ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.03.2004 Справа N 12/320
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого судді Овечкіна В.Е.,
суддів Чернова Є.В.,
Цвігун В.Л.,
розглянув
касаційну скаргу Української державної інноваційної компанії в
особі Київського регіонального відділення
на постанову від 29.10.03 Київського апеляційного
господарського суду
у справі № 12/320 господарського суду м. Києва
за позовом ВАТ “Промтехмонтаж- 2”, м. Київ
до Української державної інноваційної компанії в
особі Київського регіонального відділення
3-тя особа - Державне казначейство України;
- Міністерство освіти і науки України
про стягнення 6421,28 грн.
У справі взяли участь представники
позивача: Янковенко С.М., Семенец П. Г., довір. у справі
відповідача: Шемет А.О., довір. у справі
3-ті особи: не з’явилися
Рішенням господарського суду м. Києва від 28.08.2003 позовні
вимоги, заявлені про повернення зайво сплачених коштів у розмірі
6 421,28 грн. задоволено частково. Рішення мотивовано тим, що
матеріалами справи доведено, що позивачем у 2000 році здійснено
переплату по збору до Державного інноваційного фонду України в
сумі 6 294,62 грн., в цій частині позов задоволено. Починаючи з
2001 року збір до Фонду вже не входив до доходів Державного
бюджету України, кошти, сплачені позивачем в 2000 році в якості
збору до Фонду перераховувалися позивачем до відділення ДКУ
Залізничного району м. Києва на рахунок “Державний інноваційний
фонд”, відкритий в Залізничному відділенні ДКУ. В рішенні
зазначено, що відповідач є правонаступником Фонду відповідно до
Постанови КМ України від 13.04.00 № 654. (суддя П. Слободян).
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
29.10.03 рішення господарського суду м. Києва від 22.08.03
залишено без змін з тих же підстав (колегія суддів у складі:
Н.Капацин, С.Дикунська, Л.Ковтонюк).
В поданій касаційній скарзі Київське регіональне відділення
Української інноваційної компанії просить прийняті у справі
судові акти скасувати, в позові відмовити. Вважає, що попередні
судові інстанції не застосували п. 4.7 Статуту Української
державної інноваційної компанії, затвердженого Постановою КМ
України № 979 ( 979-2000-п ) (979-2000-п)
від 15.06.00, ст. 33 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, з яких вбачається, на думку скаржника, що Українська
державна інноваційна компанія не відповідає за зобов’язаннями
держави. Скаржник також посилається на те, що Київське
регіональне відділення є відділенням Української державної
інноваційної компанії без права юридичної особи, а тому не є
стороною у справі.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет
надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної
оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм
процесуального права згідно з вимогами ст. 111-5 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з
наступних підстав.
Порядок формування та використання коштів Державного
інноваційного фонду, затверджений Постановою КМ України від
06.08.98 № 1242 “Про затвердження Порядку формування та
використання коштів Державним інноваційним фондом”
( 1242-98-п ) (1242-98-п)
.
Постановою КМ України від 13.04.00 № 654 “Про утворення
Української державної інноваційної компанії” ( 654-2000-п ) (654-2000-п)
було
утворено на базі Державного інноваційного фонду та його
регіональних відділень, що ліквідуються, Українську державну
інноваційну компанію як небанківську фінансово-кредитну
установу, підпорядкувавши її Міністерству освіти і науки.
Компанія є правонаступником майнових прав і обов’язків, у тому
числі за договорами про надання інноваційних позик, Державного
інноваційного фонду та його регіональних відділень.
Відповідно п. 2 Постанови КМ України від 15.06.00 № 979
( 979-2000-п ) (979-2000-п)
, Українська державна інноваційна компанія є
правонаступником майнових прав і обов’язків Державного
інноваційного фонду та його регіональних відділень.
Згідно п.п. 4.2, 4.3 Компанія має самостійний баланс,
розрахунковий, поточні та інші рахунки в установах банків...,
проводить свою діяльність на основі і відповідно до
законодавства та Статуту.
Пунктом 4.7 зазначеної постанови встановлено, що Компанія
відповідає за своїми зобов’язаннями в межах належного їй майна.
Компанія не відповідає за зобов’язаннями держави, держава не
відповідає за зобов’язаннями Компанії.
Пунктом 4.8 цієї постанови зазначено, що Компанія має право
утворювати і ліквідовувати в установленому порядку
спеціалізовані та регіональні відділення, філіали та
представництва як на території України, так і за її межами.
Пунктом 8 ст. 7 п.п. 1,2 ст. 23 Бюджетного Кодексу України
( 2542-14 ) (2542-14)
визначено, що бюджетні кошти використовуються тільки
на цілі, визначені бюджетними призначеннями. Виділення коштів з
державного бюджету здійснюється шляхом бюджетно - кошторисного
фінансування органами Державного казначейства на основі
затвердження для цього кошторисів видатків бюджетних установ.
Асигнування, що передбачаються кошторисами, надаються головним
розпорядником бюджетних коштів, які здійснюють безпосередній
розподіл коштів між відповідними установами. В даному випадку
головним розпорядником коштів є Міністерство освіти і науки
України.
Відповідно до п. 18 ст. 14 Закону України “Про систему
оподаткування” ( 1251-12 ) (1251-12)
, ст. 11 Закону України “Про державний
бюджет на 2000 рік” ( 1458-14 ) (1458-14)
, збір до Державного
інноваційного фонду був обов’язковим платежем до 2001 року.
Попередніми судовими інстанціями було встановлено, що
інноваційний збір в 2000 році підлягав до сплати в сумі 3605,38
грн., а фактично було перераховано позивачем до Фонду 9900,00
грн., тому різниця підлягає поверненню.
Відповідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у касаційному порядку судові
рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних
обставин справи перевіряє застосування судами попередніх
інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Посилання скаржника на те, що він є неналежним відповідачем у
справі, оскільки не є юридичною особою, колегією суддів до уваги
не приймаються, оскільки позов подано до Української державної
інноваційної компанії в особі Київського регіонального
відділення.
Касаційна інстанція вважає, що попередні судові інстанції
правильно застосували норми матеріального права, що регулюють
виникші спірні відносини та підстави для скасування прийнятих у
справі рішень відсутні.
Колегія суддів дійшла висновку про помилкове зазначення у п. 2
резолютивної частини рішення господарського суду м. Києва від
22.08.03 Київського регіонального відділення Української
державної інноваційної компанії як сторони у справі, з якої
стягуються кошти. Однак ця обставина не може бути підставою для
скасування правильного по суті рішення та постанови.
Керуючись ст.ст. 89, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Української державної інноваційної компанії
в особі Київського регіонального відділення залишити без
задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від
29.10.2004 у справі № 12/320 господарського суду м. Києва – без
змін.
3. Доручити господарському суду м. Києва усунути в порядку
ст. 89 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
в п. 2 резолютивної частини
рішення від 22.08.03 (перше речення) допущену описку, зазначивши
при цьому стороною Українську державну інноваційну компанію в
особі Київського регіонального відділення.