ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.04.2004 Справа N 15-25-9/159-03-4319
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого судді
суддів:
розглянувши товариства з обмеженою відповідальністю “М”
на постанову від 24.12.2003р. Одеського апеляційного
господарського суду та рішення від
13.11.2003р. господарського суду Одеської
області
у справі № 15-25-9/159-03-4319 господарського суду
Одеської області
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “М”
до відкритого акціонерного товариства “К”
про зобов’язання виконати умови договору і не
чинити перешкод у користуванні приміщеннями
та за відкритого акціонерного товариства “К”
зустрічним
позовом
до товариства з обмеженою відповідальністю “М”
про розірвання договорів оренди і звільнення орендованих
нежилих приміщень
за участю представників:
ТОВ “М”
ВАТ “К”
В С Т А Н О В И Л А:
Товариство з обмеженою відповідальністю “М” звернулося до
господарського суду Одеської області з позовом до відкритого
акціонерного товариства “К” про спонукання виконати умови
договору та не перешкоджати у користуванні орендованими
приміщеннями.
У липні 2003 р. ВАТ “К” заявило зустрічний позов до ТОВ “М” про
розірвання договорів оренди № 6 від 01.11.2000 та № 3 від
22.01.2002 р., мотивуючи свої доводи тим, що ТОВ “М” не вжило
належних заходів щодо підтримання орендованих приміщень у
задовільному стані. Пізніше, у листопаді 2003 р., ВАТ “К”
частково змінило підстави заявленого зустрічного позову,
зважаючи на наявність трьохмісячної заборгованості орендаря щодо
сплати коштів за оренду приміщень.
Рішенням господарського суду Одеської області від 13.11.2003 р.
у задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов
задоволено та постановлено розірвати достроково зазначені
договори оренди, укладені між сторонами, а також зобов’язати
орендаря звільнити орендовані приміщення.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
24.12.2003 р. рішення суду першої інстанції залишено без змін.
При цьому судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що
орендар не виконав договірні зобов’язання, а саме не утримував у
належному стані орендовані приміщення та несвоєчасно вносив
орендну плату.
Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суди виходили з
того, що відключення від електропостачання орендованих ТОВ “М”
приміщень не є порушенням з боку ВАТ “К” умов укладених
сторонами договорів оренди та створенням перешкод у користуванні
орендованими приміщеннями, оскільки вказані обставини позивачем
за первісним позовом не підтверджені належними доказами.
Також не доказано, що ВАТ “К” брало на себе зобов’язання
постачати електроенергію в орендовані приміщення.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ТОВ “М”
звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою та просить їх скасувати і прийняти постанову щодо
задоволення первісного позову та відмовити у задоволенні
зустрічного позову.
У поданій касаційній скарзі скаржник посилається на порушення
норм матеріального та процесуального права.
При цьому оскаржувач вважає, що за укладеними договорами оренди
промислових приміщень та договору № 3/1 від 22.02.2002 р.
орендодавець прийняв на себе зобов’язання щодо забезпечення
орендаря електроенергією, а тому відключення останнього від
електропостачання здійснено ВАТ “К” неправомірно і це є
невиконанням з боку орендодавця умов договорів оренди та
створенням перешкод у користуванні орендованими приміщеннями.
Що стосується зустрічного позову, то на думку скаржника, вимоги
ВАТ “К” судами задоволено необґрунтовано, оскільки згідно
договірних зобов’язань ВАТ “К” повинно було утримувати
орендоване майно, а ТОВ “М” – відшкодовувати такі витрати
орендодавцю.
Орендар також заперечує щодо наявності заборгованості перед ВАТ
“К” з орендної плати у зв’язку з наявністю зустрічних однорідних
вимог про відшкодування заподіяних орендодавцем збитків
внаслідок вчинення перешкод у користуванні орендованим майном.
У касаційній інстанції оскаржувач посилається і на порушення
судами обох інстанцій вимог ст.ст. 4-3, 4-7, 32-34 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
ВАТ “К” у відзиві на касаційну скаргу вважає доводи оскаржувача
необґрунтованими.
Колегія суддів приймаючи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального та
процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів,
знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає частковому
задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, між ВАТ “К” та ТОВ “М”
укладено договори № 6 від 01.11.2000 р., доповнення до нього № 1
від 15.04.2000 р. про передачу в оренду нежилих приміщень
відповідно площею 584, 20 та 72 кв. м. строком на 25 років; № 3
від 22.01.2002 р. та доповнення до нього № 1 про передачу в
оренду нежилих приміщень площею 485 кв. м. строком на 5 років та
площею 27 кв. м. строком на один рік; № 3/1 від 22.01.2002 р.
про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання
орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг
орендарю.
Приймаючи оскаржуване рішення про відмову у задоволенні
первісного позову, господарський суд, з яким погодилася
апеляційна інстанція, виходив з того, що факт припинення подачі
електроенергії на промислові об’єкти товариства “М”, розташовані
у приміщеннях, які орендував позивач у товариства “К”, дійсно
мав місце. Однак, на думку судових інстанцій, дії посадових осіб
ВАТ “К” щодо відключення орендаря від електропостачання, які
мали місце 25.06.2003 року, не мали ознак самоуправних дій
орендодавця. Господарський суд при цьому дійшов висновку, що
припинення електропостачання позивача, яке спонукало зупинку
його промислового виробництва, викликане діями державних
органів, які звернули увагу керівників ВАТ “К” на наявні у
позивача порушення норм споживання електроенергії та охорони
праці при використанні промислових електроустановок.
Цим самим суди погодилися з доводами відповідача, що відключення
електроенергії товариству “М” стало наслідком застосування до
позивача правомірних вимог Одеської державної інспекції охорони
праці в машинобудуванні, енергетиці та невиробничій сфері
Держнаглядохоронпраці України, що ґрунтувалися на Приписі № 25
від 19.03.2003 року. Тобто, ВАТ “К” змушене було виконати вимоги
цієї державної установи, зафіксовані у Приписі № 25, та
припинити енергопостачання орендаря до усунення виявлених
інспекцією порушень правил безпечної експлуатації
електроустановок на виробництві орендодавця.
Крім цього, суди обох інстанцій вважають, що за Правилами
користування електричною енергією, в редакції Постанови НКРЕ від
22.08.2002 р. № 928 ( z0903-02 ) (z0903-02)
(пункти 1.2, 1.6), товариство
“М” має правовий статус субспоживача електроенергії від мереж
основного споживача – товариства “К”. На думку судів,
користування позивачем електроенергією за цих умов не було
врегульоване (у відповідності до вимог згаданих Правил) умовами
договору про спільне з ВАТ “К” використання електричних мереж,
який мав укладатися між ними на основі типового договору
(додаток 3 Правил користування електричною енергією).
Аналізуючи зазначені обставини, суд дійшов висновку, що в діях
орендодавця відсутні обставини, які б засвідчували наявність
договірного зобов’язання перед товариством “М” щодо
безперервного забезпечення електричною енергією орендованих
площ, наданих орендарю для промислових потреб.
Відсутність між товариством “М” та ВАТ “К” такого договору
вказує на відсутність правових підстав вважати позивача
субабонентом в розумінні тих норм Правил користування
електричною енергією, на які посилається господарський суд,
відмовляючи у позові.
При цьому, господарський суд не дослідив фактичного стану
взаємовідносин сторін щодо використання товариством “М”
електричної енергії від мереж ВАТ “К”, не дав оцінки тим
обставинам, як вбачається з матеріалів справи, що з.11.2000 року
орендар щомісячно споживав електроенергію, сплачуючи її вартість
власнику орендованих приміщень. Згідно з вимогами ст.ст. 4, 151
ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, такі взаємовідносини, в сукупності з
умовами договорів оренди № 3, № 6 та № 3/1 свідчать про
наявність між сторонами договірних зобов’язань щодо використання
та оплати вартості спожитої орендарем електроенергії із мереж
ВАТ “К”.
Не враховано господарським судом при обґрунтуванні задоволення
зустрічного позову і вимоги Постанови Національної комісії
регулювання електроенергії України № 391 ( z0368-03 ) (z0368-03)
від
12.05.2003 року, згідно якої, фактичні споживачі електроенергії
вправі до 1.06.2004 року використовувати електроенергію із мереж
основних споживачів без укладення передбаченого Додатком № 3 до
Правил користування електричною енергією договору на спільне
використання електричних сіток основного споживача.
За таких обставин, висновки суду про відмову у задоволенні вимог
первісного позову з мотивів відсутності між сторонами спору
такого договору свідчить про неправильне застосування місцевим
та апеляційним судом норм матеріального права.
Крім того, господарський суд не звернув уваги на ту обставину,
що до орендних договірних відносин позивача та відповідача
неправомірно застосовано положення нормативних актів, які
регулюють взаємовідносини між основним споживачем та
субспоживачем електричної енергії на підставі пунктів 1.2, 1.6
та 8.3 Правил користування електричною енергією ( z0417-96 ) (z0417-96)
.
За змістом пунктів 1.2. та 1.6 цих Правил ( z0417-96 ) (z0417-96)
,
субабонентом, тобто субспоживачем електричної енергії, є суб’єкт
підприємницької діяльності, якому електрична енергія
поставляється постачальником електричної енергії через мережі
електропередавальних організацій та технологічні мережі
основного споживача, до мереж якого приєднані електроустановки
суб’єкта підприємницької діяльності – субспоживача на основі
договору про спільне використання технологічних електричних
мереж основного споживача. Як зафіксовано у пункті 8 Припису №
25 інспектора Держнаглядохоронпраці від 19.03.2003 р., статус
субспоживачів стосовно електромереж ВАТ “К” в березні 2003 року
мали лише дві юридичні особи: ПП “В” та Одеський філіал
оператора мобільного зв’язку “К”.
Між тим, наявний Припис № 25, згідно з яким об’єктом планової
перевірки Одеської державної інспекції охорони праці є
електрогосподарство ВАТ “К”, не містить жодної вказівки, що
поряд з перевіркою відповідача інспекція здійснювала перевірку
позивача (ТОВ “М”) на предмет дотримання останнім правил техніки
безпеки на виробництві.
У справі наявні декілька листів Одеської територіальної
інспекції та Державного комітету з нагляду за охороною праці, у
яких стверджується, що Припис державного інспектора мав
індивідуально визначений характер та стосувався виключно
відповідача, а до відключення товариства “М” від
електропостачання ця установа не причетна.
Аналіз Припису № 25 Держнаглядохоронпраці також засвідчує, що
термін усунення численних порушень, зафіксованих у ньому, був
встановлений для товариства “К” в один місяць – до 19.04.2003
року. В той же час, досліджені судами обох інстанцій матеріали
справи свідчать, що сам Припис № 25 був доведений до відома
позивача лише 6.06.2003 року, а відключення позивача від
електроенергії було проведено посадовими особами відповідача
25.06.2003 року, тобто більше ніж через 3 місяці після його
винесення.
Господарський суд вказані обставини не з’ясував та не перевірив
наявність причинного зв’язку між виконанням Припису № 25 та
відключенням електропостачання орендаря.
Колегія суддів також вважає, що судами не досліджені факти
застосування державним інспектором Держнаглядохоронпраці до
товариства “М” заходів, передбачених пунктами 2.1, 2.2, 2.4,
2.5, 2.7 Інструкції “Про порядок зупинки експлуатації об’єктів
при наявності порушень нормативних актів про охорону праці”,
затвердженої наказом Держнаглядохоронпраці від 30.12.1994 р.
9 133.
Процедура складання акта про порушення споживачем правил
користування електричною енергією ( z0417-96 ) (z0417-96)
передбачена
розділом 8 Правил користування електричною енергією. Згідно з
Правилами, у разі виявлення представником енергопостачальника
порушення споживачем правил користування електричною енергією,
видається Припис, який підписується представником
енергопостачальника та споживачем. На підставі цього Припису
лише енергопостачальник має право відключити споживача від
електропостачання (у випадках, передбачених Правилами).
В такій ситуації господарському суду необхідно було, у
відповідності до вимог ст. 27 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, залучити
до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє
самостійних вимог, Державний комітет України з нагляду за
охороною праці в особі його територіального управління по
Одеській області та місцеву енергопостачальну організацію.
Участь у справі представників цих установ сприяла б об’єктивному
та всесторонньому з’ясуванню обставин заявленого первісного
позову.
Не є переконливими та обґрунтованими висновки судів обох
інстанцій щодо задоволення вимог зустрічного позову.
Так, розірвання цивільно-правового договору в судовому порядку
на вимогу сторони є за своєю суттю формою цивільної
відповідальності іншої сторони договору, яка допускає порушення
договірних зобов’язань. Стаття 209 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
передбачає обов’язок суду в даному випадку встановити вину
товариства “М” у допущенні порушень договірного зобов’язання.
При цьому, судам необхідно було встановити наявність у спорі
обставин, які згідно з вимогами ст. 210 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
,
повинні одержати відповідну оцінку суду на предмет наявності
зустрічного умислу кредитора (ВАТ “К”) на вчинення перешкод у
правомірному використанні орендованого майна товариством “М”. За
нормами вказаної статті, коли невиконання або неналежне
виконання зобов’язання обумовленого умислом або необережністю
кредитора, боржник звільняється від відповідальності за
невиконання або неналежне виконання зобов’язання.
У відповідності до вимог ст. 34 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд обґрунтовує свої доводи належними та
допустимими доказами. Матеріали справи щодо огляду окремого
приміщення, орендованого ТОВ “М”, не містять повних даних щодо
наявності причинного зв’язку між виробничою діяльністю позивача
та станом споруд.
Враховуючи необхідність спеціальних знань для вирішення
зазначеного питання, суди не позбавлені можливості згідно вимог
ст. 41 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
призначити відповідну судову
експертизу.
Не з’ясувавши вказаних обставини, суди допустили порушення норм
процесуального права, а саме ст.ст. 4-7, 38 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Зазначені обставини, які не встановлені судами, однак мають
значення для визначення прав та обов’язків сторін у справі, не
можуть бути усунуті судом касаційної інстанції.
Так, відповідно до ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна
інстанція не підставі встановлених фактичних обставин справи
перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції
норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція
не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що
не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду
чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази.
З урахуванням викладеного, прийняті судові рішення підлягають
скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої
інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 -
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів,
П О С Т А Н О В И Л А:
1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “М”
задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Одеської області від 13.11.2003
р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від
24.12.2003 р. у справі № 15-25-9/159-03-4319 скасувати.
3. Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Одеської області.