ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31.03.2004 Справа N 4/180 н
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С., - головуючого,
Хандуріна М.І.,
Черкащенка М.М.,
розглянувши СДПІ по роботі з великими платниками
матеріали касаційної податків у м. Луганську
скарги
на постанову Донецького апеляційного господарського
суду від 01.12.2003
у справі Луганської області
господарського суду
за позовом ТОВ “Луганське енергетичне об’єднання”
м. Луганськ
до СДПІ по роботі з великими платниками
податків у м. Луганську
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.
В засіданні взяли участь представники:
- позивача: не з’явились;
- відповідача: не з’явились;
В С Т А Н О В И В:
У липні 2003 ТОВ “Луганське енергетичне об’єднання” звернулось
до суду з позовом про визнання недійсними податкових
повідомлень-рішень СДПІ по роботі з великими платниками податків
у м. Луганську.
В подальшому позивач уточнив предмет позову та просив визнати
спірні податкові повідомлення – рішення в частині визнання
основного платежу з податку на додану вартість у сумі 111 143,57
грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 207 284,13 грн.
Рішенням господарського суду Луганської області від 29.10.2003
позов задоволено частково. Визнано недійсним податкові
повідомлення - рішення СДПІ по роботі з великими платниками
податків у м. Луганську від 20.05.2003 № 116/08-12/31443937/0 та
від 18.06.2003 № 116/08-12/31443937/1 в частині визнання суми
податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 111
143,57 грн., в частині застосування штрафних санкцій у сумі 207
284,13 грн. В решті позовних вимог провадження припинено.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
01.12.2003 рішення місцевого господарського суду залишено без
змін.
Не погоджуючись з судовими рішеннями відповідач подав касаційну
скаргу в якій просить скасувати дані рішення та ухвалити нове,
яким в позові ТОВ “Луганське енергетичне об’єднання” відмовити.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що
судом неправильно застосовані норми матеріального права, що
призвело до прийняття незаконних рішень.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи
та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування
норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України,
викладених у пункті 1 постанови від 29.12.76 № 11 “Про судове
рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин, а за їх відсутності – на підставі закону, що
регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і
змісту законодавства України.
Судова колегія вважає, що судові рішення попередніх інстанцій
цим вимогам не відповідають.
В порушення вимог ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, судами повно,
всебічно і об’єктивно не досліджені всі обставини справи, які
мають суттєве значення для вирішення спору.
Так, в частині задоволення позовних вимог щодо правомірного
включення позивачем до складу податкового кредиту податку на
додану вартість у зв’язку з отриманням юридичних послуг, судами
не було перевірено доводи відповідача в тій частині, чи
пов’язані витрати на юридичні консультації із їх використанням у
власній господарській діяльності.
Суди дійшли помилкового висновку, що перелік потреб не
пов’язаних із веденням господарської діяльності, витрати на які
не включаються до складу валових витрат згідно п. 5.3.1 Закону
“Про податок на прибуток” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, є вичерпним. Зазначений
в цьому пункті перелік потреб не є вичерпним, про що вказано в
самому пункті. Пункт 5.1 чітко зазначає, що до валових витрат
можуть відноситись витрати лише на такі послуги, які будуть
використані платником податку у власній господарській
діяльності.
Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону про прибуток ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
,
господарська діяльність, це будь-яка діяльність особи,
направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або
нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої
особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та
суттєвою.
Судам необхідно було перевірити, чи необхідні були позивачу
консультації у розрахунку податків за непрямими методами (якщо
це компетенція податкової інспекції) і як це було використано
позивачем в його господарській діяльності та чи були оформлені
правовстановлюючі документи на землю і хто здійснював таке
оформлення, враховуючи що “Російська енергія” знаходиться у
Києві, а позивач в Луганську і в чому суть такої консультації.
Не перевірено, чи ліквідовувались основні засоби у позивача і на
якій основі, з приводу чого отримана консультація.
Судами також не перевірено, чи сплачувався збір за
радіочастотний ресурс позивачем, здійснювались чи ні розрахунки
по державному миту, яким чином було застосовано Закон України
“Про держбюджет на 2003” ( 380-15 ) (380-15)
і яким чином була
використана у господарській діяльності консультація з приводу
зазначених питань на суму 165 000 грн.
Судам слід було дослідити, чи отримані позивачем консультації
були фактично використані в його господарській діяльності і чи
вказані консультації надавались саме відносно тих обставин
господарської діяльності, які виникали у відповідних періодах в
діяльності ТОВ “ЛЕО”. Слід також було перевірити, чи не
перевищувала вартість консультацій того економічного ефекту,
який був отриманий позивачем від такої консультації і чи були
вони реалізовані в дійсності.
Лише повне дослідження вказаних питань дозволило б зробити
висновок про наявність зв’язку отриманих консультацій із
господарською діяльністю позивача і можливості віднесення
податків по них до податкового кредиту.
Суди дійшли помилкового висновку і в тому, що акти приймання
наданих послуг є доказами використання послуг у господарській
діяльності. Вказані акти свідчать лише про те, що такі послуги
могли бути надані і про їх вартість. А про те, чи пов’язані такі
послуги із господарською діяльністю і чи виникали відповідні
проблемні питання в діяльності позивача вказані акти не свідчать
і в цій частині висновки судів є поспішними.
Крім того, згідно пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про
податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
у разі коли за
результатами звітного періоду сума, визначена на підставі пп. 7.
7. 1 цієї статті має від'ємне значення, така сума підлягає
відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України
протягом місяця наступного після подачі декларації. Підставою
для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації
за звітний період
Відповідно до пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України “Про
податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податковий кредит
звітного періоду складається із сум податків, сплачених
(нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з
придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до
складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи
нематеріальних активів, що підлягають амортизації..
Судами не спростовані доводи відповідача про заниження позивачем
податкових зобов’язань у зв’язку з передчасним декларуванням
податкового кредиту. Також не спростовані і доводи відповідача
про нарахування податкових зобов’язань та правомірності
застосування штрафних санкцій, відповідно до п.п. 17,3 п. 17.1
ст. 17 Закону № 2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Згідно до частини 2 статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази.
Правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є
виключна прерогатива першої та апеляційної інстанції.
За таких обставин справа підлягає передачі на новий розгляд.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1.
ст. 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від
01.12.2003 та рішення господарського суду Луганської області від
29.10.2003 у справі № 4/180 н скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду
Луганської області.