ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.03.2004 Справа N 41/314
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого судді Овечкіна В.Е.,
суддів Чернова Є.В.,
Цвігун В.Л.,
розглянув
касаційну скаргу Приватного підприємства “А.Гранд”, м. Київ
на постанову від 04.12.03 Київського апеляційного
господарського суду
у справі № 41/314 господарського суду м. Києва
за позовом Приватного підприємства “А.Гранд”, м. Київ
до Севастопольської міської державної
адміністрації
3-тя особа Державний комітет України з земельних
ресурсів;
Севастопольська міська рада
про визнання недійсним розпорядження № 1647 від 08.08.01
За участю представників:
“А.Гранд” директор Каташинський О.О.
ПП “Гранд” Тетерський В.Ю. (дор. від 25.10.2002)
Рішенням господарського суду м. Києва від 27.10.2003 № 41/314 в
позові про визнання недійсним розпорядження Севастопольської
міської державної адміністрації від 8.08.2001 року № 1647-р “Про
скасування розпорядження міської держадміністрації від
31.07.1998 № 1440-р “Про дозвіл ПП “А.Гранд” на проведення
проектно-дослідних робіт на виготовлення проекту відводу
земельної ділянки для будівництва громадського торгового центру
на пл. 50-річчя СРСР” – відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що відповідно ст. 43 Закону України “Про
державні адміністрації” акти місцевих державних адміністрацій,
що суперечать Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, законам
України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента
України та Кабінету Міністрів України або інтересам
територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені
до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду.
Розпорядження голови держадміністрації – скасовуються
Президентом, Кабміном України, головою місцевої
держадміністрації вищого рівня або в судовому порядку.
Відповідачу чинним законодавством не надано право скасовувати
свої власні рішення, але позивачем не надано суду доказів, які
саме його права та охоронювані законом інтереси порушені
оскаржуваним розпорядженням міської держадміністрації. Щодо
зобов’язання відповідача надіслати проект відведення земельної
ділянки до міської ради і зобов’язання останньої розглянути
проект та прийняти відповідне рішення, то позивач не надав
доказів, що проект знаходиться у відповідача. Остання вимога
пред’явлена до міської ради, яка є третьою особою у справі, а не
відповідачем (суддя О. Пилипенко).
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
04.12.2003 рішення місцевого суду від 27.10.2003 залишено без
змін з тих же підстав (колегія суддів у складі: Л. Репіної,
П. Дзюбко, О. Синиці).
В поданій касаційній скарзі ПП “А.Гранд” просить постанову
апеляційної інстанції та рішення місцевого суду, прийняті у
справі, скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги
задовольнити.
Скаржник вважає, що судами неправильно застосовано до
правовідносин, що склалися, Закон України “Про місцеві державні
адміністрації” ( 586-14 ) (586-14)
. Відповідно ст. 19 Земельного кодексу
України ( 2768-14 ) (2768-14)
до компетенції останньої (держадміністрації)
не відноситься питання визначення строку розробки проекту
відведення земельної ділянки. Це питання вирішується відповідно
умов договору між замовником і виконавцем робіт (у даному
випадку ЗАТ “КримНИОпроект”).
Оскаржуване розпорядження винесено з порушенням визначеної
компетенції відповідача.
Твердження, що позивач не звертався з вимогою надіслати проект
відведення земельної ділянки до Севастопольської Ради не
грунтується на матеріалах справи. Ухвалою господарського суду
м. Києва від 10.01.2002 у справі № 8/51 за позовом ПП “А.Гранд”
до Севастопольської міської ради про визнання недійсним рішення
від 27.09.2001 № 894 накладено заборону на прийняття міськрадою
будь-яких рішень щодо земельної ділянки на площі 50-річчя СРСР.
Заборона не скасована. Рішення про відведення земельної ділянки
у встановленому порядку не приймалося. Вимога про зобов’язання
відповідача надіслати проект відведення земельної ділянки на
площі 50-річчя СРСР до міської ради та зобов’язання останньої
розглянути поданий проект та прийняти відповідне рішення,
грунтується на розділі Х та ст. 123 Земельного кодексу України
( 2768-14 ) (2768-14)
.
Судом порушені норми процесуального права, а саме зміст рішення
не відповідає вимогам ст. ст. 4 та 84 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
. Висновок суду про
те, що проект відведення земельної ділянки був надісланий
проектній організації на доопрацювання і відповідачу не
повертався зроблений без дотримання вимог ч. 1 ст. 43
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо
оцінки доказів господарським судом на підставі всебічного,
повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин
справи в їх сукупності.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет
надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної
оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм
процесуального права, згідно з вимогами ст. 111-5 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню
частково з наступних підстав.
Відповідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у касаційному порядку судові
рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних
обставин справи перевіряє застосування судами попередніх
інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Господарський суд має право визнати акт державного чи іншого
органу недійсним з підстав невідповідності його вимогам чинного
законодавства або визначений законом компетенції органу, який
видав цей акт. Обов’язковою умовою визнання акта недійсним є
також порушення у зв’язку з його прийняттям прав та охоронюваних
законом інтересів підприємства-позивача у справі.
Попередні судові інстанції встановили наступне.
Розпорядженням Севастопольської міської державної адміністрації
від 31.07.1998 № 1440-р “Про дозвіл ПП “А.Гранд” на проведення
проектно-пошукових робіт на виготовлення проекту відводу
земельної ділянки для будівництва громадського торгового центру
на площі 50-річчя СРСР” позивач отримав дозвіл протягом року з
моменту видання цього розпорядження, тобто до 31.07.1999
здійснювати проектно-пошукові роботи по виготовленню проекту
відводу земельної ділянки.
Позивачем не надано належних доказів того, що строк резервування
земельної ділянки був продовжений до 01.01.2000 у встановленому
порядку.
Дозвіл, наданий позивачу на проведення робіт, втратив силу
01.08.1999, а позивач з цієї дати втратив право вимагати від
відповідача винесення рішення щодо затвердження проекту.
08.08.2001 відповідач прийняв оскаржуване розпорядження № 1647-р
“Про скасування розпорядження міської держадміністрації від
31.07.1998 № 1440-р”. Цим розпорядженням скасоване розпорядження
№ 1440-р від 31.07.1998, зупинено подальше погодження проекту
відведення земельної ділянки Управлінням міського будівництва і
архітектури та доручено управлінню економіки міської
держадміністрації розірвати договір про умови надання земельної
ділянки з ПП “А.Гранд”.
Судом встановлено, що оскаржуване розпорядження прийнято
відповідачем з порушенням компетенції. Чинне законодавство не
надає йому право скасовувати власні рішення.
Договір укладений між ПП “А.Гранд” та Севастопольською міською
держадміністрацією про взаємовідносини був укладений на строк
резервування земельної ділянки (п. 4.4) і на момент винесення
спірного розпорядження строк його дії закінчився.
Позивач не надав доказів, які саме його права та охоронювані
законом інтереси порушує розпорядження № 1647-р від 8.08.2001
року.
Всупереч вимогам ст. 3 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
позивач не надав доказів, що проект відводу
земельної ділянки на площі 50-річчя СРСР у м. Севастополі
знаходиться у відповідача. Не надано доказів звернення позивача
до міської ради з заявою про розгляд проекту про відведення
земельної ділянки і про відмову міськради у прийнятті
відповідного рішення.
Ознайомившись за матеріалами справи, колегія дійшла висновку, що
висновок попередніх судових інстанцій про те, що оскаржуване
розпорядження № 1647-р не порушує прав позивача зроблено судами
без повного встановлення обставин, що мають значення для
правильного вирішення спору.
Відповідно ч. 7 ст. 29 Земельного Кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
(18.12.90р.) надання земельних ділянок здійснюється за проектами
відведення цих ділянок. Умови і строки розробки проектів
відведення ділянок і перенесення їх меж у натуру визначаються
договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт.
Виконавцем цих робіт було ЗАТ “КримНІОпроект”, яке за два місяці
до закінчення встановленого строку просимо про подовження строку
на розробку проекту у зв’язку зі складністю проектування.
Судами не досліджено чи мав позивач змогу не дати згоди на
подовження строку виконання проектних робіт проектній
організації (умови договору і в тому числі оплата робіт).
Клопотання позивача про подовження строку резервування земельної
ділянки було направлено на адресу голови
Севміськдержадміністрації. Остання листом № 45-3405 за підписом
Першого заступника голови міської держадміністрації повідомила,
що строк подовжується до 01.01.2000.
З матеріалів справи вбачається, що і головний архітектор міста і
управлўння земельних ресурсів були повідомлені про подовження
строку, оскільки цей проект розглядався ними в грудні 1999 року
(арк. 28, 51, 52).
Між сторонами у справі був укладений договір про взаємовідносини
(арк. 20), підписаний з боку держадміністрації заступником
голови де вказано, що проект відводу повинен бути в строк до
31.07.1999. Судами не надана юридична оцінка листуванню сторін з
точки зору змін умов цього договору. Не з’ясовано яким чином
позивач повинен був вплинути на відповідача щоб останній виніс
розпорядження про подовження строку резервування земельної
ділянки при отриманні ним листа від заступника голови
міськдержадміністрації з повідомленням про подовження строку
резервування земельної ділянки.
Таким чином, прийняті у справі рішення винесені з порушенням
вимог ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
щодо оцінки доказів на підставі всебічного, повного
і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи
в їх сукупності і тому підлягають скасуванню.
При повторному розгляді справи необхідно повно встановити
обставини справи, дослідити всі документи і дати їм належну
юридичну оцінку.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 – 111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Приватного підприємця “А.Гранд”, м. Київ
задовольнити частково, рішення господарського суду м. Києва від
27.10.2003 та постанову від 04.12.2003 Київського апеляційного
господарського суду у справі № 41/314 господарського суду
м. Києва скасувати і справі направити на новий розгляд до
господарського суду м. Києва.