ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
 
                        П О С Т А Н О В А
                         ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
31.03.2004                                      Справа N 202/14-03
 
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
 
головуючого             
суддів                  
розглянувши у           Київського обласного відділення Фонду
відкритому судовому     України соціального захисту інвалідів
засіданні касаційну
скаргу
на постанову            від 03.12.2003 Київського апеляційного
                        господарського суду
у справі                № 202/14-03
                        господарського суду Київської області
за позовом              Київського обласного відділення Фонду
                        України соціального захисту інвалідів
до                      Відкритого акціонерного товариства “С”
 
про   стягнення 56238,00 грн.
 
за участю представників сторін:
позивача                
відповідача             
 
                       В С Т А Н О В И В:
 
Київське  обласне  відділення Фонду України соціального  захисту
інвалідів у липні 2003 року звернулося з позовом до ВАТ “С”  про
стягнення  штрафних  санкцій за 13 робочих  місць,  не  зайнятих
інвалідами у 2002 році в сумі 56238,00 грн.
 
Рішенням  господарського суду Київської області від 26.08.2003р.
(суддя  Короткевич О.Є.) позов задоволено частково в  сумі  8652
грн.   За  висновками  суду  позивачем  обґрунтовано  нараховані
штрафні  санкції лише за 2 робочі місця не зайнятих працівниками
інвалідами.
 
В решті позову відмовлено.
 
Постановою  Київського  апеляційного  господарського  суду   від
03.12.2003,  апеляційну  скаргу  ВАТ  “С”  задоволено,   рішення
скасовано та в позові відмовлено.
 
Постанова   мотивована   тим,   що  працевлаштування   інвалідів
здійснюється органами Мінпраці України, Мінсоцзахисту  населення
України,   місцевими  радами  народних  депутатів,  громадськими
організаціями інвалідів, однак доказів направлення інвалідів для
працевлаштування та відмови у їх працевлаштуванні  позивачем  не
надано. Крім того, у 2002 році фінансова діяльність підприємства
була збитковою.
 
Не  погоджуючись  з вказаною постановою суду, позивач  у  справі
звернувся  до  Вищого господарського суду України  з  касаційною
скаргою,  в якій просить її скасувати, як таку, що винесена  при
неправильному  застосуванні норм матеріального та процесуального
права.
 
Заявник  посилається на те, що відповідно до пункту 14 Положення
про   робоче  місце  інваліда  і  про  порядок  працевлаштування
інвалідів ( 314-95-п ) (314-95-п)
         підприємства повинні інформувати державну
службу  зайнятості про вільні місця та вакантні посади, на  яких
може  використовуватися  праця інвалідів,  однак  суд  уваги  на
вказане не звернув.
 
Заслухавши   суддю-доповідача,   перевіривши   юридичну   оцінку
встановлених   обставин  справи,  проаналізувавши   правильність
застосування   господарським   судом   норм   матеріального   та
процесуального  права, суд вважає, що касаційна скарга  підлягає
задоволенню виходячи з наступного.
 
Як  встановив  суд першої інстанції, для відкритого акціонерного
товариства   “С”   встановлено  норматив   робочих   місць   для
працевлаштування  інвалідів  у  кількості  34  чоловік,   однак,
відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів
за  2002  рік  на  підприємстві  було  працевлаштовано  лише  32
працівника інваліда.
 
Згідно  ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності
інвалідів  в  Україні” ( 875-12 ) (875-12)
         від 21.03.1991  №  875-XII  (в
редакції  від 05.07.2001 № 2606-III), працевлаштування інвалідів
здўйснюється  органами  Міністерства праці України,  Міністерства
соціального захисту населення України, місцевими радами народних
депутатів, громадськими організаціями інвалідів.
 
Пунктом  14  Положення про робоче місце інваліда і  про  порядок
працевлаштування  інвалідів, затвердженого  постановою  Кабінету
Міністрів  України від 03.05.1995 № 314 ( 314-95-п ) (314-95-п)
          зазначено,
що підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні
кошти  робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформують
державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту
населення  про вільні робочі місця та вакантні посади,  на  яких
може використовуватися праця інвалідів.
 
А   пункт   10   вказаного   вище   положення   передбачає,   що
працевлаштування   інвалідів  здійснюється   державною   службою
зайнятості,  органами Мінсоцзахисту, місцевими  Радами  народних
депутатів,  громадськими організаціями інвалідів  з  урахуванням
побажань,   стану   здоров'я  інвалідів,  їхніх   здібностей   і
професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
 
Тобто, після повідомлення підприємством про вільні робочі  місця
та   вакантні  посади,  на  яких  може  використовуватися  праця
інвалідів   до   відповідних  органів   ці   органи   займаються
працевлаштуванням інвалідів.
 
Тоді   як,   судом  не  досліджувались  питання  чи   інформував
відповідач про вільні робочі місця та вакантні посади,  на  яких
може використовуватися праця інвалідів та чи дотримана процедура
доведення такої інформації до вказаних органів.
 
Скасовуючи  рішення місцевого господарського суду та посилаючись
на   лист   Броварського   базового  міськрайцентру   зайнятості
Київський апеляційний господарський суд також не повно  з’ясував
чи  направлялось відповідачем - ВАТ “С” передбачене повідомлення
та  якого  змісту, оскільки, як зазначає заявник,  в  матеріалах
справи воно відсутнє.
 
Окрім  цього,  відповідно до ст. 20 Закону України  "Про  основи
соціальної   захищеності  інвалідів  в  Україні"  ( 875-12   ) (875-12)
        
підприємства  (об'єднання),  установи  і  організації,  на  яких
працює  інвалідів менше, ніж встановлено нормативом, зобов'язані
щорічно  відраховувати  до  відділень  Фонду  цільові  кошти  на
створення   робочих  місць,  призначених  для   працевлаштування
інвалідів і на здійснення заходів щодо їх соціально-трудової  та
професійної реабілітації. Відрахування коштів до відділень Фонду
за  невиконання  статті  19  Закону ( 875-12  ) (875-12)
          підприємствами
(об'єднаннями),  установами  і  організаціями   здійснюється   у
встановленому порядку за рахунок прибутку, який залишається в їх
розпорядженні  після сплати всіх податків і зборів (обов’язкових
платежів).  Проте, судом ретельно ці обставини не досліджувались
та   не   повно   перевірялось   чи   підтверджена   збитковість
підприємства.  Апеляційний суд не взяв  до  уваги,  що  належним
доказом, крім того є ще і відомості податкових органів, до  яких
звітується відповідач.
 
А   в   силу   вимог   ст.   ст.  111-5,  111-7   Господарського
процесуального  кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
         касаційна  інстанція
не  має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що
не  були встановлені у рішенні або постанові господарського суду
чи  відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того  чи
іншого  доказу,  про перевагу одних доказів над іншими,  збирати
нові докази або додатково перевіряти їх.
 
Касаційна  інстанція  лише  на підставі  встановлених  фактичних
обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої
та  апеляційної  інстанцій норм матеріального та  процесуального
права.
 
За  таких  обставин,  колегія суддів Вищого господарського  суду
України   дійшла   висновку,  що  рішення  господарського   суду
Київської  області  від 26.08.2003 року та постанова  Київського
апеляційного  господарського суду від 03.12.2003 року  у  справі
№ 202/14-03 прийняті при неповно з'ясованих обставинах справи, з
порушенням  норм матеріального та процесуального  права  і  тому
підлягають скасуванню, з направленням справи на новий розгляд.
 
При   новому   розгляді  справи  господарському  суду   належить
врахувати викладене в цій постанові, вжити заходів щодо повного,
об’єктивного, всебічного з’ясування обставин спору  та  вирішити
спір у відповідності до вимог закону.
 
Керуючись  ст.  ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11,  111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
        , Вищий
господарський суд України
 
                      П О С Т А Н О В И В:
 
Касаційну скаргу задовольнити.
 
Рішення  господарського суду Київської області від  26.08.2003р.
та  постанову  Київського апеляційного господарського  суду  від
03.12.2003 у справі № 202/14-03 скасувати, а справу передати  на
новий розгляд до господарського суду Київської області.