ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.03.2004 Справа N 04/450-03
Вищий господарський суд України у складі: суддя головуючий, судді
розглянув касаційну скаргу Державної інспекції з контролю за
цінами в Харківській області, м. Харків (далі - Інспекція)
на рішення господарського суду Харківської області від 15.12.2003
та
постанову Харківського апеляційного господарського суду від
21.01.2004
зі справи № 04/450-03
за позовом Інспекції
до закритого акціонерного товариства "ЛП", смт Орілька Лозівського
району Харківської області (далі - ЗАТ "ЛП")
про стягнення штрафу в сумі 1 458,60 грн.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
позивача - не з'явились, відповідача
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд
України
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Харківської області від 15.12.2003,
залишеним без змін постановою Харківського апеляційного
господарського суду від 21.01.2004, у задоволенні позову
відмовлено. Рішення судових інстанцій по суті спору мотивовано
тим, що державне регулювання цін на номенклатуру товарів, які
реалізовувалися відповідачем, не здійснювалося на час реалізації
цих товарів.
У касаційній скарзі від 19.02.2004 до Вищого господарського суду
України Інспекція просить скасувати рішення судових інстанцій по
суті цієї справи, а провадження у ній припинити. Скарга
мотивується тим, що судовими інстанціями неправильно застосовано
норми матеріального і процесуального права. Скаржник вважає, що
судові інстанції неправильно застосували припис частини другої
статті 8 Закону України "Про ціни і ціноутворення" ( 507-12 ) (507-12)
,
яким передбачено, що в разі надмірного зростання цін, раніше
виведених з-під контролю за рішенням Кабінету Міністрів України,
виконавчих комітетів обласних, міських (міст республіканського
підпорядкування) Рад, допускається тимчасове повернення до
державного регулювання цін 3 тарифів. Крім того, скаржник вважає
порушенням вимог статті 16 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі - ГПК) розгляд справи у першій інстанції
господарським судом Харківської області, оскільки предметом спору,
на його думку, є правомірність видання Харківською обласною
державною адміністрацією розпорядження від 07.07.2003 № 210 "Про
заходи щодо недопущення необгрунтованого підвищення споживчих
цін".
Сторони відповідно до статті 111-4 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
належним чином
повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Представники Інспекції в судове засідання не з'явились.
Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями обставин
справи та правильність застосування ними норм матеріального і
процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги
та скасування судових рішень.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що :
- розпорядженням Харківської обласної державної адміністрації від
07.07.2003 № 210 "Про заходи щодо недопущення необгрунтованого
підвищення споживчих цін" (далі - Розпорядження
облдержадміністрації), зареєстрованим в обласному управлінні
юстиції від 07.07.2003, встановлено граничні рівні торгівельної
надбавки для реалізації хлібу круглого пшеничного, хлібу формового
білого, хлібу білого подового тощо;
- рішенням Інспекції від 08.09.2003 № 148 до ЗАТ "Лозівське
хлібоприймальне підприємство" було застосовано економічні санкції
(486, 20 грн. суми виручки та 972, 40 грн. штрафу) на підставі
статті 14 Закону України "Про ціни і ціноутворення" ( 507-12 ) (507-12)
за
порушення вимог Розпорядження облдержадміністрації; підставою для
прийняття даного рішення Інспекції був акт перевірки Інспекції від
28.07.2003, яким встановлено завищення ЗАТ "ЛП" граничного рівня
рентабельності при формуванні оптововідпускних цін на хліб вищого
гатунку у період з 09.07.2003 по 17.07.2003; за актом перевірки
від 28.07.2003 сума додаткової виручки відповідача за рахунок
зазначеного завищення цін на хліб становила 486, 20 грн.
Причиною спору зі справи стало питання про наявність порушення
відповідачем державної дисципліни цін та правильність застосування
позивачем економічних санкцій.
Судовими інстанціями з достатньою повнотою встановлено обставини,
що входять до предмету доказування у справі, та їм дано правильну
юридичну оцінку.
Заперечення скаржника щодо правильності юридичної оцінки судовими
інстанціями обставин справи не можуть вважатись обгрунтованими з
огляду на неправильне розуміння ним дійсного змісту норм
матеріального і процесуального права.
Повернення до державного регулювання цін на товари, раніше
виведених з-під контролю за рішеннями відповідних органів
державного управління, про яке йдеться у частині другій статті 8
Закону України "Про ціни і ціноутворення" ( 507-12 ) (507-12)
, може
здійснюватись лише у порядку, що встановлений приписами статті 4
цього Закону та виданих на їх підставі нормативно-правових актів
Кабінету Міністрів України.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про ціни і ціноутворення"
( 507-12 ) (507-12)
Кабінет Міністрів України: забезпечує здійснення в
республіці державної політики цін; визначає перелік продукції,
товарів і послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи
на які затверджуються відповідними органами державного управління,
крім сфери телекомунікацій; визначає повноваження органів
державного управління в галузі встановлення і застосування цін
(тарифів), а також по контролю за цінами (тарифами).
У рішеннях судових інстанцій з цієї справи правильно зазначено, що
на виконання вимог цієї норми Кабінетом Міністрів України прийнято
постанову від 25.12.1996 № 1548 "Про встановлення повноважень
органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо
регулювання цін (тарифів)" ( 1548-96-п ) (1548-96-п)
, в якій визначено
повноваження центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів
Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та
Севастопольської міських державних адміністрацій щодо регулювання
(встановлення фіксованих та граничних рівнів цін (тарифів)),
торгівельних (постачальницько-збутових) надбавок, нормативів
рентабельності, запровадження обов'язкового декларування зміни)
цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг згідно з
додатком. На час реалізації відповідачем хлібних виробів не
здійснювалося державного контролю за цінами на цю продукцію шляхом
застосування державних фіксованих та регульованих цін за будь-яким
методом. Повернення до державного регулювання цін на зерно,
борошно, хліб і хлібобулочні вироби, макаронні вироби, крупи,
цукор, яловичину, ковбаси варені, молоко, сир, масло вершкове та
олію відбулося лише в силу припису пункту 41 постанови Кабінету
Міністрів України від 24.07.2003 № 1150 "Про недоліки у роботі
окремих органів виконавчої влади із забезпечення продовольчої
безпеки та заходи щодо стабілізації ринку основних продовольчих
товарів" ( 1150-2003-п ) (1150-2003-п)
, яким Раді міністрів Автономної
Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським
державним адміністраціям було надано право тимчасово регулювати
ціни на зазначену продукцію. Відповідно до статті 5 Указу
Президента України від 10.06.1997 № 503/97 "Про порядок офіційного
оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності"
( 503/97 ) (503/97)
нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України
набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк
набрання ними чинності не передбачено в цих актах. Згідно з
частиною другою статті 6 Закону України "Про місцеві державні
адміністрації" ( 586-14 ) (586-14)
розпорядження голів місцевих державних
адміністрацій є обов'язковими для виконання на відповідній
території всіма органами, підприємствами, установами та
організаціями, посадовими особами та громадянами лише якщо вони
прийняті в межах їх компетенції. Тому судові інстанції правильно
не застосовували приписи Розпорядження облдержадміністрації до
спірних відносин сторін на підставі частини другої статті 4 ГПК
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
органи державної влади та органи місцевого
самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на
підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені
Конституцією та законами України.
Заперечення скаржника щодо порушення судовими інстанціями у цій
справі правил ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
про підсудність також є
безпідставними. Доводи скаржника про те, що спір у даній справі
відноситься до виключної підсудності господарського суду міста
Києва, є хибними. Відповідно до частини четвертої статті 16 ГПК
( 1798-12 ) (1798-12)
справи у спорах, у яких відповідачем є вищий чи
центральний орган виконавчої влади, Національний банк України,
Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або
Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та
Севастопольська міські ради або обласні, Київська і
Севастопольська міські державні адміністрації, а також справи,
матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються
господарським судом міста Києва. Згідно з пунктом 1 Положення про
Державну інспекцію з контролю за цінами ( 1819-2000-п ) (1819-2000-п)
,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2000
№ 1819 (далі - Положення) Державна інспекція з контролю за цінами
(далі - Держцінінспекція) є урядовим органом державного
управління, який діє у складі Мінекономіки і підпорядковується
йому. Відповідно до пункту 11 Положення ( 1819-2000-п ) (1819-2000-п)
Держцінінспекція має територіальні органи - державні інспекції з
контролю за цінами в Автономній Республіці Крим, областях, містах
Києві та Севастополі, які становлять єдину систему органів
державного контролю за цінами, а за приписом пункту 17 Положення
( 1819-2000-п ) (1819-2000-п)
Держцінінспекція та її територіальні органи є
юридичними особами. Тому позивач у справі не відноситься до кола
органів, зазначених у частині четвертій статті 16 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
.
З огляду на предмет позову та склад сторін спору у даній справі
судовими інстанціями правильно визначено її підсудність за
правилами статті 15 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
.
З огляду на викладене та керуючись статтями 111-9 - 111-11 ГПК
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Залишити рішення господарського суду Харківської області від
15.12.2003 та постанову Харківського апеляційного господарського
суду від 21.01.2004 зі справи № 04/450-03 без змін, а касаційну
скаргу Державної інспекції з контролю за цінами в Харківській
області - без задоволення.