ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.03.2004 Справа N 22/590
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши у відкритому ТОВ “Ф”
судовому засіданні касаційну
скаргу
на постанову від 31.10.2003
Київського апеляційного
господарського суду
у справі № 22/590
за позовом Виконавчої дирекції Фонду
соціального страхування з
тимчасової втрати працездатності
(надалі – Фонд)
до Федерації профспілок України
(надалі – ФПУ);
підприємства “Проектно-
вишукувальний інститут “П”
Федерації профспілок України
(надалі – Підприємство “П”);
ТОВ “Ф”
про визнання недійсним договору купівлі- продажу об’єкту
незавершеного будівництва від 17.10.2002 р.
В судовому засіданні оголошувалася перерва до 30.03.2004 р.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 29.08.2003 господарського суду м. Києва в позові
відмовлено у зв’язку з відповідністю чинному законодавству
оспорюваного договору купівлі-продажу, укладеного між
підприємством “П” та ТОВ “Ф” за наявності попередньої згоди
Федерації профспілок України, оформленої постановою Президії
Ради ФПУ від 23.12.98 № П-13-11 “Про реалізацію незавершеної
будівництвом друкарні по вул. Нижньоюрківська, 19-25 в м. Києві”
та листами-дозволами ФПУ від 20.12.2001 № 11-36-1792 та від
11.10.2002 № 13-38-1238.
Постановою від 31.10.2003 Київського апеляційного господарського
суду рішення скасовано, позов задоволено – на підставі ст. 225
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
визнано недійним оспорюваний договір
купівлі-продажу з огляду на неправомірне відчуження об’єкту
незавершеного будівництва другим відповідачем як неналежним
продавцем з порушенням конкурсного порядку, передбаченого
постановою Президії Ради Федерації профспілок України від
23.12.98 № П-13-11, оскільки продавець є лише балансоутримувачем
проданого майна, яке знаходиться у спільній частковій власності
позивача та першого відповідача згідно умов укладеного між ними
договору від 06.12.91.
ТОВ “Ф” у поданій касаційній скарзі просить постанову скасувати,
рішення залишити без змін, оскільки вважає, що листами від
18.12.98 № 08-19-933 та від 26.07.2000 № 09-10-771 Фонд
соціального страхування повідомив Президію Ради ФПУ про згоду на
відчуження незавершеної будівництвом друкарні та відсутністт
коштів на її добудову, а також посилається на відсутність в
договорі від 06.12.91 істотних умов договору про сумісну
діяльність, передбачених ст.ст. 430-433 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет
повноти їх встановлення та правильності юридичної оцінки судами
першої та апеляційної інстанцій, дійшла висновку, що касаційна
скарга третього відповідача підлягає частковому задоволенню, а
рішення та постанова – скасуванню з передачею справи на новий
розгляд до суду першої інстанції з наступних підстав.
На спірні договірні правовідносини, пов’язані з відчуженням
балансоутримувачем об’єкту незавершеного будівництва
(недобудованої друкарні), яка є спільною частковою власністю
позивача (Фонду) та першого відповідача (ФПУ) як учасників
сумісної діяльності за договором від 06.12.91, поширюється дія
ст.ст. 113, 430-433 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
(в редакції, чинній до
01.01.2004 р.), що не враховано судами першої та апеляційної
інстанцій при розгляді даної справи. В зв’язку з цим колегія
вважає, що відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не
підлягає застосуванню до спірних відносин внутрішнє Положення
ФПУ про порядок відчуження (списання, перерозподілу, обміну,
реалізації тощо) основних фондів (засобів) ФПУ та підприємств,
установ, організацій, заснованих на власності ФПУ” (затверджено
постановою Ради ФПУ від 22.09.99 № Р-4-3), пунктом 7.6 якого
передбачено конкурсний порядок продажу належних ФПУ об’єктів
незавершеного будівництва, оскільки застосування зазначеного
Положення суперечить вимогам ст. 113 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
з тих
мотивів, що спірний недобудований об’єкт, проданий за договором
купівлі-продажу від 17.10.2002, не знаходиться в єдиній та
неподільній власності ФПУ, а його співвласником з часткою 50
відсотків є також Фонд (позивач). Тому конкурсний порядок
продажу для спірної друкарні не є обов’язковим, а вміщені в
Постанові Президії Ради ФПУ від 23.12.98 № П-13-11 (а.с. 68, том
1) положення з приводу можливої реалізації об’єкту на конкурсних
засадах мають переважно рекомендаційний характер. При цьому
судом апеляційної інстанції не надано ретельної правової оцінки
та не перевірено обставини неодноразового надання оголошень в
газети про проведення конкурсів по продажу спірного об’єкту та
відсутності надходження заяв від потенційних покупців на протязі
майже 4-ох років, які викладено в листі заступника Голови ФПУ
від 11.10.2002 № 13-38-1238 (а.с. 69, том 1).
Враховуючи перебування об’єкту незавершеного будівництва у
спільній частковій власності Фонду і ФПУ та наявні у справі
докази дольового фінансування будівництва друкарні позивачем
(а.с. 18-44, том 1), відхиляються помилкові посилання
прокуратури м. Києва у відзиві на знаходження спірного об’єкту у
загальнодержавній власності в якості майна загальносоюзних
громадських організацій на підставі Постанови ВР України № 3943-
ХІІ від 04.02.94 “Про майно загальносоюзних громадських
організацій колишнього Союзу РСР” ( 3943-12 ) (3943-12)
.
Водночас належній правовій оцінці підлягають доводи скаржника
(покупця) щодо надання Федерації профспілок України іншим
співвласником – Фондом соціального страхування України згоди на
відчуження друкарні, оформленої листом Фонду від 18.12.98 № 08-
19-933, який в матеріалах справи відсутній та має істотне
значення для встановлення обставин дотримання співвласниками
вимог ч. 1 ст. 113 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
(в редакції, чинній до
01.01.2004). З метою достовірного встановлення обгрунтованості
чи необгрунтованості позовних вимог суду першої інстанції при
новому розгляді справи слід витребувати зазначений лист –
погодження у співвласників та надати йому відповідну оцінку,
оскільки в постанові Президії Ради ФПУ від 23.12.98 № П-13-11
вказується лише про підтримання позивачем пропозиції першого
відповідача про реалізацію незавершеної будівництвом споруди
друкарні без жодних посилань на докази отримання від Фонду
відповідної згоди.
Натомість касаційна інстанція вважає передчасними висновки суду
апеляційної інстанції про визнання ТОВ “Ф” (покупця)
недобросовісним набувачем, оскільки в п. 4 оспорюваного договору
купівлі-продажу міститься пряма вказівка на реалізацію друкарні
у відповідності з постановою Президії Ради ФПУ від 23.12.98 № П-
13-11 та листами-дозволами від 20.12.2001 № 11-36-1792 і від
11.10.2002 № 13-38-1238 (а.с. 9, том 1), що свідчить про
волевиявлення одного із співвласників та відсутність підстав
вважати, що майно вибуло з володіння ФПУ іншим шляхом поза її
волею (ч. 1 ст. 145 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
).
Вміщені в оскаржуваній постанові висновки суду про наявність
підстав для визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-
продажу по суті грунтуються на його невідповідності вимогам
ст. 225 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, згідно яких право продажу майна,
крім випадків примусового продажу, належить власникові, а в
даному випадку продавцем неправомірно виступав другий
відповідач, який був лише балансоутримувачем спірного об’єкту.
Однак, судом не враховано вірогідну дію в спірних
правовідносинах нормативного застереження, встановленого ст. 225
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, згідно якого, якщо продавець майна не є
його власником, покупець набуває права власності лише в тих
випадках, коли згідно зі ст. 145 цього Кодексу власник не вправі
витребувати від нього майно.
За таких обставин колегія вважає за необхідне на підставі
ст. 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
доручити суду першої
інстанції при новому розгляді справи з’ясувати статус третього
відповідача як добросовісного чи недобросовісного набувача
придбаного ним майна (друкарні), що також істотно впливає на
правильність вирішення даного господарського спору.
Разом з тим слід також ретельно перевірити твердження скаржника
щодо відсутності досягнення позивачем та першим відповідачем при
підписанні договору про сумісну діяльність від 06.12.91 згоди з
певних істотних умов угод про сумісну діяльність, визначених
ст.ст. 430-433 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, та як наслідок встановити
факт укладення чи неукладення такого договору.
Адже, помилкові висновки суду першої інстанції про неукладеність
договору від 06.12.91 грунтувалися лише на відсутності складання
сторонами проектно-кошторисної документації, що повністю
спростовано судом апеляційної інстанції з посиланням на наявні у
справі матеріали проектно-кошторисної документації (а.с.31-231,
том 2), а питання стосовно узгодження співвласниками друкарні
інших істотних умов в договорі від 06.12.91 судами попередніх
інстанцій не досліджувалися.
Зазначеним обставинам, які безпосередньо стосуються предмета
даного господарського спору, судами першої та апеляційної
інстанцій всупереч вимогам ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не
надано ретельної правової оцінки, а згідно імперативних вимог ч.
2 ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має
права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні та постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про перевагу одних доказів над
іншими, збирати нові докази чи додатково перевіряти наявні у
справі докази.
Зважаючи на наведене, касаційна інстанція на підставі ч. 2
ст. 111-5 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
дійшла висновку про неповне
встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість
надання належної юридичної оцінки всім обставинам справи, в
зв’язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд
достовірного з’ясування інших обставин справи, які мають істотне
значення для правильного вирішення спору.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7 - 111-12
ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ТОВ “Ф” задовольнити частково.
Рішення від 29.08.2003 господарського суду м. Києва та постанову
від 31.10.2003 Київського апеляційного господарського суду у
справі № 22/590 скасувати з передачею справи на новий розгляд до
господарського суду м. Києва.