ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.03.2004 Справа N 12/226
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши касаційну скаргу і ТОВ “Спільне
додані до неї матеріали українсько-австрійсько-німецьке
підприємство “У”
на постанову від 05.11.2003 р. Київського
апеляційного господарського
суду
у справі № 12/226 господарського суду
Чернігівської області
за позовом ТОВ “Спільне
українсько-австрійсько-німецьке
підприємство “У”
до ЗАТ “Линовицький цукровий
комбінат “К”
про витребування 14 одиниць сільськогоспо-дарської техніки з
чужого незаконного володіння
В С Т А Н О В И В:
ТОВ “Спільне українсько-австрійсько-німецьке підприємство “У” у
липні 2003 року звернулося в господарський суд Чернігівської
області з позовом до ЗАТ “Линовецький цукровий комбінат “К” про
витребування 14 одиниць сільськогосподарської техніки з чужого
незаконного володіння залишковою вартістю 278251,46 грн., якими
відповідач безпідставно володіє, а саме: сівалки “М” зав.
№ 0295307, зав. № 0295309, зав. № 0295335, зав. № 0295070, зав.
№ 0295095; обприскувачі S-320 зав. № 11051260, зав.
№ 12051275, зав. № 12041072; культиватори “Європак” зав.
№ 08051259, зав. № 09051296, зав. № 08051247, зав. № 08051255,
зав. № 11041196, зав. № 11041266. Позовні вимоги
обґрунтовувались тим, що відповідно до контракту № 316 від
19.04.96, строк дії якого закінчився, право власності на
матеріально-технічні ресурси до відповідача не переходило.
Рішенням господарського суду Чернігівської області від
11.09.2003 р. у справі № 12/226 в позові відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
05.11.2003 р. рішення господарського суду Чернігівської області
від 11.09.03 у справі № 12/226 залишено без змін. Постанова
мотивована тим, що між сторонами у справі 07.05.1996 р. було
підписано доповнення до генерального контракту від 19.04.96 №
316, і що пунктом 2 цього доповнення визначено, що відповідач
зобов'язується розрахуватись за передані відповідно до
генерального контракту від 19.04.96 матеріально - технічні
цінності білим цукром не пізніше 01.12.96, отже, сторони
підписавши 07.05.96 доповнення до генерального контракту від
19.04.96 № 316 про спільну діяльність змінили його правову
природу на договір міни. На виконання своїх зобов'язань
відповідачем вже передано позивачу 1459 тонн цукру. Суд
апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої
інстанції відносно того, що посилання позивача на ст. 115
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
щодо права позивача як
учасника спільної часткової власності вимагати виділу своєї
частки спільного майна є безпідставні.
В своїй касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову
Київського апеляційного господарського суду від 05.11.03 та
рішення господарського суду Чернігівської області від 11.09.03 у
справі № 12/226, прийняти нове рішення, яким задовольнити
позовні вимоги повністю. Скаржник вважає, що зазначені рішення
та постанова судів попередніх інстанцій не відповідають
фактичним обставинам справи, прийняті з порушенням норм
матеріального і процесуального права, зокрема, ст. 4-3, 4-7, 22,
п. 3 ч. 1 ст. 84, п. 7 ч. 2 ст. 105 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ст. 41 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
; п.п. 1, 2 ст. 55 Закону України "Про
власність"; ст.ст. 115, 128, 240-241, 430-434 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
; ст.ст. 4-3, 4-7, 22, 35, п. З ч. 1 ст. 84,
п. 7 ч. 2 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
У касаційній скарзі зазначено, що підставою позову був укладений
між позивачем і відповідачем генеральний контракт про спільну
діяльність від 19.04.96р. № 316, в тому числі Протокол № 1,
доповнення, заявки-специфікації, сітьові графіки, що є
невід'ємними частинами контракту № 316.
Між позивачем і відповідачем у період здійснення сумісної
діяльності були підписані доповнення до генерального контракту
№ 316, зокрема, доповнення від 07.05.96р., доповнення від
12.06.97р. Колегія суддів Київського апеляційного господарського
суду згідно зі ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
у судовому
засіданні 05.11.03р.визнала, що"19.02.2001р. постановою
арбітражного суду м. Києва від 19.02.01р. по справі
№ 04-1/11-1-12/349 встановлено, що між позивачем і відповідачем
був укладений контракт № 316 і протокол № 1 від 19.04.1996р. про
сумісну діяльність, правовідносини за яким регулюються ст.ст.
430-434 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
." Скаржник не
погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що
"арбітражним судом м. Києва не досліджувались доповнення від
07.05.1996р. та від 12.06.1997р. до генерального контракту про
спільну діяльність № 316 від 19.04.1996р. у справі
№ 04-1/11-1-12/349, а тому вони досліджувались судом при
розгляді даної справи”, а також що"сторони підписавши
07.05.1996р. доповнення до генерального контракту від
19.04.1996р. № 316 про спільну діяльність змінили його правову
природу на договір міни, правовідносини за яким регулюються ст.
240-241 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
." Скаржник
посилається на те, що арбітражний суд м. Києва дослідив правову
природу генерального контракту № 316, Протоколу № 1, доповнень
(в тому числі доповнень від 07.05.96р. і від 12.06.97р.) у
цілому і визначив їх як угоду про сумісну діяльність, а тому
вважає скаржник, Київський апеляційний господарський суд, як і
господарський суд Чернігівської області, порушив вимоги ст. 35
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
. На думку скаржника, Київський
апеляційний господарський суд при прийнятті постанови від
05.11.03р. у справі № 12/226 неправильно застосував ст. 128
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, якою передбачено, що
право власності (право оперативного управління) у набувача майна
за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не
передбачено законом або договором. Проте, зауважує скаржник,
пунктом 2.5 протоколу № 1 та п. З доповнення від 12.06.97р. до
генерального контракту № 316 визначено, що матеріально-технічні
ресурси, що передаються залишаються власністю ТОВ СП"У" до
виконання "Господарством" у повному обсязі своїх зобов'язань."
Скаржник не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції,
що “передані позивачем відповідачу матеріально-технічні ресурси
не є часткою позивача в сумісній власності учасників спільної
діяльності” і посилається на те, що відповідно до п. 1.1
Протоколу № 1 до Контракту № 316 від 19.04.96р. сторони дійшли
згоди щодо порядку та характеру внесків у сумісну діяльність, а
отже, обумовили дольовий характер спільної діяльності за
Контрактом № 316. Скаржник зауважує, що пунктом 3 роз'яснення
Вищого арбітражного суду України № 02-5/302 від 28.04.95р."Про
деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням
та виконанням договорів про сумісну діяльність"
визначено:"грошові та інші майнові внески учасників цього
договору, а також майно, створене або придбане в результаті їх
сумісної діяльності, є спільною власністю сторін, яка за своїм
характером є частковою (дольовою) власністю (статті 432 та 112
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
)." Скаржник посилається на
те, що на підставі ст. 115 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
"кожний з учасників спільної часткової власності має
право виділу своєї частки з спільного майна.” Скаржник вважає,
що враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 115 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, він може використати своє право щодо
повернення своєї частки у сумісній власності учасників спільної
діяльності. Скаржник вважає, що відповідач не має правових
підстав для володіння, користування, розпорядження спірним
майном, оскільки термін дії генерального контракту № 316,
укладеного строком на 5 років закінчився 19.04.01р.; пунктом 2.5
Протоколу № 1 до генерального контракту чітко визначено право
власності позивача, яке до відповідача так і не переходило, а
тому, зауважує скаржник, це є доказом того, що виключне право
власності на 14 одиниць сільськогосподарської техніки до моменту
виконання відповідачем своїх зобов'язань належить позивачу.
Скаржник посилається на те, що згідно з актом звірки від
08.09.03 відповідач не передав позивачу 477,97 тонн цукру. Це
доводить той факт, що відповідач не виконав належним чином і в
повному обсязі свої зобов'язання перед позивачем відповідно до
генерального контракту № 316 і ст. 161 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, а
тому перехід права власності на 14 одиниць сільськогосподарської
техніки від позивача до відповідача не здійснювався. Скаржник
вважає, що це є свідченням того, що відповідач володіє майном,
що є власністю позивача, безпідставно.
Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення представників
сторін, перевіривши правильність застосування Київським
апеляційним господарським судом норм матеріального і
процесуального права, юридичну оцінку обставин справи та повноту
їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів
попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду
України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому
задоволенню з таких підстав.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що на
виконання генерального контракту про спільну діяльність від
19.04.96 р. № 316, доповнення до нього від 07.05.96, позивач
передав відповідачу спірні матеріально-технічні ресурси, а
відповідач за одержані матеріально-технічні ресурси передав
позивачу 1459 тонн цукру, з 1936,97 тонн, передбачених
зазначеним контрактом та доповненням до нього.
Пунктом 2.5 протоколу № 1 до контракту № 316 (а.с. 11)
передбачено, що матеріально-технічні ресурси залишаються
власністю позивача до виконання відповідачем в повному обсязі
зобов'язань по передачі цукру позивачу, проте судами попередніх
інстанцій не дана повна оцінка цим обставинам, а також всім
обставинам справи в їх сукупності, керуючись законом.
Отже, при розгляді цього спору суди попередніх інстанцій не
з'ясували всебічно і повно всі обставини, що мають значення для
правильного вирішення спору, який виник, а також не дали повної
оцінки доказів для встановлення наявності чи відсутності
обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін.
Беручи до уваги, що господарськими судами попередніх інстанцій в
порушення ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не були всебічно і
повно розглянуті всі обставини справи та виходячи з повноважень
касаційної інстанції щодо перевірки повноти встановлення
обставин справи у рішенні або постанові господарського суду,
передбачених частиною 2 ст. ІІІ-5 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, відсутність якої унеможливлює
правильність застосування норм матеріального права при вирішенні
спору, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла
висновку, що прийняті у справі судові рішення та постанова
підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд.
При новому розгляді справи суду першої інстанції слід взяти до
уваги викладене, всебічно і повно встановити обставини справи та
в залежності від встановленого і відповідно до чинного
законодавства вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-111" Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу ТОВ “Спільне українсько-австрійсько-німецьке
підприємство “У” на постанову Київського апеляційного
господарського суду від 05.11.2003 р. у справі № 12/226
господарського суду Чернігівської області задовольнити частково.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від
05.11.2003 р. та рішення господарського суду Чернігівської
області від 11.09.2003 р. у справі № 12/226 скасувати, справу
передати на новий розгляд до господарського суду Чернігівської
області.