути в судовому процесі всі обставин
справи в їх сукупності, керуючись законом.
Вищенаведене свідчить про те, що судом зроблено висновки при
неповно встановлених обставинах справи.
До такого висновку колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить з врахуванням меж повноважень касаційної
інстанції, встановлених ч. 2 ст. 111-5 та ст. 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, та неможливістю зробити висновки щодо правильності
вирішення спору при невстановленні судами попередніх інстанцій
обставин відповідно до предмету спору.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до
уваги викладене у зазначеній постанові, вжити всі передбачені
чинним законодавством засоби для всебічного, повного та
об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків
сторін і в залежності від встановленого та у відповідності із
вимогами закону вирішити спір.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст.
111-9, 111-11 Господарського процесуального права України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційні скарги ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова та ДПА
у Харківській області задовольнити частково.
Скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду
від 17.11.2003 та рішення господарського суду Харківської області
від 23.09.2003 у справі № А-41/197-03, а справу передати на новий
розгляд до господарського суду Харківської області.