ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.03.2004 Справа N 25/213
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши у відкритому СДПІ по роботі з ВПП у
судовому засіданні м. Дніпропетровську
касаційну скаргу
на постанову від 17.12.2003 Дніпропетровського
апеляційного господарського суду
у справі № 25/213
за позовом ВАТ “ДЗ”
до Спеціалізованої державної
податкової інспекції по роботі з
ВПП у м. Дніпропетровську та ЗАТ
“КБ “П”
про визнання недійсним рішення від 26.06.2003 № 2/08-06
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
01.09.2003 визнано недійсним оспорюване рішення про застосування
повного адміністративного арешту активів позивача, з тих
мотивів, що згідно ст. 9 Закону України “Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
адміністративний арешт активів
платника податку є виключним способом забезпечення погашення
податкового боргу, однак стосовно позивача порушено справу про
банкрутство та введено процедуру розпорядження майном боржника,
що унеможливлює застосування до нього заходів, передбачених
вищезгаданим законом. В решті позовних вимог провадження у
справі припинено на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПКУ ( 1798-12 ) (1798-12)
у
зв’язку з відсутністю предмета спору.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 17.12.2003 рішення залишено без зміни з тих же підстав.
СДПІ у м. Дніпропетровську просить рішення та постанову
скасувати, в позові відмовити, посилаючись на невірне
застосування судом апеляційної інстанції норм п. 7.8 ст. 7
Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”
( 2181-14 ) (2181-14)
від 21.12.2000 № 2181 (надалі – Закон № 2181 від
21.12.2000), оскільки ухвалою від 06.11.2001 господарський суд
визнав податковий борг ВАТ “ДМЗ ім. Петровського” перед ДПІ у м.
Дніпропетровську в сумі 5253,9 тис грн., а адміністративний
арешт активів платника податку був накладений на поточну
податкову заборгованість позивача, яка виникла після введення
мораторію.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет
правильності їх юридичної оцінки судами першої та апеляційної
інстанцій і заслухавши пояснення присутніх у засіданні
представників сторін, дійшла висновку, що оскаржувані рішення та
постанова підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга
першого відповідача – відхиленню з наступних підстав.
На спірні правовідносини, пов’язані із застосуванням
адміністративного арешту активів платника податків (позивача),
стосовно якого порушено провадження у справі про банкрутство та
введено процедуру розпорядження майном боржника, поширюється дія
Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або
визнання його банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
, чим спростовуються
помилкові посилання скаржника в обгрунтування своїх заперечень
на п. 7.8 ст. 7 та п. 9.1.1 ст. 9 Закону України “Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
від 21.12.2000 № 2181,
який згідно преамбули цього закону є спеціальним законом з
питань оподаткування та не регулює питання погашення податкових
зобов’язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких
поширюються судові процедури, визначені Законом України “Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
, а тому не стосується спірних відносин.
Тим більше, що згідно з підпунктом “в” пункту 9.1.2 ст. 9 Закону
України від 21.12.2000 № 2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
арешт активів може
бути застосовано, якщо з’ясовується одна з таких обставин:
платника податків, який має податковий борг, визнано
неплатоспроможним за зобов’язаннями, іншими ніж податкові, крім
випадків, коли стосовно такого платника податків запроваджено
мораторій на задоволення вимог кредиторів у зв’язку з порушенням
щодо нього провадження у справі про банкрутство. Тобто,
зазначена норма містить виключне застереження, відповідно до
якого адміністративний арешт активів платника податків не може
бути застосовано у випадку введеннясудом стосовно такого
платника податків мораторію на задоволення вимог кредиторів у
зв’язку з порушенням щодо нього провадження у справі про
банкрутство.
Водночас судом першої інстанції на підставі ретельної правової
оцінки наявних ухвал від 19.034.2001 та від 17-20.004.2001
арбітражного суду Дніпропетровської області у справі
№ Б15/118/01 (а.с.13-15), якими порушено провадження у справі
про банкрутство ВАТ “ДМЗ ім. Петровського”, запроваджено
мораторій на задоволення вимог кредиторів та введено процедуру
розпорядження майном боржника з призначенням розпорядника цим
майном, з достовірністю встановлено недопустимість застосування
до позивача після порушення провадження у справі про банкрутство
будь-яких заходів забезпечення погашення податкових зобов’язань
з огляду на поширення щодо боржника судових процедур, визначених
Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або
визнання його банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
та обумовлене цим вибуття
позивача зі сфери правового регулювання Закону України від
21.12.2000 № 2181. При цьому судом апеляційної інстанції
враховано, що згідно з п. 9.1.1 ст. 9 цього ж закону
застосований відповідачем адміністративний арешт активів
платника податків є виключним способом забезпечення можливості
погашення його податкового боргу, а органом державної податкової
служби не доведено неможливість погашення податкового боргу
акціонерного товариства будь-яким іншим шляхом, ніж застосування
повного адміністративного арешту активів позивача.
Матеріалами справи підтверджено, що перший відповідач входить до
складу кредиторів ВАТ “ДМЗ ім. Петровського”, в зв’язку з чим не
позбавлений можливості у межах судових процедур, врегульованих
Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або
визнання його банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
, брати участь у вирішенні
питань, пов’язаних з погашенням податкового боргу позивача.
Разом з тим касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника на
застосування адміністративного арешту активів платника податків
щодо поточної податкової заборгованості позивача, яка виникла
після введення мораторію, оскільки такі твердження грунтуються
на п. 7.8 ст. 7 Закону України від 21.12.2000 № 2181
( 2181-14 ) (2181-14)
, який згідно преамбули цього закону не підлягає
застосуванню до осіб, на яких поширюються судові процедури у
справі про банкрутство.
Окрім того, такі заперечення не відповідають вимогам
нормативного застереження, вміщеного в підпункті “в” пункту
9.1.2 ст. 9 Закону України від 21.12.2000 № 2181, згідно якого
адмўнўстративний арешт активів не може бути застосовано у
випадку запровадження стосовно платника податків мораторію на
задоволення вимог кредиторів у зв’язку з порушенням щодо нього
провадження у справі про банкрутство.
Таким чином у відповідача були відсутні достатні правові
підстави для застосування адмінарешту активів позивача, а тому
суд правильно дійшов висновку про невідповідність чинному
законодавству оспорюваного рішення СДПІ у м. Дніпропетровську.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7 - 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення від 01.09.2003 господарського суду Дніпропетровської
області та постанову від 17.12.2003 Дніпропетровського
апеляційного господарського суду у справі № 25/213 залишити без
змін, а касаційну скаргу СДПІ у м. Дніпропетровську – без
задоволення.