ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.05.2004 справа N 3/105
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у Кременчуцької ОДПІ
відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову Харківського апеляційного
господарського суду від 18.11.2003
у справі № 3/105
господарського суду Полтавської області
за позовом ТОВ "К"
до Кременчуцької ОДПІ
про визнання недійсними податкових
повідомлень-рішень
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: присутні
від відповідача: присутні
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Полтавської області від 16.09.2003 у
справі № 3/105, залишеним без змін постановою Харківського
апеляційного господарського суду від 18.11.2003 позов задоволено
частково: визнано недійсними податкове повідомлення-рішення
Кременчуцької ОДПІ від 12.12.2002 № 0000012600/0/1513 в частині
донарахування позивачу податку на прибуток в сумі 54 160 грн. та
застосування фінансових санкцій у розмірі 27 791 грн., податкове
повідомлення-рішення № 0000022600/0/1512 від 12.12.2002 в частині
донарахування податку на додану вартість у сумі 28 228, 10 грн. та
застосування фінансових санкцій у розмірі 7 399, 04 грн. В решті
немайнових вимог відмовлено. Вимоги щодо повернення з бюджету
зайво сплачених сум податків і штрафних санкцій у розмірі
95 159, 05 грн. залишено без розгляду на підставі п. 3 ст. 81
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
У касаційній скарзі Кременчуцька ОДПІ просить скасувати постанову
Харківського апеляційного господарського суду від 18.11.2003 у
справі № 3/105 та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити,
посилаючись на порушення господарським судом апеляційної інстанції
норм ст. 42, 43 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача,
перевіривши матеріали справи, повноту встановлення обставин справи
та правильність їх юридичної оцінки господарським судом
апеляційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що
Кременчуцькою ОДПІ проведено комплексну позапланову перевірку
підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового
законодавства за період з 01.01.2001 по 31.07.2002, за наслідками
якої складено акт № 53/Д/26-20-018 від 12.12.2002, яким
встановлено порушення позивачем норм п. 4.5 ст. 4 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
від 03.04.1997
№ 168/97-ВР (зі змінами і доповненнями) та п. 3.1 ст. 3, п.п 4.1.5
п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
від 22.05.1997
№ 283/97-ВР (зі змінами і доповненнями).
На підставі вказаного акту перевірки, Кременчуцькою ОДПІ прийнято
податкові повідомлення-рішення № 0000022600/0/1512 та
№ 0000012600/0/1513 від 12.12.2002, якими позивачу донараховано
податок на прибуток у сумі 56 200 грн. і застосовано фінансові
санкції у розмірі 28 400 грн. та донараховано податок на додану
вартість у сумі 29 600 грн. і застосовано фінансові санкції у
розмірі 7 741, 94 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги у частині визнання
недійсними оспорюваних податкових повідомлень-рішень,
господарський суд виходив з того, що висновки відповідача,
викладені в акті перевірки, про порушення позивачем норм
податкового законодавства і заниження податку на прибуток в сумі
54 160 грн. та податку на додану вартість в сумі 28 228, 10 грн.
не підтверджено висновком судово - бухгалтерської експертизи.
Однак, вищезазначені висновки господарських судів не є такими, що
ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в
судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись
законом, як це передбачено ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
з огляду
на наступне.
В порушення вимог вищевказаної норми Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарські суди попередніх інстанцій
неповно з'ясували фактичні обставини справи, що мають значення для
правильного вирішення спору, не дали оцінки всім доказам у справі.
Так, господарськими судами попередніх інстанцій не надано
будь-якої оцінки висновкам Кременчуцької ОДПІ, викладеним в акті
перевірки № 53/Д/26-20-018 від 12.12.2002 щодо порушення позивачем
норм Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, на підставі якого були прийняті
оспорюванні податкові повідомлення-рішення.
Крім того, слід зазначити, що в порушення вимог ст.ст. 42, 43 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
(згідно з якими висновок судового експерта для
господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським
судом за правилами ст. 43 цього кодексу) господарський суд,
пославшись на непідвердження висновків відповідача, викладених в
акті перевірки, висновком судово-бухгалтерської експертизи,
фактично лише обмежився викладенням змісту висновку
судово-бухгалтерської експертизи. Але слід зазначити, що
викладення судом змісту висновку судово-бухгалтерської експертизи
без оцінки його як доказу за правилами ст. 43 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, не може вважатися встановленням судом факту, на
підтвердження якого надано цей доказ.
Вищенаведене свідчить про те, що судом зроблено висновки при
неповно встановлених обставинах справи.
Що стосується залишення судом без розгляду вимоги позивача про
повернення зайво сплачених сум з бюджету на підставі п. 3 ст. 81
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
у зв'язку з неврегульованням в
доарбітражному порядку спору у цій частині та незалученням
відповідного органу Державного казначейства як відповідача, то
колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за
необхідне зазначити наступне.
Основні положення досудового врегулювання господарських спорів
встановлено ст. 5 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, згідно з якою сторони застосовують заходи досудового
врегулювання господарського спору у випадках, передбачених цим
Кодексом, а також за домовленістю між собою, якщо це обумовлено
договором.
Стосовно незалучення позивачем у справі відповідного органу
Державного казначейства України слід зазначити, що: по-перше,
відповідно до п.п. 6 п. 7 Положення про Державне казначейство
України ( 590-95-п ) (590-95-п)
, затвердженого постановою Кабінету Міністрів
України від 31.07.95 N 590, органи Державного казначейства України
здійснюють за поданням державних податкових інспекцій повернення
за рахунок державного бюджету зайво сплачених або стягнутих
податків, зборів та обов'язкових платежів, а тому орган Державного
казначейства України повинен залучатися як відповідач у справі за
позовом про повернення з бюджету зайве стягнутих податків поряд з
відповідним органом державної податкової служби; по-друге,
відповідно до ст. 24 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд за
наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення
залучити за своєю ініціативою до участі у справі іншого
відповідача.
З огляду на викладене відповідний орган Державного казначейства
України повинен бути залучений господарським судом до участі у
справі як відповідач у порядку, передбаченому ст. 24
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Допущені господарськими судами як першої, так і апеляційної
інстанцій вищезазначені порушення норм процесуального права та
неправильне застосування у зв'язку з цим норм матеріального права
є підставою для скасування прийнятих у справі судових рішень і
направлення справи на новий розгляд до господарського суду першої
інстанції.
До такого висновку колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить з врахуванням меж повноважень касаційної
інстанції, встановлених ч. 2 ст. 111-5 та ст. 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, та неможливістю зробити висновки щодо правильності
вирішення спору при невстановленні судами попередніх інстанцій
обставин відповідно до предмету спору.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до
уваги викладене у зазначеній постанові, вжити всі передбачені
чинним законодавством засоби для всебічного, повного та
об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків
сторін і в залежності від встановленого та у відповідності із
вимогами закону вирішити спір.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст.
111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального права України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Кременчуцької ОДПІ задовольнити частково.
Скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду
від 18.11.2003 та рішення господарського суду Полтавської області
від 16.09.2003 у справі № 3/105, а справу передати на новий
розгляд до господарського суду Полтавської області.