10/732 Спір про визнання договорів застави товарів в обороті такими, що не підлягають виконанню - Матеріали постанови 02/1019-1

Ухвалою від 28.11.2003 господарського суду м.Києва (суддя А.А.А.), винесеною на підставі п.1 ч.1 ст.80 ГПК України (1798-12) , провадження у справі припинено у зв'язку з непідвідомчістю господарським судам України спорів про визнання договорів такими, що не підлягають виконанню.

Постановою від 14.01.2004 Київського апеляційного господарського суду (судді: Г.Г.Г., Д.Д.Д., Е.Е.Е.) ухвалу залишено без змін з тих же підстав.

ЗАТ "YYY" у поданій касаційній скарзі просить змінити мотивувальні частини ухвали від 28.11.2003 і постанови від 14.01.2004 та скасувати їх в частині встановлення факту неукладеності договорів застави від 23.10.97 та від 01.03.98, оскільки вважає, що висновок апеляційного господарського суду щодо надання "YYY" кредиту ВАТ "XXX" на покриття збитків суперечить п.5.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , так як кредит було надано для забезпечення валових витрат ВАТ "XXX", пов'язаних з виконанням останнім своїх строкових зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом, наданим позивачу іноземним банком - "SSS" (Ірландія) відповідно до угоди від 26.03.97. Окрім того, на думку скаржника, висновок господарського суду м.Києва про визнання договорів застави неукладеними суперечить ст.35 ГПК України (1798-12) з огляду на встановлення дійсності факту укладення договорів застави від 23.10.97 та від 01.03.98 ухвалою господарського суду Луганської області від 29.05.2003 та постановою Донецького апеляційного господарського суду від 20.08.2003 у справі № 12/23б (54/8-5/44).

Також відповідач вказує на те, що позивачем а ні в суді першої інстанції, а ні в суді апеляційної інстанції не оспорювався факт наявності додатків (описів предмета застави), а тому висновок апеляційного суду про відсутність в зазначених договорах застави описів предмета застави нібито є порушенням ст. 101 ГПК України (1798-12) , згідно якої в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судами першої та апеляційної інстанцій і заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що оскаржувані ухвала та постанова підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга відповідача - відхиленню з наступних підстав.

На спірні правовідносини, пов'язані з встановленням судом юридичного факту неукладеності між сторонами договорів застави товарів в обороті від 23.10.97 та від 01.03.98, поширюється дія ст.12 Закону України "Про заставу" (2654-12) , чим спростовуються помилкові посилання відповідача в обгрунтування своїх заперечень на п.5.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , оскільки між сторонами не виникали податкові правовідносини, пов'язані з формуванням валових витрат.

Згідно зі ст.12 Закону України "Про заставу" (2654-12) у договорі застави повинно бути зазначено найменування, місцезнаходження сторін, суть забезпеченої заставою вимоги, її розмір і строк виконання зобов'язання, опис предмета застави.

Судом першої та апеляційної інстанцій на підставі ретельної правової оцінки кредитного договору від 23.10.97 № 17-1113/2, договорів застави від 23.10.97 та від 01.03.98 встановлено недосягнення сторонами згоди з таких істотних умов договору застави, як місцезнаходження заставодавця та опис предмета застави і, як наслідок, факт неукладення договорів застави від 23.10.97 та від 01.03.98.

Зважаючи на це колегія відхиляє долучені відповідачем до касаційної скарги додатки № 1 (описи майна, переданого в заставу) до договорів застави від 23.10.97 та від 01.03.98, оскільки згідно імперативних вимог ч. 2 ст. 111-7 ГПК України (1798-12) касаційна інстанція не має права вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази чи додатково перевіряти докази.

Тобто, колегія не вправі здійснювати додаткову перевірку вже досліджених судами першої та апеляційної інстанцій договорів застави від 23.10.97 і від 01.03.98 на предмет наявності чи відсутності в них певних істотних умов (опис заставленого майна) з врахуванням нових доказів, наданих відповідачем разом з касаційною скаргою.

До того ж викладені в касаційній скарзі заперечення скаржника в переважній мірі зводиться до посилань на недоведеність обставин відсутності в договорах застави певних істотних умов, однак згідно з ч. 2 ст. 111 ГПК України (1798-12) у касаційній скарзі не допускаються посилання на недоведеність обставин справи.

В рішенні та постанові зафіксовано недоведеність відповідачем вміщення в договорах застави опису предмета застави.

Лише за наявності умов, визначених ст.ст. 12, 41 Закону України "Про заставу" (2654-12) , договір застави відповідно до вимог ст.153 ЦК України (1540-06) можна вважати укладеним.

Якщо ж у процесі вирішення спору, пов'язаного із заставою, буде з'ясовано, що сторонами не досягнуто згоди стосовно істотних умов договору застави, договір вважається неукладеним і не може бути прийнятий господарським судом в обгрунтування вимог і заперечень сторін.

Оскільки, як встановлено судом, договори застави від 23.10.97 та від 01.03.98, не містять усіх істотних умов, передбачених законодавством для угод даного виду, то такі договори не породжують для сторін будь-яких юридичних наслідків.

При прийнятті оскаржуваної постанови суд правильно встановив, що предметом спору у даній справі є визнання договорів застави такими, що не підлягають виконанню з підстав відсутності в цих договорах опису предмету застави та з мотивів укладення договорів застави з порушенням вимог законодавства на час їх підписання, що є встановленням факту, який має юридичне значення.

В зв'язку з цим помилковими визнаються доводи скаржника щодо порушення апеляційним господарським судом ч. 3 ст. 101 ГПК України (1798-12) шляхом нібито існуючого прийняття та розгляду судом вимог, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції, які відповідач пов'язує з відсутністю оспорювання позивачем факту наявності додатків до договорів застави, оскільки з матеріалів справи не вбачається пред'явлення ВАТ "XXX" власне позовних вимог про визнання договорів застави неукладеними та відсутнє прийняття таких вимог до розгляду в апеляційному провадженні. Резолютивні частини оскаржуваної ухвали та постанови також не містять вказівок на визнання договорів застави неукладеними, а тому в судовому порядку встановлено лише факт, що має юридичне значення (факт відсутності укладення договорів застави), який пов'язаний з предметом спору у справі № Х2.

Водночас судом апеляційної інстанції на підставі ст.220 ЦК України (1540-06) встановлено факт заміни зобов'язання, оформленого договором застави від 23.10.97, іншим зобов'язанням між тими ж сторонами, оформленим договором застави від 01.03.98, та обумовлене цим припинення дії попереднього договору застави від 23.10.97.

Виходячи зі змісту ст.220 ЦК України (1540-06) , яка не передбачає обов'язкового зазначення про припинення дії попереднього договірного зобов'язання в новому договорі між тими ж сторонами, договір застави від 23.10.97 втрачає чинність і поглинається наступним договором застави від 01.03.98, чим спростовується твердження скаржника про укладення договору застави від 01.03.98 в якості додаткового забезпечення (окрім договору застави від 23.10.97) виконання ВАТ "XXX" своїх зобов'язань за кредитним договором.

Разом з тим касаційна інстанція відхиляє посилання відповідача на неврахування судом вимог ст.35 ГПК України (1798-12) та встановлення іншими господарськими судами дійсності та факту укладення договорів застави від 23.10.97 і від 01.03.98 з наступних підстав.

Ухвала від 29.05.2003 господарського суду Луганської області та постанова від 20.08.2003 Донецького апеляційного господарського суду у справі № 12/23б (54/8-5/44) про банкрутство ВАТ "XXX" не можуть бути підставою для застосування ч. 2 ст. 35 ГПК України (1798-12) при розгляді даної справи (№ Х2), оскільки не містять жодних конкретних вказівок на існування укладених між сторонами договорів застави від 23.10.97 та від 01.03.98.

Тим більше, що ЗАТ "YYY" є лише одним з численних кредиторів у справі № 12/23б (54/8-5/44), а тому будь-які судові рішення по цій справі не можуть визнаватися такими, що мають у розумінні ч. 2 ст. 35 ГПК України (1798-12) преюдиційне значення для справи № Х2, сторонами у якій є виключно ЗАТ "YYY" та ВАТ "XXX". До того ж зміст наведених судових актів у справі № 12/23б (54/8-5/44) переконливо свідчить про відхилення судом грошових вимог ЗАТ "YYY", які виникли з кредитного договору від 23.10.97 № 17-1113/2, а не вимог, які виникли з договорів застави від 23.10.97 та від 02.03.98.

Водночас колегія погоджується з припиненням судом першої інстанції на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України (1798-12) провадження у справі у зв'язку з непідвідомчістю господарським судом спорів про визнання договорів такими, що не підлягають виконанню. Адже, чинне законодавство передбачає можливість визнання судом недійсними цивільних угод, їх розірвання чи внесення до них змін і доповнень тощо. Натомість такий судовий спосіб захисту цивільних прав як визнання такими, що не підлягають виконанню, можливий виключно стосовно певних виконавчих документів (виконавчі написи нотаріусів, інкасові розпорядження на безспірне списання коштів тощо).