ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.05.2004 справа N 2/192
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у ДПІ у м. Ужгороді
відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 14.10.2003
у справі № 2/192
господарського суду Закарпатської області
за позовом Приватного підприємця Д-ич М.І.
до ДПІ у м. Ужгороді
про визнання недійсним податкового
повідомлення
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Закарпатської області від 18.07.2003
у справі № 2/192, залишеним без змін постановою Львівського
апеляційного господарського суду від 14.10.2003 позов задоволено:
податкове повідомлення ДПІ у м. Ужгороді від 11.12.2002
№ 0003992343/0-2032/23-3/1349/18383 в частині застосування 1 700
грн. штрафних санкцій за безліцензійну торгівлю тютюновими
виробами визнано недійсним.
У касаційній скарзі ДПІ у м. Ужгороді просить скасувати рішення
господарського суду Закарпатської області від 18.07.2003,
постанову Львівського апеляційного господарського суду від
14.10.2003 у справі № 2/192 та прийняти нове рішення, яким у
позові відмовити, посилаючись на неправильне застосування
господарським судом апеляційної інстанції норм Закону України "Про
державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового,
коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів"
( 481/95-ВР ) (481/95-ВР)
від 19.12.1995 № 481/95-ВР та незастосування п.п.
4.2.3 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
від 21.12.2000 № 2181-ІІІ, яким
передбачено, що обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування,
здійснене контролюючим органом у випадках, визначених підпунктом
4.2.2 цього пункту, є помилковим, покладається на платника
податків, за винятком випадків, визначених пунктом 4.3 цієї
статті.
Позивач та відповідач не скористалися своїм процесуальним правом
на участь своїх представників в засіданні суду касаційної
інстанції.
Перевіривши матеріали справи, повноту встановлення обставин справи
та правильність їх юридичної оцінки господарським судом
апеляційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у
м. Ужгороді проведено перевірку кафе-магазину, що належить
позивачу, стосовно дотримання вимог законодавства щодо здійснення
розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу
суб'єктами підприємницької діяльності, за наслідками якої складено
акт № 003943 від 30.11.2002. Вказаним актом встановлено факт
невідповідності готівки в касі в сумі 6 грн. та реалізації
тютюнових виробів вартістю 2,50 грн. без відповідної ліцензії, чим
порушено вимоги ст. 15 Закону України "Про державне регулювання
виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового,
алкогольних напоїв та тютюнових виробів" ( 481/95-ВР ) (481/95-ВР)
.
На підставі вказаного акту ДПІ у м. Ужгороді направлено позивачу
податкове повідомлення від 11.12.2002р.
№ 0003992343/0-2032/23-3/1349/18383, яким останньому визначено
суму податкового зобов'язання зі сплати штрафних санкцій у розмірі
1 730 грн., в т.ч. 1 700 грн. штрафу за роздрібну торгівлю
тютюновими виробами без наявності ліцензії згідно зі ст. 17 Закону
України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту
етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових
виробів" ( 481/95-ВР ) (481/95-ВР)
.
Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди попередніх
інстанцій виходили з того, що: по-перше: в акті перевірки не
знайшли свого відображення докази отримання ПП Д-ич М.І. партії
тютюнових виробів, наявності чи відсутності залишків тютюнових
виробів, що впливає на його доказову силу; по-друге, штрафні
санкції, встановлені Законом України "Про державне регулювання
виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового,
алкогольних напоїв та тютюнових виробів" ( 481/95-ВР ) (481/95-ВР)
, не є
податковими зобов'язаннями, у зв'язку з чим податкові органи не
мають права визначити штрафні санкції за порушення вимог
вищезазначеного закону як податкове зобов'язання і направляти
податкові повідомлення.
Однак, вищезазначені висновки господарськими судами попередніх
інстанцій зроблено без всебічного, повного і об'єктивного розгляду
в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись
законом, як це передбачено ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
з огляду
на наступне.
Так, господарськими судами першої та апеляційної інстанцій не
взято до уваги, що відповідно до п.п. 4.2.3 п. 4.2 ст. 4 Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
від
21.12.2000 № 2181-ІІІ обов'язок доведення того, що будь-яке
нарахування здійснене контролюючим органом у випадках, визначених
підпунктом 4.2.2 цього пункту, є помилковим, покладається на
платника податків.
Також, господарськими судами не було встановлено обставин
реалізації тютюнових виробів, не досліджено повноваження особи,
яка здійснила реалізацію тютюнових виробів і підписала акт
перевірки як продавець магазину. Господарський суд обмежився лише
викладенням пояснень Ф-ої М.І. (згідно з якими вона не перебувала
у трудових відносинах з позивачем), не встановивши при цьому
відповідних фактів, які мають значення для правильного вирішення
спору.
Крім того, слід зазначити, що господарський суд встановивши, що
відповідач не має права визначати штрафні санкції за порушення
вимог Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу
спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та
тютюнових виробів" ( 481/95-ВР ) (481/95-ВР)
як податкове зобов'язання, не
взяли до уваги що вказана обставина не є підставою для визнання
недійсним оспорюваного податкового повідомлення в цілому, оскільки
судами не було всебічно, повно і об'єктивно досліджено питання
порушення позивачем вимог Закону України "Про державне регулювання
виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового,
алкогольних напоїв та тютюнових виробів" ( 481/95-ВР ) (481/95-ВР)
.
Даючи правову оцінку оспорюваному податковому повідомленню, суду
слід з'ясувати чи є штраф, нарахований за порушення вимог Закону
України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту
етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових
виробів" ( 481/95-ВР ) (481/95-ВР)
, податковим зобов'язанням позивача
відповідно до чинного законодавства, зокрема ст. ст. 14, 15 Закону
України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
, п. 1.5 ст. 1
Закону України "Про порядок погашення зобов'язання платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
від 21.12.2000 № 2181-ІІІ та чи відповідає цьому
Закону поширення оспорюваним податковим повідомленням на
нараховану суму штрафу його вимог щодо граничного строку сплати
податкового зобов'язання, визначеного контролюючим органом, та
наслідків такої несплати.
При цьому слід мати на увазі, що відповідно до ч. 4 ст. 17 Закону
України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту
етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових
виробів" ( 481/95-ВР ) (481/95-ВР)
та ч. 1 ст. 11 Закону України "Про державну
податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
податкові органи наділені
повноваженнями щодо нарахування і стягнення штрафів, передбачених
ч. 2 ст. 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і
обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв
та тютюнових виробів" ( 481/95-ВР ) (481/95-ВР)
; а відповідно до ч. 5 ст. 17
вказаного Закону у разі невиконання суб'єктом підприємницької
діяльності рішення податкового органу про стягнення штрафу, сума
штрафу стягується на підставі рішення суду.
Вищенаведене свідчить про те, що судами зроблено висновки при
неповно встановлених обставинах справи.
Допущені судом як першої, так і апеляційної інстанції
вищезазначені порушення ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та
неправильне застосування у зв'язку з цим норм матеріального права
відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
є підставою
для скасування прийнятих у справі судових рішень і направлення
справи на новий розгляд.
До такого висновку колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить з врахуванням меж повноважень касаційної
інстанції, встановлених ч. 2 ст. 111-5 та ст. 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, та неможливістю зробити висновок щодо правильності
вирішення спору при невстановленні судами попередніх інстанцій
обставин відповідно до предмету спору.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до
уваги викладене у зазначеній постанові, вжити всі передбачені
чинним законодавством засоби для всебічного, повного та
об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків
сторін і в залежності від встановленого та у відповідності із
вимогами закону вирішити спір.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст.
111-9, 111-11 Господарського процесуального права України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ДПІ у м. Ужгороді задовольнити частково.
Скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду
від 14.10.2003 та рішення господарського суду Закарпатської
області від 18.07.2003 у справі № 2/192, а справу направити на
новий розгляд до господарського суду Закарпатської області.
.