ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.03.2004 Справа N 09/4011
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою
відповідальністю “С”, м. Варшава, Польща
на постанову Київського апеляційного господарського суду
17.12.2003р.
у справі № 09/4011
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “С”
до 1) товариства з обмеженою відповідальністю “Ч”, м. Черкаси
2) товариства з обмеженою відповідальністю “Х”, м. Москва,
Росія
про визнання контракту частково недійсним та стягнення 325548,37
доларів США,
У судовому засіданні 23.03.2004р. оголошено перерву до
30.03.2004р. у порядку, передбаченому ст. 77 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Черкаської області від 05.09.2003р.
позовні вимоги ТОВ “С” (м. Варшава, Польща) до ТОВ “Ч” та ТОВ
“Х” (м. Москва, Росія) про визнання контракту частково недійсним
та стягнення 325548,37 доларів США задоволено частково. Згідно
рішення присуджено до стягнення з першого відповідача – ТОВ “Ч”
на користь позивача 148 327,46 доларів США боргу, 15 344 доларів
США процентів річних, 240,51 доларів США витрат на сплату
державного мита, 6033,60 доларів США витрат на оплату послуг
адвоката, 1541,08 доларів США витрат, пов’язаних з явкою в
судові засідання представника позивача і 59,33 грн. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення у цій частині мотивовано тим, що перший відповідач
визнав себе особою відповідальною за оплату одержаного від
позивача м’яса свинини на вказану у його претензії суму боргу,
тобто, суд дійшов висновку про те, що саме він є покупцем цього
м’яса.
Такий висновок суду грунтується на такому.
02.02.2000р. позивач звернувся до обох відповідачів та концерну
“Нафтоенерго” з претензією про сплату боргу за поставлене згідно
з контрактом від 25.02.1999р. № 25/02-99 м’ясо свинини в сумі
190 885,45 доларів США (1 539 027,20 доларів США – 1 348 141,75
доларів США) і збитків в сумі 74484 доларів США (а.с.39 т.1).
Генеральний директор першого відповідача Косвін Ю.І.
07.02.2000р. на примірнику претензії, який залишився у позивача,
вчинив напис про те, що перший відповідач гарантує забезпечення
за поставлене і неоплачене м’ясо до кінця.03.2000р. і скріпив
свій підпис під цим написом відтиском печатки першого
відповідача.
Крім того, суд першої інстанції встановивши, що між позивачем та
першим відповідачем не була досягнута згода щодо строку оплати
м’яса свинини, застосувавши приписи ст. 165 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, дійшов висновку про те, що вимогою про сплату боргу
є вказана вище претензія від 02.02.2000р., а відтак, перший
відповідач зобов’язаний був оплати м’ясо свинини у строк до
14.02.2000р.
Отже, за висновком суду першої інстанції, за період прострочення
оплати м’яса свинини з 15.02.2000р. по 28.04.2000р. у сумі 190
885,45 доларів США, з 29.04.2000р. по 23.05.2000р. у сумі 168
327,46 доларів США і з 24.05.2000р. по 05.07.2003р. у сумі 148
327,46 доларів США, позивач на підставі ст. 214 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
має право на стягнення з першого відповідача 3%
річних, що становить 15 344 доларів США.
У задоволенні решти позовних вимог до першого відповідача, а
саме стягнення заявлених позивачем збитків у сумі 158 414
доларів США, які на його думку, є сумою не одержаних доходів у
вигляді банківських процентів, нарахованих на суму простроченого
боргу, які він отримав би за період прострочення, якби ці суми
грошей знаходилися на його рахунку в установі банку, відмовлено.
Відмова мотивована тим, що позивач не довів неминучості
одержання вказаних доходів, якби зобов’язання з оплати м’яса
свинини було виконане першим відповідачем. При цьому, суд
послався на ст. 203 Цивільного кодексу (ЦК) України ( 435-15 ) (435-15)
,
із змісту якої вбачається, що одержання кредитором таких доходів
має бути неминучим, а не просто можливим.
У задоволенні вимоги про визнання недійсним п. 8.2 контракту від
25.02.1999р. № 25/02-99 до першого відповідача також відмовлено,
оскільки останній не є стороною цього контракту, тому не може
відповідати перед позивачем за цією позовною вимогою.
Провадження у справі до ТОВ “Х” (другий відповідач) припинено на
підставі п. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу (ГПК)
України з огляду на те, що в силу ст. 214 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, останній є іноземним підприємством,
місцезнаходження якого не є територія України. Не встановлено
знаходження на території України і його філій, представництв,
інших відособленим підрозділів і цей спір не стосується його
нерухомого майна.
Отже, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позов до
другого відповідача не підлягає розгляду у господарських судах
України.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
17.12.203р. рішення місцевого господарського суду в частини
стягнення з ТОВ “Ч” 148 327,46 доларів США боргу, 15344 доларів
США процентів річних, 240,51 доларів США витрат на сплату
державного мита, 6033,60 доларів США витрат на оплату послуг
адвоката, 1541,08 доларів США витрат, пов’язаних з явкою в
судові засідання представника позивача і 59,33 грн. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу скасовано. У
задоволені позову відмовлено. В іншій частині рішення залишено
без змін.
Постанова мотивована тим, що вчинений 07.02.2000 генеральним
директором першого відповідача напис на претензії позивача не є
свідченням того, що саме перший відповідач є покупцем м’яса
свинини.
Так, на думку апеляційного суду, із змісту вказаного напису:
“Гарантуємо забезпечення оплати за поставлене і несплачене м’ясо
до кінця.03.2000р.” не вбачається, що саме перший відповідач
зобов’язується безпосередньо здійснити оплату за поставлене
м’ясо. Слова “гарантуємо забезпечення оплати...” не є
безперечним доказом того, що перший відповідач вважає себе
боржником і взяв на себе обов’язок по оплаті м’яса. Вчинений
напис, сам по собі, не можна вважати доказом того, що між
позивачем та першим відповідачем укладалася угода
купівлі-продажу, за якою покупцем м’яса свинини є саме перший
відповідач, або доказом існування між ними договірних відносин.
Доказом наведеного, на думку апеляційного суду, могли б бути
представлені позивачем виписки з банківської установи за
28.04.2000р. та 23.05.2000 р., які підтверджують, що позивачу
було сплачено суми 22 557,99 грн. та 20 000 доларів США. Утім,
ці виписки не містять вказівки про те, що платником наведених
сум є перший відповідач.
Отже, апеляційний суд дійшов висновку про те, що вчинений
07.02.2000р. генеральним директором першого відповідача напис на
претензії від 02.02.2000р. свідчить про те, що останній, як
переробник м’яса, бере на себе зобов’язання тільки сприяти
позивачу в отриманні суми заборгованості. З тексту ж самого
позову від 17.10.2000р., ДЕХ – 59/00 (а.с.41 т.1), вбачається,
що позивач позов про погашення суми заборгованості в першу чергу
адресував п. Х-ко Л.П. – президенту другого відповідача.
Одночасно судом другої інстанції встановлено, що в наданих ТОВ
“С” міжнародних товарно-транспортних документах, в якості
покупця зазначено другого відповідача, що свідчить про те, що
договірних відносин між позивачем та першим відповідачем не
існувало.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про
те, що суд першої інстанції безпідставно поклав обов’язок по
сплаті боргу на ТОВ “Ч”, оскільки позивач не надав належних
доказів, які б відповідно до ст. 153 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
свідчили про існування між ним та першим відповідачем договору
купівлі-продажу м’яса свинини. Відповідальність за несплату
коштів за договором купівлі-продажу може покладатися на покупця,
яким, у даному випадку, є другий відповідач.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції погодився з висновками
суду першої інстанції про те, що перший відповідач не може
відповідати перед позивачем за його вимогою про визнання
недійсним п. 8.2. контракту від 25.02.1999р. № 25/02-99 (а.с.17
т.1), і про те, що провадження у справі за позовними вимогами до
другого відповідача підлягає припиненню на підставі п. 1 ст. 80
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Не погоджуючись з вказаними рішенням та постановою, позивач
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить суд постанову апеляційного суду
скасувати, рішення суду першої інстанції скасувати частково, та
ухвалити нове рішення в частині задоволення позовних вимог, в
яких судом першої інстанції було відмовлено.
У своїй касаційній скарзі скаржник посилається на порушення
судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме
ст.ст. 41,42, 62, 153, 154 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, ст.ст. 8, 54,
60 Конвенції ( 995_003 ) (995_003)
, Відень, 1980, а також ст.ст. 32,105
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
. Скаржник стверджує, що факт укладання
угоди купівлі-продажу м’яса свинини між позивачем та першим
відповідачем у період квітень-липень 1999р. підтверджується
доказами, де є наявними усі істотні умови купівлі-продажу:
найменування товару, його ціна, кількість і умови поставки, а
саме роздруківкою телефонних перемов між ТОВ “С” і ТОВ “ЧПК”,
програмою поставки м’яса на період з 10 по 31.05.1999 р. (т.1,
а.с.24), листом відповідача від 20.05.99 і листом позивача від
24.05.99р. про погодження відстрочки платежу за поставлений
товар на 30 днів, кількості та найменування товару, строку і
порядку оплати (т.1, а.с. 25-27, 33, 34).
Скаржник також посилається на те, що позивач та перший
відповідач погодили умови поставки товару – EXW за правилами
Інкотермс – 1990 р.; відповідачем 2 здійснювалося перевезення
товару найнятим ним автотранспортом; сплачувалася вартість
перевезень (т.2, а.с.36, т.5 а.с215); отримувалося в період з
01.04. по 16.07.1999р. на складі позивача на умовах EXW,
Інкотермс – 1990, 1336,76 тон м’яса свинини у півтушках глибокої
заморозки за ціною 650 доларів США за 1 тону на загальну суму
720573,74 доларів США (том 2, табель № 1 про відвантаження
отриманого товару, т.1 а.с.31, таблиця продажу свинини, її ціни,
вартості та суму боргу, т.5 а.с.34-40; документи ВМД на ввезення
свинини в Україну, том 3). Кошти за поставлений товар на рахунки
позивача поступили з різних банків західних країн та від
фірм-контрагентів першого відповідача, що підтверджено
платіжними дорученням та банківськими виписками (т.1 а.с. 31-32,
т.5 а.с.8-32, 47-54).
У своїй касаційній скарзі скаржник наводить і інші доводити за
якими, оскаржувана постанова підлягає скасуванню. При цьому,
скаржник оспорює і ставить під сумнів подані першим відповідачем
у даній справі докази, а також посилається на неповне з’ясування
судом апеляційної інстанції всіх обставин справи.
Скаржник також посилається на порушення судом першої інстанції
норм матеріального права, а саме ст.ст. 224, 203 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, ст.ст. 53, 59, 74 Конвенції ( 995_003 ) (995_003)
, Відень,
1980 і вважає, що місцевим судом безпідставно відмовлено
позивачу у задоволенні вимог про відшкодування збитків у вигляді
не одержаних доходів.
Перший відповідач – ТОВ “Ч” надіслав до Вищого господарського
суду України відзив на касаційну скаргу, в якому просить
залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову
апеляційного суду без змін, з мотивів, викладених у відзиві.
Зокрема, перший відповідач заперечує існування між ним та
позивачем договірних стосунків щодо купівлі-продажу м’яса
свинини. Наведені скаржником обставини отримання ним м’яса від
позивача, не вважає безумовними доказами виникнення у нього
обов’язку оплатити поставку цього м’яса.
Посилання скаржника у своїй касаційній скарзі на порушення судом
апеляційної інстанції норм Конвенції ООН про договори
міжнародної купівлі-продажу товарів ( 995_003 ) (995_003)
від 11.04.1980
року та ст.ст. 153, 154 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, перший відповідач
вважає безпідставними, оскільки відповідно до Указу Президента
Верховної Ради УРСР від 23.09.1989 р. № 7978-ХІ Україна
приєдналася до Конвенції з заявою про те, що будь-яке положення
ст.ст. 11, 29 або частини ІІ Конвенції ( 995_003 ) (995_003)
, яке
допускає, щоб договір купівлі-продажу, його зміна або припинення
угодою сторін чи оферта, акцепт або будь-яке інше вираження
наміру здійснювалося не в письмовій, а в будь-якій формі,
незастосовне, якщо хоча б одна із сторін має своє комерційне
підприємство в УРСР.
Законом України від 10.12.1991 р. “Про дію міжнародних договорів
на території України” ( 1953-12 ) (1953-12)
встановлено, що укладені та
належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори
становлять невід’ємну частину національного законодавства
України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм
національного законодавства.
Отже, на думку першого відповідача, на угоди купівлі-продажу не
застосовуються положення Конвенції, які допускають укладення
договору купівлі-продажу не в письмовій, а в іншій формі. Тобто,
міжнародний договір купівлі-продажу, в яких стороною виступає
підприємство України, повинен укладатися у письмовій формі.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального та
процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів,
знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з
таких підстав.
У частині відмови в задоволенні позовних вимог позивача до
першого відповідача про визнання недійсним п. 8.2. контракту
№ 25/02-99 від 25.02.1999 року рішення місцевого та апеляційного
судів позивачем не оскаржується.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом даного спору з
врахуванням збільшення позовних вимог (а.с.192 т.5) є, у тому
числі, стягнення з першого відповідача заборгованості у сумі 325
548,37 доларів США і 37 центів, де 148 327,46 доларів США – сума
основного боргу, 158 414,0 доларів США – сума спричинених
збиткўв та 18 806,91 доларів США – 3% річних, за договором
купівлі-продажу м’яса свинини, укладеного між позивачем та
першим відповідачем шляхом обміну відповідними листами.
Відповідно до ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона
повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на
підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та
іншими учасниками судового процесу. При цьому, в силу ст. 36 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
письмові докази подаються в оригіналі або в
належним чином засвідченій копії.
В силу ст. 4-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, судові рішення
приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.
Принцип об’єктивної істини, тобто відповідності висновків,
викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи,
реалізується також положеннями ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, в
силу якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім
переконанням, що грунтується на всебічному, повному і
об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в
їх сукупності, керуючись законом.
Оцінивши наявні у матеріалах справи докази, та з’ясувавши всі
обставини справи в їх сукупності, судами двох інстанцій
встановлено, що надані позивачем, в якості доказів укладення між
позивачем та першим відповідачем угоди купівлі-продажу м’яса
свинини, документи та пояснення не можуть вважатися належними
доказами.
Представлені відомості про факти телефонного зв’язку між
позивачем та першим відповідачем не можуть слугувати доказом
того, що телефонні розмови велися саме про купівлю-продаж м’яса
свинини і уповноваженими на те особами. Письмові та усні
пояснення з цього приводу представника позивача Франтішека
Вілька є поясненнями зацікавленої особи і тому не можуть
вважатися достатніми доказами.
Судами також встановлено, що позивачем не доведено, що особа,
яка погоджувала від імені першого відповідача програму поставки
м’яса свинини на період з 10.05.1999р. по 31.05.1999р. була на
це належним чином уповноважена.
Листи, отримані позивачем по факсимільному зв’язку, самі по собі
не дозволяють спростувати заперечення першого відповідача щодо
їх справжності та відповідності зроблених на цих листах підписів
фактичним підписам, вказаних у них осіб.
В основу ж своєї постанови апеляційний суд поклав висновок про
те, що суд першої інстанції не правильно визначив, що вчинений
07.02.2000р. на претензії позивача від 02.02.2000р. генеральним
директором першого відповідача напис, є безперечним доказом
того, що останній вважає себе боржником і взяв на себе обов’язок
по оплаті поставленого м’яса свинини.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення
позовних вимог про стягнення заборгованості за поставлений
товар, суд апеляційної інстанції на підставі наявних матеріалів
справи дійшов висновку про відсутність належних доказів, які б
вўдповўдно до ст. 153 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
свідчили про
існування (укладення) між позивачем та першим відповідачем
договору купівлі-продажу м’яса свинини.
З такими висновками суду апеляційної інстанції погоджується і
колегія суддів касаційної інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про зовнішньоекономічну
діяльність” ( 959-12 ) (959-12)
(далі – Закон), зовнішньоекономічний
договір (контракт) – матеріально оформлена угода двох або більше
суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних
контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення
їх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній
діяльності. Отже, матеріальну форму може мати тільки письмова
угода.
Зовнішньоекономічна діяльність – діяльність суб’єктів
господарської діяльності України та іноземних суб’єктів
господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між
ними, що має місце як на території України, так і за її межами.
Одним з видів зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють в
Україні суб’єкти цієї діяльності є експорт та імпорт товарів,
капіталів та робочої сили (ст. 4 Закону ( 959-12 ) (959-12)
).
Відповідно до ст. 6 Закону ( 959-12 ) (959-12)
, зовнішньоекономічний
договір (контракт) укладається суб’єктом зовнішньоекономічної
діяльності або його представником у простій формі, якщо інше не
передбачено міжнародним договором України чи законом. Отже,
законом встановлена певна форма (письмова) і поведінка особи, її
воля не можуть братися до уваги.
Що ж до прав і обов’язків сторін зовнішньоекономічної угоди, то
вони визначаються правом місця її укладання. Місце укладання
угоди визначається законами України. Отже, застосування
телеграфів, факсимільного та телефонного зв’язку унеможливлює
дотримання зазначеної вимоги.
При цьому у даного виду договорах (контрактах) права та
обов’язки сторін визначаються правом країни, обраної сторонами
при укладенні цих договорів або в результаті подальшого
погодження. Проте цього також не вбачається, навіть з огляду на
підписання програми, на яку посилається позивач.
При відсутності такого погодження, застосовується право країни,
де заснована, має своє місце проживання або основне місце
діяльності сторона, яка є продавцем у договорі купівлі-продажу.
У даному випадку – позивача, а не його контрагента.
Зазначені норми узгоджуються з постановою Президії Верховної
Ради Української РСР “Про приєднання Української Радянської
Соціалістичної Республіки до Конвенції ООН про договори
міжнародної купівлі-продажу товарів” ( 7978-11 ) (7978-11)
від 23.08.1989
року № 7978 було ратифіковано Конвенцію ООН “Про договори
міжнародної купівлі-продажу товарів” ( 995_003 ) (995_003)
від 11.04.1980
року, в якій зазначено, що Українська Радянська Соціалістична
Республіка відповідно до статей 12 та 96 Конвенції ( 995_003 ) (995_003)
заявляє, що будь-яке положення статті 11, статті 29 або частини
22 Конвенції ( 995_003 ) (995_003)
, яке допускає, щоб договір
купівлі-продажу, його зміна або припинення угодою сторін чи
оферта, акцепт або будь-яке інше вираження наміру здійснювались
не в письмовій, а в будь-якій іншій формі незастосовне, якщо
хоча б одна із сторін має своє комерційне підприємство в
Українській Радянській Соціалістичній Республіці (пост. ВСУ від
15.04.2003р. № 20/651).
Встановлений матеріалами справи факт реєстрації позивача – ТОВ
“С” у м. Варшаві (Польща) (а.с.11 т.3) і відсутність належним
чином оформленого зовнішньоекономічного договору (контракту) між
позивачем та першим відповідачем, підтверджує висновок суду
апеляційної інстанції про відсутність між ними договірних
стосунків з купівлі-продажу м’яса свинини та безпідставність
позовних вимог.
Зовнішньоекономічний договір (контракт) визнається недійсним у
судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів або
міжнародних договорів.
Недодержання форми зовнішньоторговельних угод і порядку їх
підписання тягне за собою недійсність угоди (ч. 2 ст. 45 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
).
Форма зовнішньоторговельних угод, які укладаються суб’єктами
господарювання України, і порядок їх підписання, незалежно від
місця укладання цих угод, визначаються законодавством України
(ст. 568 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
).
Згідно ст. 32 Закону України “Про зовнішньоекономічну
діяльність” ( 959-12 ) (959-12)
всі суб’єкти зовнішньоекономічної
діяльності несуть відповідальність за порушення своїх
зобов’язань, які виникають з договорів (контрактів) тільки на
умовах і в порядку, визначених законами України.
З огляду на це колегія суддів відхиляє посилання скаржника на
ст.ст. 8, 13, 53, 54, 59, 60 Конвенції ( 995_003 ) (995_003)
та ст.ст. 41,
42, 63, 153, 154, 164 ЦК, а також інші доводи, що не можуть
вплинути на висновок суду про відсутність між позивачем та
першим відповідачем договірних стосунків.
На виконання вимог ст. 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
про рівність та змагальність сторін і свободу в наданні доказів
і у доведенні перед судом їх переконливості, Київський
апеляційний господарський суд дослідив усі заперечення позивача
та першого відповідача, з’ясував дійсні обставини справи, права
та обов’язки сторін з урахуванням всіх наявних у матеріалах
справи доказів і дав правильну правову оцінку відносинам сторін
у даній справі. Також врахував, що перероблене м’ясо було
передано першим відповідачем другому відповідачу у повному
обсязі.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 – 111-11, Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “С”
залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного
господарського суду від 17.12.2003р. у справі № 09/4011 - без
змін.