Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого КривенкаВ.В.,

суддів: ГусакаМ.Б., МаринченкаВ.Л., ПанталієнкаП.В.,

СамсінаІ.Л., ТерлецькогоО.О, ТітоваЮ.Г.,–

при секретарі судового засідання ЛюбченкоС.М.,

за участю представників:

позивача–Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Харкові (далі – СДПІ) – РевиД.М., ФорменкоН.О.,

відповідача–Відкритого акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" (далі – ВАТ"ВіЕйБі Банк") – КовалевськогоА.В.,

відповідача–Приватної фірми "Орнатус" (далі – ПФ"Орнатус") – АнтоненкаД.О.,

розглянувши за винятковими обставинами у відкритому судовому засіданні за скаргою СДПІ справу за її позовом до ВАТ"ВіЕйБі Банк" та ПФ"Орнатус" про зобов’язання вчинити дії,

У червні 2007 року СДПІ звернулася до суду з позовом до ВАТ"ВіЕйБі Банк" та ПФ"Орнатус", у якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила зобов’язати відповідачів солідарно оплатити 181 податковий вексель на загальну суму 6351157,34грн емітованих у березні 2007 року ПФ"Орнатус" і підтверджених Харківською філією ВАТ"ВіЕйБі Банк" шляхом авалю, мотивуючи тим, що строки оплати за ними минули, проте вони залишилися непогашеними.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 9 липня 2007 року відмовив СДПІ у задоволенні позову, посилаючись на не доведеність правомірності вимог, а також на те, що спірні податкові векселі погашені у встановленому Законом порядку.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 4 лютого 2008 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 3 березня 2009 року, рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове – про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправомірність заявлених СДПІ позовних вимог, невідповідності вимог визначеному чинним законодавством порядку погашення податкового боргу та помилковості у виборі СДПІ при зверненні до суду належного способу захисту порушеного права.

У скарзі до Верховного Суду України СДПІ, посилаючись на неоднакове, порівняно з іншими, та неправильне в цій справі застосування судом касаційної інстанції пункту 1.16 статті 1 та пункту 11.5 статті 11 Закону України від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" і статті 3 Закону України від 21 грудня 2000 року №2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", просить скасувати рішення судів всіх інстанцій повністю та прийняти нове – про задоволення позову.

На підтвердження неоднакової практики скаржник наводить постанову Вищого адміністративного суду України від 4 лютого 2009 року та ухвали Вищого адміністративного суду України від 4 грудня 2007 року, 20 листопада та 17 грудня 2008 року, в яких, на його думку, за аналогічних обставин норми права застосовано інакше, ніж у справі, що розглядається.

Заслухавши представників сторін, перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі та запереченнях проти неї доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що у даному випадку відсутнє неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень пункту 1.16 статті 1 та пункту 11.5 статті 11 Закону України від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" і статті 3 Закону України від 21 грудня 2000 року №2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Разом з тим, виконуючи покладений на Верховний Суд України частиною 1 статті 47 Закону України від 7 лютого 2002 року №3018-ІІІ "Про судоустрій України" обов’язок при здійсненні правосуддя забезпечити однакове застосування законодав-ства усіма судами загальної юрисдикції, колегія суддів Судової палати в адміністра-тивних справах Верховного Суду України вважає, що у цій справі має місце неоднакове, порівняно з іншими справами, застосування Вищим адміністративним судом України положень статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), у зв’язку з чим скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно статті 104 КАС до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушені її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Суб’єкт владних повноважень має право звернутися до адміністративного суду у випадках, встановлених законом.

Відповідно до статті 220 КАС суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесу-ального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інста-нцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Перевіряючи законність рішень судів першої та апеляційної інстанцій, касаційний суд не звернув уваги на те, що суд першої інстанції вирішив спір по суті і відмовив у позові з посиланням на те, що податкові векселі погашено у порядку встановленому пунктом 11.5 статті 11 Закону України від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР "Про податок на додану вартість".

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, не перевірив належним чином його законність і відмовив у позові, пославшись на обрання позивачем неправильного способу захисту публічних інтересів держави. При цьому не врахував, що правила частини 3 статті 105 КАС, стосовно зазначення позивачем у позовній заяві способу захисту судом порушених прав, не виключають можливості обрання іншого способу захисту самим судом.

Погоджуючись із даною позицією і залишаючи без змін рішення апеляційного суду, касаційний суд не врахував, що зазначені у частині 2 статті 162 КАС способи захисту порушеного права не містять виняткового переліку. У абзаці другому зазначеної статті законодавець вказав, що суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Зміст принципу офіційного з’ясування всіх обставин у справі також зобов’язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

Оскільки суд апеляційної інстанції не виконав покладених на нього функцій і не перевірив належним чином законність рішення суду першої інстанції, а суд касаційної інстанції не усунув ці порушення, ухвала Вищого адміністративного суду України та постанова Харківського апеляційного адміністративного суду підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 241 – 243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Харкові задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 3 березня 2009 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 4 лютого 2008 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 КАС.