ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31.03.2004 Справа N 20/95
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого: Полякова Б.М.
суддів: Удовиченка О.С.
Бур'янова С.С.
розглянувши
касаційну скаргу Управління Пенсійного Фонду України у H-ському
районі м. P-ська
на ухвалу господарського суду Запорізької області від
10.12.2003 р.
у справі № 20/95 господарського суду Запорізької області
за заявою 1. ЗАТ "XXX" в особі P-cького регіонального
управління
2. ДПІ у H-ському районі м. P-ська
3. Управління Пенсійного Фонду України у
H-ському районі м. P-ська
4. Управління Пенсійного Фонду України у
Ч-ському районі м. P-ська
5. ВАТ "YYY" в особі P-cьких міських
електричних мереж
6. АКБ "SSS" в особі P-cької обласної філії АКБ
"SSS"
7. АБ "GGG"
до ЗАТ "ZZZ"
про банкрутство
в судове засідання представники сторін: не з'явились
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 17.09.2003 р.
порушено провадження у справі № 20/95 про банкрутство ЗАТ "ZZZ" та
введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 10.12.2003 р.
(суддя Кричмаржевський В.А.) визнано грошові вимоги кредиторів, у
тому числі Управління Пенсійного Фонду України у H-ському районі
м. P-ська частково в сумі 149263 грн. 47 коп. та затверджено
реєстр вимог кредиторів.
Не погоджуючись з винесеною ухвалою, Управління Пенсійного Фонду
України у H-ському районі м. P-ська звернулось до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції в частині
відхилення його кредиторських вимог та прийняти нове рішення, яким
визнати загальний розмір грошових вимог Управління Пенсійного
Фонду України у H-ському районі м. P-ська в сумі 645254,96 грн. і
включити його в реєстр вимог кредиторів.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді Удовиченка О.С.,
розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної
скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх
встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої
інстанції норм матеріального та процесуального права дійшла
висновку, про наявність правових підстав для задоволення
касаційної скарги, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 14 Закону України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"
( 2343-12 ) (2343-12)
(далі - Закон) конкурсні кредитори за вимогами, які
виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство,
протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному
друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі
про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові
заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх
підтверджують.
Згідно зі ст. 15 Закону ( 2343-12 ) (2343-12)
у попередньому засіданні
господарський суд розглядає реєстр вимог кредиторів, вимоги
кредиторів, щодо яких були заперечення боржника і які не були
включені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим
господарським судом, Управління Пенсійного Фонду України у
H-ському районі м. P-ська звернулось з вимогами до боржника на
суму 794518,43 грн., однак судом було відмовлено у визнанні суми
штрафних санкцій - 7081,90 грн., пені - 4502,27 грн., збору на
обов'язкове державне пенсійне страхування на не одержану заробітну
плату - 585164,73 грн., збору до Фонду загальнообов'язкового
державного соціального страхування України на випадок безробіття
на не одержану заробітну плату - 40571,59 грн. та недоїмки зі
страхових внесків до Фонду загальнообов'язкового державного
соціального страхування України на випадок безробіття боржника у
сумі 7934,47 грн.
Суд першої інстанції дійшов хибного висновку стосовно того, що
строк сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на
не одержану заробітну плату, збору до Фонду загальнообов'язкового
державного соціального страхування України на випадок безробіття
на не одержану заробітну плату не настав, оскільки боржником
заробітна плата працівникам виплачена не була.
Статтею 115 Кодексу законів про працю ( 322-08 ) (322-08)
передбачено, що
заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у
строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів
на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти
календарних днів. Таким чином, настання строку виплати внесків
визначається не датою фактичної виплати заробітної плати, а
строком виплати заробітної плати відповідно до вимог
вищезазначеної статті.
Відповідно до вимог ч.15 ст.11 Закону України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"
( 2343-12 ) (2343-12)
після опублікування оголошення про порушення
провадження у справі про банкрутство в офіційному друкованому
органі всі кредитори незалежно від настання строку виконання
зобов'язань мають право подати заяви з грошовими вимогами до
боржника.
Господарським судом також відхилені суми штрафу та пені з
посиланням на те, що штрафні санкції не включаються до складу
грошових зобов'язань. Цей висновок є неправомірним і обумовлений
неправильним застосуванням ст.1 Закону України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"
( 2343-12 ) (2343-12)
стосовно визначення поняття "грошового зобов'язання".
Під грошовим зобов'язанням Закон розуміє зобов'язання боржника
заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до
цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених
цивільним законодавством. Зобов'язання щодо сплати податків і
зборів (обов'язкових платежів) до державного бюджету до грошових
зобов'язань в розумінні ст.1 Закону ( 2343-12 ) (2343-12)
не відносяться.
Крім того, незважаючи на те, що штрафні санкції не входять до
складу грошових зобов'язань, вони підлягають окремому обліку в
реєстрі вимог кредиторів, як передбачено абз. 4 ч. 2 ст. 15 Закону
( 2343-12 ) (2343-12)
.
Проте, затверджуючи реєстр вимог кредиторів, господарський суд не
зазначив таких відомостей щодо штрафних санкцій.
Беручи до уваги, що при винесенні ухвали місцевим господарським
судом було допущено неправильне застосування норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про
необхідність скасування ухвали в частині визнання грошових вимог
Управління Пенсійного Фонду України у H-ському районі м. P-ська,
як такої, що не відповідає чинному законодавству. Зважаючи на те,
що касаційна інстанція відповідно до частини другої статті 111-7
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, не має
права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, збирати нові докази або додатково перевіряти докази
та користується правами суду першої інстанції виключно для
перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх
встановлення у рішенні чи постанові господарського суду, справа №
20/95 у частині визнання вимог Управління Пенсійного Фонду України
у H-ському районі м. P-ська підлягає передачі на новий розгляд до
суду першої інстанції.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 14, 15 Закону України
"Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
та ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Управління Пенсійного Фонду України у H-ському
районі м. P-ська на ухвалу господарського суду Запорізької області
від 10.12.2003 р. у справі № 20/95 задовольнити частково.
2. Ухвалу господарського суду Запорізької області від 10.12.2003
р. у справі № 20/95 в частині визнання кредиторських вимог
Управління Пенсійного Фонду України у H-ському районі м. P-ська до
боржника скасувати.
3. Справу № 20/95 в частині розгляду кредиторських вимог
Управління Пенсійного Фонду України у H-ському районі м. P-ська
передати на новий розгляд до господарського суду Запорізької
області.
Головуючий Б.М. Поляков
Судді О.С. Удовиченко
С.С. Бур'янова