ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.04.2004 Справа N 5/2283-23/115
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Божок В.С,
суддів: Хандуріна М.І., Черкащенка М.М.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Н-ському
районі м. Львова
на постанову Львівського апеляційного господарського суду
від 23.12.03
у справі господарського суду Львівської області
за позовом Відкритого акціонерного товариства "ХХХ",
м. Львів
до ДПІ у Н-ському районі м. Львова
про визнання недійсним податкового повідомлення-
рішення ДПІ у Н-ському районі м. Львова від
27.06.03 № 0001902320/1/20812421/19732/23-2
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: А.А.А.,
від відповідача: не з'явилися;
ВСТАНОВИВ:
Рішенням від 28.10.03 господарського суду Львівської області в
задоволенні позовних вимог відмовлено з тих підстав, що суд
прийшов до висновку про правомірність дій відповідача з визначення
податкового зобов'язання з податку на додану вартість.
Постановою від 23.12.03 Львівського апеляційного господарського
суду рішення господарського суду від 28.10.03 господарського суду
Львівської області частково скасовано.
Податкове повідомлення-рішення ДПІ у Н-ському районі м. Львова від
27.06.03 № 0001902320/1/20812421/19732/23-2 визнано недійсним в
частині нарахування сум з основних платежів в розмірі: - 208 грн.
і 17305 грн. та відповідного нарахування штрафних санкцій в
розмірі 104 грн. та 8652 грн., всього 26269 грн. В решті частини
позову відмовлено.
Не погоджуючись з постановою Львівського апеляційного
господарського суду ДПІ у Н-ському районі м. Львова звернулось у
Вищий господарський суд України з касаційною скаргою і просить її
скасувати, посилаючись на те, що первинних документів, які б
підтверджували, що понесені підприємством витрати за послуги
зв'язку, пов'язаних з господарською діяльністю, позивачем не
представлено. Підтвердженням факту встановленого порушення є
письмове пояснення, надане посадовими особами підприємства.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить
необхідним відмовити у задоволенні касаційної скарги.
ДПІ у Н-ському районі прийнято повідомлення-рішення від
27.06.2003р. №000/902320/0/12884/23-2, яким позивачу визначено
суму податкового зобов'язання в розмірі 27687 грн. Рішенням від
30.09.03 №19797/232 відповідач скасував податкове
повідомлення-рішення від 27.06.03 №000/902320 /0/12884/23-2 в
частині застосування штрафних санкцій щодо податку на додану
вартість у сумі 486 грн. і прийняв нове податкове
повідомлення - рішення від 27.06.03 р.
№0001902320/1/20812421/19732/23-2, в якому визначено суму
податкового зобов'язання в розмірі 27201 грн., яке є предметом
даного спору.
Пунктом 5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
встановлено, що валові витрати
виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у
грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як
компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються
виготовляються) таким платником податку для їх подальшого
використання у власній господарській діяльності. В п.п.5.2.1 п.5.2
ст.5 цього Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
зазначено, що до складу валових
витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих)
протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією,
веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і
охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної
енергії (включаючи реактивну), з рахуванням обмежень, установлених
пунктами 5.3-5.8 цієї статті ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
. Отже, даним Законом
встановлені випадки щодо обмеження або невключення певних витрат
платника податку до складу валових витрат. Однак в них не йдеться
про послуги телефонного зв'язку як такі, що не можуть бути
віднесені до валових витрат.
Відповідно до п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
датою збільшення
валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає
на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з
подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських
рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в
разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника
податку; або дата (прибуткування платником податку товарів, а для
робіт (послуг) - дата фактичного втримання платником податку
результатів робіт (послуг). Такі ж вимоги щодо дати виникнення
права платника на податковий кредит, зазначені в п.п.7.5.1 п.7.5
ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. Отже, дані Закони не пов'язують право платника
податку на віднесення витрат з надання послуг мобільного зв'язку
до валових та виникнення права на податковий кредит щодо таких
витрат із доведенням зв'язку здійснених витрат платником податку з
підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем
продукції (робіт, послуг) і охороною праці, а також не передбачено
обов'язку платника податку доказувати такий зв'язок.
Львівським апеляційним господарським судом встановлено, що наявні
в матеріалах справи документи: договір, угоди, рахунки за послуги
стільникового зв'язку, податкові накладні, які підтверджують факт
надання послуг СП "ZZZ" платнику податків ВАТ "ХХХ" відповідають
вимогам ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову
звітність в Україні" ( 996-14 ) (996-14)
. Так, зокрема, в них містяться
реквізити: назва документу; дати і місце складання; назва
підприємства від імені якого складені документи; зміст та обсяг
господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення
господарської операції і правильність її оформлення; особисті
підписи. Такі докази дають можливість стверджувати про фактичне
надання послуг оператором зв'язку платнику податків ВАТ "ХХХ".
Львівським апеляційним господарським судом також встановлено, що
позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту суми
податку на додану вартість за отриману електроенергію. Позивачем
представлені належним чином оформлені оригінали та копії
податкових накладних, виписаних ВАТ "YYY".
Підпунктом 7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
встановлено, що податкова накладна
видається в разі продажу товарів (робіт, послуг) покупцю на його
вимогу. У будь-якому випадку видається товарний чек, інший
розрахунковий або платіжний документ, що підтверджує передачу
товарів (робіт, послуг) та/або прийняття платежу із зазначенням
суми податку. Згідно п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 цього Закону
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
платник податку зобов'язаний надати покупцю
податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а)
порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування
податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я
та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку
на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця
та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце
податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник
податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт,
послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача;
ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та
відповідну суму податку у цифровому значенні; й) загальну суму
коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку. Наведені норми
не містять вимоги вказувати в податковій накладній таких
реквізитів як: дата відвантаження (виконання, надання (оплати))
товарів (робіт, послуг), а також ціна продажу саме за одиницю
продукції без урахування податку на додану вартість.
У відповідності до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податковий кредит
звітного періоду складається із сум податків, сплачених
(нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з
придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до
складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи
нематеріальних активів, що підлягають амортизації. А п.п.7.4.5.
п.7.4 ст.7 цього ж Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
передбачено, що не
дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по
сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи
митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом
прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує
перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
Оскільки, у позивача були наявні податкові накладні, а також ним
відносились до складу податкового кредиту суми податку на додану
вартість, які були сплачені, то ВАТ "ХХХ" мало право віднести
сплачені суми податку на додану вартість до податкового кредиту.
Щодо правомірності віднесення ВАТ "ХХХ" до складу податкового
кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого ПП Іванина, то
господарські суди обгрунтовано дійшли висновку про неправомірність
таких дій платника податку.
Згідно п.п.7.2.4 п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
право на нарахування податку та складання
податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як
платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. Належним і допустимим доказом, який підтверджував
би право ПП Б.Б.Б. на виписування податкової накладної є свідоцтво
про реєстрацію платника податку на додану вартість (п.9.4
зазначеного Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
).
У відповідності до ст.33 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона повинна довести ті обставини, на
які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до п.п.4.2.3 п.4.2 ст.4 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
від 21.12.00 № 2181-111
обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене
контролюючим органом у випадках, визначених підпунктом 4.2.2 цього
пункту ( 2181-14 ) (2181-14)
, є помилковим, покладається на платника
податків, за винятком випадків, визначених пунктом 4.3 цієї статті
( 2181-14 ) (2181-14)
(визначення суми податкового зобов'язання за непрямими
методами). Позивачем не представлені докази, які б свідчили, що ПП
Б.Б.Б. є платником податку на додану вартість. Отже, ВАТ "ХХХ" не
мало достатніх підстав для віднесення до складу податкового
кредиту суми 621,5 грн. податку на додану вартість, сплаченого ПП
Б.Б.Б. за дошки хвойні.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що господарськими
судами дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому
судові рішення відповідають чинному законодавству України та
обставинам справи і підстав для їх скасування немає.
На підставі викладеного, керуючись ст. 111-5, п. 1 ст. 111-9, ст.
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні касаційної скарги відмовити.
Постанову від 23.12.03 Львівського апеляційного господарського
суду зі справи № 5/2283-23/115 залишити без змін.
Головуючий В.С. Божок
Судді М.І. Хандурін
М.М. Черкащенко