826/12456/18 Про визнання протиправними дій Міністерства юстиції України щодо проведення позапланової невиїзної перевірки діяльності приватного виконавця щодо здійснення виконавчих проваджень - 23.02.2021 Прийняття

У серпні 2018 року Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва ОСОБА_1 (далі - позивач, Приватний виконавець, ОСОБА_1, скаржник) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач, Мін`юст), в якому просив:

визнати дії Міністерства юстиції України щодо проведення позапланової невиїзної перевірки діяльності приватного виконавця ОСОБА_1 щодо здійснення виконавчих проваджень № 55811480 та № 55770111 протиправними.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕНЬ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року, в задоволенні адміністративного позову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1 ) до Міністерства юстиції України (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 00015622, адреса: 01001, м.Київ, ВУЛИЦЯ АРХІТЕКТОРА ГОРОДЕЦЬКОГО, будинок 13) відмовлено повністю.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що контролюючим органом, в рамках досліджуваних правовідносин, не приймалось будь-яких рішень, які б впливали на права та інтереси позивача, позивачем не доведено обставин порушеного права внаслідок проведення Міністерством юстиції України позапланової перевірки. Більше того, на переконання судів, фактичної позапланової перевірки відповідачем проведено не було, адже жодного процесуального документу за результатами перевірки не приймалось, у зв`язку з чим, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)

27 грудня 2018 року на адресу суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга приватного виконавця виконавчого округу міста Києва ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року, в якій скаржник, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати зазначені рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування поданої касаційної скарги приватний виконавець виконавчого округу міста Києва ОСОБА_1 вказує на те, що судом першої інстанції залишено без реагування його клопотання про проведення судового засідання із викликом сторін, чим порушено приписи ч. 5 ст. 262 КАС України. Окрім того, скаржник стверджує про наявність в матеріалах справи двох взаємосуперечливих документів - запиту відповідача із інформацією про початок невиїзної позапланової перевірки та відповідь відповідача, адресована ініціатору проведення перевірки про відсутність підстав для її проведення. Позивач наголошує на тому, що судами попередніх інстанцій не надано оцінки вказаним документам та не встановлено чи проводилася перевірка діяльності приватного виконавця ОСОБА_1.

Відзиву на зазначену касаційну скаргу відповідачем не подано, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Ухвалою Верховного Суду від 08 січня 2019 року за даною касаційною скаргою відкрито касаційне провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2021 року касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва ОСОБА_1 призначено до касаційного розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

01.08.2018 на адресу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва ОСОБА_1 надійшов лист Міністерства юстиції України від 24.07.2018 №989/20.5.1/-18, в якому позивача повідомлено про те, що на підставі скарги представника за довіреністю уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію AT "Банк "Фінанси та Кредит" Крижового Д.В. від 18.07.2018 (копія додано до листа), Міністерством юстиції України проводиться позапланова невиїзна перевірка діяльності позивача щодо здійснення виконавчих проваджень № 55811480, № 55770111.

Позивачу запропоновано у строк до 06.08.2018 надати Міністерству юстиції України на електронну адресу та поштою вмотивовані пояснення щодо фактів, викладених у скарзі та належним чином завірені копії відповідних документів виконавчого провадження.

У відповідь на вказаний лист, позивач листом від 01.08.2018 №925 надав письмові пояснення по суті скарги ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Ірклієнка І.П., до якого долучив відповідні копії матеріалів виконавчих проваджень, що стосувались суті питань, порушених у скаргах.

За результатами розгляду скарги представника за довіреністю уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію AT "Банк "Фінанси та Кредит" Крижового Д.В. від 18.07.2018 та наданих позивачем документів, скаржнику було надано відповідь від 17.08.2018 № 1067/20.51/18 про відсутність підстав для проведення позапланової перевірки діяльності приватного виконавця ОСОБА_1 щодо здійснення ним виконавчих проваджень № 55811480, № 55770111, адже за результатами розгляду наданих позивачем документів було встановлено, що скаржник не є стороною виконавчих проваджень.

Вважаючи протиправними дії Міністерства юстиції України щодо проведення позапланової невиїзної перевірки щодо здійснення виконавчих проваджень №55811480 та №55770111, позивач звернувся до суду з даним позовом та просив його задовольнити.

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС України (2747-15) ), внесені Законом України від 15.01.2020 № 460-ІХ (460-20) , за правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до частини 1 статті 341 КАС України, Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

Суд, в контексті спірних правовідносин, вважає за доцільне зауважити, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (v018p710-04) поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у наявності у особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Тобто, обов`язковою умовою судового захисту є наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів безпосередньо позивача з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів підтримує висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог позивача, оскільки останнім під час розгляду даної справи не зазначено, в чому саме полягає порушення його законних прав та інтересів, адже фактично позивач вказує лише на розбіжність у лексично-словесному формулюванні листа МЮУ від 24.07.2018 щодо підстави витребовування документів відповідачем - проведення позапланової перевірки діяльності скаржника та листа МЮУ від 17.08.2018, яким зазначена відсутність причин для проведення позапланової перевірки діяльності скаржника.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.08.2018 на адресу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва ОСОБА_1 надійшов лист Міністерства юстиції України від 24.07.2018 №989/20.5.1/-18, в якому позивача повідомлено про те, що на підставі скарги представника за довіреністю уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію AT "Банк "Фінанси та Кредит" Крижового Д.В. від 18.07.2018 (копія додано до листа), Міністерством юстиції України проводиться позапланова невиїзна перевірка діяльності позивача щодо здійснення виконавчих проваджень № 55811480, № 55770111.

За результатами розгляду скарги представника за довіреністю уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію AT "Банк "Фінанси та Кредит" Крижового Д.В. від 18.07.2018 та наданих позивачем документів, скаржнику було надано відповідь від 17.08.2018 № 1067/20.51/18 про відсутність підстав для проведення позапланової перевірки діяльності приватного виконавця ОСОБА_1 щодо здійснення ним виконавчих проваджень № 55811480, № 55770111, оскільки за результатами розгляду наданих позивачем документів було встановлено, що скаржник не є стороною виконавчих проваджень.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову, з причин того, що контролюючим органом в рамках досліджуваних правовідносин не приймалось будь-яких рішень, які б впливали на права та інтереси позивача, позивачем не доведено обставин порушеного права внаслідок проведення Міністерством юстиції України позапланової перевірки.

Суд наголошує, що, посилаючись виключно на протиріччя щодо проведення/непроведення перевірки у листі - запиті МЮУ, адресованого позивачу, та листі - відповіді, наданій відповідачем уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію AT "Банк "Фінанси та Кредит", водночас, скаржником не спростовано відсутність будь - яких доказів у вигляді довідок про проведення перевірки, акту, складеного за результатами проведення перевірки, підтверджуючих порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Таким чином, Суд вважає правомірними висновки судів попередніх інстанцій про відсутність порушення особистого права, свобод або інтересів позивача, які б підлягали судовому захисту, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.

Щодо посилань позивача на порушення судом першої інстанції приписів ч. 5 ст. 262 КАС України в частині відсутності реагування на його заяву про проведення судового засідання з викликом сторін, то Суд зауважує, що, згідно ч. 2 ст. 251 КАС України, зважаючи на ухвалення судами попередніх інстанцій законних рішень, дане порушення судом першої інстанції норм процесуального права не може бути підставою для скасування або зміни рішення, враховуючи ще й той факт, що вказаний спір не підлягав обов`язковому розгляду в порядку загального позовного провадження, відповідно до ч. 4 ст. 12 КАС України.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає зазначені в касаційній скарзі доводи приватного виконавця виконавчого округу міста Києва ОСОБА_1 безпідставними та правомірно спростованими судами першої та апеляційної інстанцій, а висновки судів - правильними, обґрунтованими, та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, з огляду на що і підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.