ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.03.2004 Справа N 36/350
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого судді Овечкіна В.Е.,
суддів Чернова Є.В., Цвігун В.Л.,
розглянув
касаційну скаргу ВАТ “Східно-європейська лізінгова компанія”,
м. Київ
на постанову від 08.12.03 Київського апеляційного
господарського суду
у справі № 36/350 господарського суду м. Києва
за позовом ВАТ “Східно-європейська лізингова компанія”,
м. Київ
до Національного банку України
3-тя особа на Державно-акціонерний спеціалізований
стороні імпортно-експортний банк України
відповідача “Укрспецімпексбанк”, м. Київ
про визнання недійсною постанови НБУ № 314 від 25.07.03 “Про
відкликання банківської ліцензії та ліквідацію
Державно-акціонерного спеціалізованого імпортно-експортного банку
України “Укрспецімпексбанк”
У справі взяли участь представники
позивача: не з’явилися
відповідача: Троиц А.О. довір. у справі
3-тя особа на стороні відповідача: не з’явилися
Рішенням господарського суду м. Києва від 10.09.2003 позов
задоволено, визнано недійсною постанову Правління НБУ № 314 від
25.07.2003 “Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію
Державно-акціонерного спеціалізованого імпортно-експортного
банку України “Укрспецімпексбанк” (м. Київ).
Рішення мотивоване тим, що постанова НБУ прийнята з порушенням
норм матеріального права. Ст. 87 Закону України “Про банки і
банківську діяльність” ( 872-12 ) (872-12)
дозволяє приймати рішення про
ліквідацію банку як власникам так і Національному банку України.
Але в даному випадку рішення власників про розгляд питання про
ліквідацію було прийняте раніше. НБУ всупереч вимогам ч. 1
ст. 75 зазначеного закону не вжив заходів щодо введення
тимчасової адміністрації, а одразу виніс постанову про
ліквідацію банку (суддя Т. Трофименко).
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
08.12.2003 рішення місцевого суду скасовано, в позові
відмовлено. В постанові зазначено, що НБУ діяв в межах своєї
компетенції з додержанням вимог діючого законодавства, що
регулює правовідносини, що склалися.
В ст. 99 Закону “Про банки і банківську діяльність” ( 872-12 ) (872-12)
визначено у кого є право оскаржити в суді рішення, дії НБУ.
Позивач не відноситься до осіб, зазначених у ст. 67 вказаного
вище закону (колегія суддів у складі: В. Зеленін, В. Корсак, Н.
Коршун).
В поданій касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову
апеляційної інстанції від 08.12.2003 і залишити в силі рішення
місцевого суду від 10.09.2003. Скарга мотивована тим, що
висновок апеляційної інстанції про те, що позивач не має права
оскаржувати постанову НБУ суперечить ст. 55, 124 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, рішенню Конституційного суду України від
9.07.2002 року у справі № 1-2/2002. Судом неправильно
застосовані ст. ст. 2, 67, 73, 99 Закону “Про банки і банківську
діяльність” ( 872-12 ) (872-12)
. Право позивача самостійно приймати
рішення про ліквідацію банку і призначати ліквідатора банку
передбачено ст. ст. 87, 88 зазначеного вище Закону. Постанова
НБУ про відкликання банківської ліцензії і ліквідацію суперечить
ст. 27 Закону “Про підприємства в Україні” ( 887-12 ) (887-12)
, ч. 4
ст. 5 Закону “Про банки і банківську діяльність” ( 872-12 ) (872-12)
.
Акціонери банку неправомірно були позбавлені права провести
загальні збори і прийняти самостійно рішення про ліквідацію
банку. Постанова апеляційного суду прийнята з неправильним
застосуванням ст. 13, 41 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
,
ст. 2 Закону “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
, ст. 41, 43 Закону “Про
господарські товариства” ( 1576-12 ) (1576-12)
, ст. 27 Закону “Про
підприємства в Україні” ( 887-12 ) (887-12)
, ст. ст. 5, 87, 88 Закону
"Про банки і банківську діяльність” ( 872-12 ) (872-12)
. НБУ всупереч
вимогам ч. 1 ст. 75 цього ж Закону ( 872-12 ) (872-12)
не вжив заходів
щодо введення тимчасової адміністрації, а одразу виніс постанову
про ліквідацію банку.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет
надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної
оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм
процесуального права, згідно з вимогами ст. 111-5 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з
наступних підстав.
Відповідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у касаційному порядку судові
рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних
обставин справи перевіряє застосування судами попередніх
інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Господарський суд має право визнати акт державного чи іншого
органу недійсним з підстав невідповідності його вимогам чинного
законодавства або визначений законом компетенції органу, який
видав цей акт. Обов’язковою умовою визнання акта недійсним є
також порушення у зв’язку з його прийняттям прав та охоронюваних
законом інтересів підприємства-позивача у справі.
Суди попередніх інстанцій встановили наступне.
25.07.2003 НБУ прийняв постанову № 314 “Про відкликання
банківської ліцензії та ліквідацію Державно-акціонерного
спеціалізованого імпортно-експортного банку України
“Укрспецімпексбанк” у зв’язку з тим, що останній порушував Закон
“Про банки та банківську діяльність” ( 872-12 ) (872-12)
та
нормативно-правові акти НБУ, що призвело до значної втрати
активів і доходів і настання ознак неплатоспроможності цього
банку.
Укрспецімпексбанк мав ознаки, за яких НБУ відповідно ст. 73
Закону України “Про банки і банківську діяльність” ( 872-12 ) (872-12)
мав застосовувати відкликання банківської ліцензії та ініціювати
процедуру ліквідації банку.
У державну виконавчу службу Шевченківського райуправління
юстиції м. Києва надійшло до виконання 15 виконавчих документів
про стягнення з Укрспецімпексбанку на користь фізичних,
юридичних осіб та держави боргу на загальну суму 6235033 грн. 82
коп. , що свідчить про неспроможність своєчасно виконати вимоги
кредиторів через відсутність коштів.
Конкретні підстави для відкликання банківської ліцензії та
ініціювання процедури ліквідації викладені у постанові НБУ № 314
від 25.07.2003 і позивачем не спростовані.
Програма фінансового оздоровлення банку, прийнята на
позачергових зборах акціонерів банку 17.10.2002, скликаних на
вимогу НБУ, не виконана, дієвих заходів щодо поліпшення
фінансового стану банку не вжито.
Позивач не відноситься до осіб, зазначених у ст. 67 Закону “Про
банки і банківську діяльність” ( 872-12 ) (872-12)
у кого є право
оскаржувати в суді рішення та дії НБУ.
Колегія зазначає, що на виникші правовідносини поширюється дія
Закону “Про банки і банківську діяльність” ( 872-12 ) (872-12)
який
визначає структуру банківської системи, економічні,
організаційні і правові заходи створення, діяльності,
реорганізації і ліквідації банків. Інші закони і нормативно
правові акти застосовуються у частині, що не суперечать цьому
Закону.
З огляду на встановлені судами факти щодо неплатоспроможності
банку, апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку, що НБУ на
підставі ст. 73 Закону “Про банки і банківську діяльність”
( 872-12 ) (872-12)
мав право відкликати ліцензію та ініціювати процедуру
ліквідації банку згідно з положеннями цього Закону (ст. 20).
Твердження позивача, що НБУ при прийнятті оскаржуваної постанови
порушив вимоги ст. 13, 41 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
,
ст. 2 Закону “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
ст. 41, 43 Закону “Про
господарські товариства” ( 1576-12 ) (1576-12)
, ст. 27 Закону України “Про
підприємства в Україні” ( 887-12 ) (887-12)
, ст. 5, 87, 88 Закону “Про
банки і банківську діяльність” ( 872-12 ) (872-12)
касаційна інстанція
вважає помилковими і до уваги не приймає. Відповідно ст. 7, 55
Закону “Про національний банк України” ( 679-14 ) (679-14)
НБУ здійснює
державне регулювання діяльності банків у формі адміністративного
регулювання, а саме у здійсненні ним функції банківського
нагляду за діяльністю банків щодо дотримання ними банківського
законодавства. У разі виявлення порушень НБУ має право
застосовувати до таких банків заходи впливу відповідно вчиненому
порушенню, про що зазначено в ст. 73 Закону “Про банки і
банківську діяльність” ( 872-12 ) (872-12)
. Цей закон є спеціальним і
регулює відносини, що виникають під час заснування, реєстрації,
діяльності, реорганізації та ліквідації банків (ст. 3). В законі
не вказано, що введення тимчасової адміністрації є обов’язковим
етапом, без якого НБУ не має права відкликати ліцензію. Цим
спеціальним законом в ст. 91 передбачено, що з дня прийняття
рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора
припиняються повноваження загальних зборів. За таких обставин
твердження позивача, що акціонери банку неправомірно були
позбавлені права провести загальні збори і прийняти самостійно
рішення про ліквідацію банку не грунтується на законі.
Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що в
даному випадку НБУ діяв в межах своєї компетенції та відповідно
діючому законодавству, що регулює спірні відносини, а позивач –
ВАТ “Східно - європейська лізингова компанія” не відноситься до
осіб, вказаних в ст. 67 Закону “Про банки і банківську
діяльність” ( 872-12 ) (872-12)
які у відповідності зі ст. 99 цього
закону мають право оскаржувати в суді рішення або дії НБУ.
З огляду на наведене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ВАТ “Східно – європейська лізингова компанія”
залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного
господарського суду від 08.12.2003 у справі № 36/350 – без змін.