ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31.03.2004 Справа N 2-10/13788-02
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С. (головуючого),
Вовка І.В.,
Гончарука П.А,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну
скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "XXX" на постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.02.2003
року у справі №2-10/13788-02 за позовом Кримського
республіканського відділення Фонду України соціального захисту
інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "XXX" про
стягнення суми,
УСТАНОВИВ:
У жовтні 2002 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до
відповідача про стягнення штрафних санкцій за 31 нестворене робоче
місце для інвалідів за 2001 рік у сумі 140 368 грн., посилаючись
на порушення останнім вимог Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
19.12.2002 року позов задоволено.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від
25.02.2003 року зазначене рішення суду першої інстанції залишено
без змін.
У касаційній скарзі відповідач просить зазначені судові рішення
скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові,
посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального
права.
Відзив на касаційну скаргу від позивача до суду не надходив.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши доводи
касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та прийняті у ній
судові рішення, суд вважає, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з наступних підстав.
Доповідач - Вовк І.В.
Як вбачається із матеріалів справи, розпорядженням H-ського
міського голови №17-Р від 15.01.2001 року встановлений для
відповідача норматив створення 34 робочих місця для
працевлаштування інвалідів в 2001 році. Проте, було створено
тільки 3 робочих місця.
Предметом даного судового розгляду є вимоги позивача про стягнення
штрафу в сумі 140 368 грн. за 31 нестворене відповідачем робоче
місце для інвалідів відповідно до вимог Закону України "Про основи
соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні правовідносини
між сторонами виникли за період 2001 року.
Проте, суд, вирішуючи спір, на зазначене уваги не звернув і,
застосувавши до спірних правовідносин Закон України "Про основи
соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
в редакції
від 05.07.2001 року ( 2606-14 ) (2606-14)
, не з'ясував, у якій же редакції
слід було застосовувати зазначений закон.
Так, згідно ст. 19 Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
(у редакції до 5 липня
2001 року ( 2606-14 ) (2606-14)
) місцеві Ради народних депутатів спільно з
підприємствами (об'єднаннями), установами та організаціями,
громадськими організаціями інвалідів, за участю відділень Фонду
України соціального захисту інвалідів, на підставі пропозицій
органів
Міністерства соціального захисту населення України щорічно
визначають нормативи робочих місць, призначених для
працевлаштування інвалідів.
Таким чином, зазначений закон встановив порядок визначення
нормативу робочих місць, призначених для інвалідів, і в якості
обов'язкової умови передбачав, що такий норматив має бути
встановлений спільно з підприємством.
Судом же не було з'ясовано, чи були дотримані зазначені вимоги
закону при визначенні нормативу робочих місць, призначених для
інвалідів, щодо відповідача.
У відповідності з главою 2 Закону України "Про місцеве
самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
до компетенції виконавчих
органів сільських, селищних, міських рад належать власні
(самоврядні) та делеговані повноваження. Пунктом 12 статті 34
цього закону ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
встановлено, що до делегованих
повноважень належить бронювання в порядку, встановленому законом,
на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм
власності робочих місць, призначених для працевлаштування осіб,
які відповідно до законодавства потребують соціального захисту і
не спроможні конкурувати на ринку праці, визначення нормативів
таких робочих місць.
Норматив робочих місць, призначених для працевлаштування
інвалідів, для відповідача був визначений розпорядженням H-ського
міського голови №17-Р від 15.01.2001 року.
Однак, ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
(у редакції до 5 липня 2001 року
( 2606-14 ) (2606-14)
) передбачає, що нормативи робочих місць визначаються
на сесіях місцевих рад.
Отже, суди не дослідили належним чином питання дотримання порядку
встановлення нормативів робочих місць, призначених для
працевлаштування інвалідів, та його відповідність вимогам Закону
України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"
( 875-12 ) (875-12)
.
Поза увагою суду залишилось і те, що відповідно до ст. 18 Закону
України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"
( 875-12 ) (875-12)
працевлаштування інвалідів здійснюється органами
Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту
населення України, місцевими Радами народних депутатів,
громадськими організаціями інвалідів.
Із матеріалів справи не вбачається, що у 2001 р. вказані органи
направляли інвалідів або безпосередньо інваліди звертались до
Товариства з обмеженою відповідальністю "XXX" для
працевлаштування.
За таких обставин, на відповідача покладається відповідальність за
неналежне виконання своїх обов'язків щодо працевлаштування
інвалідів органами, зазначеними у ст. 18 Закону України "Про
основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
.
Окрім того, на підставі ч. 3 ст. 20 Закону України "Про основи
соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
сплату
штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації
провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який
залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів
(обов'язкових платежів).
Судом при розгляді справи не було з'ясовано, чи був прибуток у
Товариства з обмеженою відповідальністю "XXX" у спірний період.
Отже, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної
інстанції не можна визнати законними й обгрунтованими, і тому вони
підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду
першої інстанції.
Під час нового розгляду справи, суду слід врахувати наведене і
вирішити спір відповідно до вимог норм матеріального та
процесуального права.
З огляду викладеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 -
111-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "XXX"
задовольнити частково.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
25.02.2003 року та рішенням господарського суду Автономної
Республіки Крим від 19.12.2002 року скасувати, і справу
№2-10/13788-02 передати на новий розгляд до суду першої інстанції
в іншому складі.
Головуючий В. Перепічай
Судді І.Вовк
П. Гончарук