ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
31.03.2004 Справа N 5/1942-19/346
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Полякова Б.М.,
суддів Бур'янової С.С., Удовиченко О.С.
розглянувши
касаційну скаргу ДПІ у м. Львові
на постанову від 09.12.2003 року Львівського
апеляційного господарського суду
у справі № 5/1942-19/346
за позовом ВАТ "XXX"
до ДПІ у м. Львові
про визнання недійсним повідомлення-рішення,
За участю представників сторін
від позивача А.А.А. дов. від 30.03.04 № 949,
від відповідача Б.Б.Б. дов. від 25.02.04 № 3935/10-0
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Львівської області від 05.08.2003
року (суддя Левицька Н.Г.) позов ВАТ "XXX" задоволено, визнано
недійсним податкове повідомлення - рішення ДПІ у м. Львові від
06.11.2002 року про визначення податкового зобов'язання по податку
на додану вартість на суму 628977,00 грн.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
09.12.2003 року зазначене рішення місцевого суду залишено без
змін, а апеляційна скарга без задоволення.
Рішення судових інстанцій мотивовані підпунктом 17.1.3 статті 17
Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
, відповідно до якого, у разі коли контролюючий орган
самостійно визначає суму податкового зобов'язання платника
податків за підставами, викладеними у підпункті "а" підпункту
4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
, додатково до
штрафу, встановленого підпунктом 17.1.1 цього пункту ( 2181-14 ) (2181-14)
,
платник податків сплачує штраф у розмірі п'яти відсотків від суми
недоплати за кожний з податкових періодів, установлених для такого
податку, збору (обовязкового платежу).
Не погоджуючись з постановою апеляційного суду, відповідач подав
касаційну скаргу до Вищого господарського суду України з проханням
скасувати рішення господарського суду Львівської області від
05.08.2003 року та постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 09.12.2003 року посилаючись на неправильне
застосування судами попередніх інстанцій пп. 17.1.3, п. 17 ст. 17
Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників перед
бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Як видно з матеріалів справи, в період з 30 липня по 29 вересня
2002 року ДПІ у м. Львові проводилась перевірка дотримання вимог
податкового законодавства ВАТ "XXX" за період з 01.04.2001 року по
01.07.2002 року. За наслідками перевірки було складено акт від
17.10.2002 року № 23-2\1767. На підставі цього акту було прийнято
податкове повідомлення - рішення від 06.11.2002 року №
2892320\0\16320 про визначення податкових зобов'язань по податку
на додану вартість на загальну суму 628977,00 грн.
За наявними матеріалами у справі видно, що в результаті перевірки
ДПІ у м. Львові ВАТ "XXX" було встановлено наступне.
Протягом ІІ-ІV кварталу 2001 року - першого півріччя 2002 року
підприємство обчислювало податковий кредит на підставі податкових
накладних, оформлених з порушенням встановленого законодавством
порядку (у накладних не в усіх випадках було заповнено окремі
реквізити).
Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
датою винекнення права платника
податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з
подій: дата списання коштів з банківського рахунку платника
податку в оплату товарів; дата отримання податкової накладної, що
засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт,
послуг).
У пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього ж Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
вказано, що
не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат
по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи
митними деклараціями.
Перевіркою, за результатами проведення якої прийняте оскаржуване
податкове рішення - повідомлення від 06.11.2002 року, не було
встановлено фактів відсутності у позивача на момент перевірки
податкових накладних, якими підтверджуються суми податкового
кредиту, відображені у податкових деклараціях. В акті перевірки
вказано про те, що податкові накладні оформлено з порушенням
встановленого порядку.
Згідно п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та п. 5 "Порядку заповнення податкової
накладної" ( z0233-97 ) (z0233-97)
, затвердженим наказом ДПА України від
30.05.1997 року № 165 - податкова накладна вважається недійсною у
разі її заповнення іншою особою, ніж вказаної у пункті 2 даного
Порядку ( z0233-97 ) (z0233-97)
, тобто особою, яка незареєстрована як платник
податку в податковому органі.
Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те,
що відповідачем не доведено фактів, що податкові накладні, не
враховані ним при перевірці правильності обчислення податкового
кредиту, були виписані особами, що не є платниками податку на
додану вартість.
З матеріалів перевірки видно, що позивач допустив помилку і в
декларації за травень 2002 року не відобразив зобовязання з
податку на додану вартість від виконання неризидентом робіт з
монтажу обладнання в сумі 56175,00 грн.
Відповідно до підпункту 17.1.3 статті 17 Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
у разі, коли
контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового
зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у
підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону
( 2181-14 ) (2181-14)
, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у
розмірі п'яти відсотків від суми недоплати за кожний з податкових
періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового
платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така
недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає
отримання таким платником податків податкового повідомлення від
контролюючого органу, але не більше двадцяти п'яти відсотків такої
суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян. Приписи вказаної статті не встановлюють відповідальність
за недоплату податку у сумі мінімального розміру штрафу за кожний
з податкових періодів, на який припадає така недоплата.
Тому слід вважати належним виконанням вимоги підпункту 17.1.3
пункту 17.1 статті 17 цього Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
у разі коли штраф
за недоплату податку стягується за декілька періодів, за кожний з
яких нарахований розмір штрафу менше десяти неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян, але в підсумку штраф досягає або
перевищує цей розмір. У тих випадках, коли сумарно штраф,
нарахований за недоплату в кожному податковому періоді, менше
встановленого у Законі ( 2181-14 ) (2181-14)
мінімального розміру, має
стягуватись штраф, у зазначеному розмірі.
З огляду на викладене, касаційна інстанція вважає, що рішення та
постанова у справі прийняті у відповідності з нормами
матеріального права, підстав для їх зміни чи скасування не має.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ДПІ у м. Львові залишити без задоволення.
Постанову від 09.12.2003 року Львівського апеляційного
господарського суду у справі № 5/1942-19/346 залишити без змін.
Головуючий Поляков Б.М.
Судді Бур'янова С.С.
Удовиченко О.С.