ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31.03.2004 Справа N 07/2351
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши Спільного українсько-французького
касаційну скаргу підприємства “Д”
на постанову від 19.11.2003
Київського апеляційного господарського
суду
у справі № 07/2351
господарського суду Черкаської області
за позовом Відкритого акціонерного товариства “ДБ”
до Спільного українсько-французького
підприємства “Д”
про звернення стягнення на заставлене майно
за участю представників сторін:
позивача не з’явився
відповідача
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Черкаської області від 08.08.2003
по справі № 07/2351 позов ВАТ “ДБ” задоволено частково. Звернуто
стягнення на заставлене майно СУФП “Д” 19369 тон цукру-піску
білого та сільськогосподарську техніку. Стягнуто з відповідача
на користь позивача 200839,64 грн. боргу комісійної винагороди,
942,99 грн. витрат по сплаті державного мита та 65,45 грн.
витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В
решті позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
19.11.2003 рішення господарського суду залишено без змін.
Не погоджуючись з вказаною постановою суду відповідач звернувся
до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в
якій просить її скасувати, посилаючись на те, що 22.05.2001
арбітражним судом Черкаської області по справі № 02/1958
винесено рішення про звернення стягнення на майно СУФП “Д”, яке
було заставлене на користь ВАТ “ДБ України” згідно договору
застави від 09.01.1998. Названий договір застави був укладений
для забезпечення зобов’язання згідно кредитної угоди від
12.11.1997 № 27/01-158 між даними сторонами. Тобто, постановою
Київського апеляційного господарського суду повторно вирішено
спір між тими самими суб’єктами про той самий предмет, що є
порушенням п. 2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Крім того, рішенням господарського суду Черкаської області від
24.02.2003 по справі № 08/5197 за позовом НАК “Украгролізинг” з
відповідача стягнуто по кредитній угоді № 27/01-158 за одержаний
кредит 2675663,55 грн. Отже, не врахував вказані обставини і
прийняв незаконну постанову.
Вивчивши матеріали справи, пояснення представника позивача, суд
вважає що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Як встановив місцевий господарський суд та апеляційний
господарський суд, на виконання постанови Кабінету Міністрів
України від 28.10.1997 за № 1169 ( 1169-97-п ) (1169-97-п)
, між позивачем,
який діяв від імені та за дорученням Кабінету Міністрів України,
та відповідачем 12.11.1997 було укладено кредитну угоду № 27/01-
158. Згідно з вказаною угодою позивач, як кредитор, зобов’язався
надати відповідачу терміном на 5 років кредит для фінансування
85 відсотків загальної вартості укладеного відповідачем
зовнішньоторговельного контракту купівлі-продажу
сільськогосподарської техніки від 26.04.1996 за № DАСО/003 та
100 відсотків премії КОФАС за рахунок залучення позивачем
зовнішнього кредиту.
10.01.1998, 26.02.1999р. та 05.07.2002 сторонами були укладені
угоди про доповнення кредитної угоди від 12.11.1997 за № 27/01-
158 відповідно № 1, № 2 та № 3.
Відповідач, як позичальник за вказаною кредитною угодою, крім
зобов’язань повернути кредит, сплатити відсотки, плату за
надання гарантії Кабінету Міністрів України та оплати інших
витрат, зобов’язався сплачувати позивачу одночасно з відсотками
комісійну винагороду, нараховану на суму непогашеної
заборгованості по кредиту за ставкою 1,5 відсотків річних,
починаючи з дати утворення заборгованості за зовнішнім кредитом,
до повного виконання зобов’язання, за зовнішньою кредитною
угодою та кредитною угодою від 12.11.1997р. за № 27/01-158.
Відповідно до п. 12.2 вказаної кредитної угоди, за несвоєчасну
сплату комісійної винагороди відповідач зобов'язався сплачувати
позивачу пеню у розмірі 0,3 відсотки від простроченої суми за
кожний день прострочення, але не більше подвійної ставки
Національного банку України, що діяла у період, за який
сплачується пеня.
Для забезпечення виконання своїх зобов'язань за кредитною угодою
від 12.11.1997р., сторони 09.01.1998р. уклали договір застави,
який був посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського
нотаріального округу Веліковою Н.А. і зареєстрований в реєстрі
для вчинення нотаріальних дій за № 06. Згідно з цим договором
застави, відповідач перерахував у заставу майно, яке сторони
вказали в додатках до договору № № 1-11. а саме:
сільськогосподарську техніку, яка вже перебувала у власності
відповідача (додаток № 1), сільськогосподарську техніку, право
власності на яку у відповідача мало виникнути у майбутньому
(додаток № 2), цукор - пісок білий та право вимоги цукру-піску
білого (додатки № № 3-11).
29.12.1999р. сторони уклали угоду про внесення змін та доповнень
до договору застави від 09.01.1998р., яка теж була посвідчена
приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу
Веліковою Н.Л. і зареєстрований в реєстрі для вчинення
нотаріальних дій за № 2882 за вказаною угодою сторони виклали
додаток № 2 до договору застави від 09.01.1998р. в новій
редакції, збільшивши перелік включеної до нього
сільськогосподарської техніки.
Свої зобов'язання щодо кредитної угоди від 12.11.1997р. позивач
виконав, надавши відповідачу кредит в сумі 60850392,15
французьких франків шляхом оплати поставленої йому
сільськогосподарської техніки за зовнішньоторговельним
контрактом.
Відповідач своє зобов'язання за кредитною угодою від
12.11.1997р. щодо сплати відповідачу комісійної винагороди за
період з 11.04.2001р. по 10.04.2003р. належним чином не виконав.
Із нарахованої за вказаний період відповідності з кредитною
угодою від 12.11.1997р. комісійної винагороди в сумі 70568,78
євро, відповідач 03.06.2002р. сплатив позивачу лише 38377,78
євро. На день подання позову (11.06.2003р.) борг відповідача
складав 32191євро, що за курсом Національного банку України
становить 200839,64 грн.
Ухвалами господарського суду Черкаської області від 14.08.2002р.
та 30.10.2002р. по справам № 08/4043 і № 08/5153 було порушено
провадження про банкрутство Спільного українсько-французького
підприємства (СУФП) "Д" і введений мораторій на задоволення
вимог кредиторів. Цей мораторій діяв протягом всього періоду за
який позивачем нарахована пеня.
Відповідно до ст. 12 Закону України “Про платоспроможність
боржника або визнання його банкрутом" ( 2181-14 ) (2181-14)
протягом дії
мораторію не нараховується неустойка (штраф, пеня) за
невиконання або неналежне виконання боржником грошових
зобов'язань. Таким чином, апеляційний суд погодився з висновком
суду першої Інстанції про те, що позивач вправі вимагати
звернення стягнення на заставлене відповідачем за договором
застави від 09.01.1998р. майно лише заявленої суми комісійної
винагороди (200839.64 грн.).
Між тим, погодитись з вказаним висновком суду неможливо,
оскільки згідно доводів відповідача, 22.05.2001р. арбітражним
судом Черкаської області по справі № 02/1958 винесено рішення
про звернення стягнення на майно СУФП “Д” заставлене по договору
застави від 09.01.1998. Також рішенням господарського суду
Черкаської області від 24.02.2003 по справі № 08/5197 за позовом
НАК “Украгролізинг” до СУФП “Д” стягнуто по кредитній угоді
№ 27/01-158 за одержаний кредит 2675663 грн. 55 коп. Однак, ні
місцевий господарський, ні апеляційний господарський суд вказані
рішення судів не аналізували і не навели відповідних мотивів
чому вони їх не прийняли до уваги, що свідчить про неповне
з’ясування ними обставин по справі.
Враховуючи наведене та беручи до уваги, що відповідно до
ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не наділена правом встановлювати
або вважати доведеними обставиниё що не були встановлені у
рішенні господарського суду, чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, або додатково перевіряти їх.
За таких обставин, справи рішення місцевого господарського суду
та постанова апеляційного господарського суду у даній справі
підлягають скасуванню, а матеріали справи – направленню на новий
розгляд до місцевого господарського суду.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7,
111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Скасувати рішення господарського суду Черкаської області від
08.08.2003 та постанову Київського апеляційного господарського
суду від 19.11.2003 у справі № 07/2351, а матеріали справи
направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.