ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.03.2004 Справа N 5/1051-29/145
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
В. Овечкіна – головуючого,
Є. Чернова,
В. Цвігун
за участю представників:
- позивача
- відповідача
розглянув
касаційну скаргу ДПІ у м. Львові
на постанову Львівського апеляційного господарського суду
у справі № 5/1051-29/145
за позовом ВАТ “Укртелеком”, м. Київ в особі Львівської
дирекції
до ДПІ у м. Львові
про визнання частково недійсним рішення
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Львівської області від 20.09.2002
(суддя В.Поліщук) позовні вимоги задоволені, визнано недійсним
рішення ДПІ у м. Львові від 20.02.2002 щодо застосування
штрафних санкцій, пені, донарахування сум податків, оскільки
відповідач помилково не врахував вимоги ст. 19 Закону України
“Про порядок погашення зобов’язань платників податків”
( 2181-14 ) (2181-14)
, згідно якої встановлено, що закони та інші
нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не
суперечить нормам цього Закону.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
10.09.2003 (судді Т.Процик, Я.Дух, Я.Юрченко) рішення суду по
цій справі залишено без зміни, оскільки відповідач застосував
строки по сплаті податків, які встановлені Законами України “Про
ПДВ” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, тобто керувався законами, які не підлягають
застосуванню.
ДПІ у м. Львові просить постанову Львівського апеляційного
господарського суду та рішення суду першої інстанції по цій
справі скасувати, оскільки Законом № 2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
встановлено, що порядок та строки сплати податків можуть
встановлюватись спеціальними законами, судом не враховані зміни,
внесені до Закону № 283/97 ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
.
Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні
дослідив матеріали справи та вважає можливим частково
задовольнити касаційну скаргу з наступних підстав.
Львівським апеляційним господарським судом не прийнято до уваги
той факт, що пунктом 1.2 статті 1 Закону України “Про
зобов'язання платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
(надалі Закон № 2181-ІІІ)
встановлено, що податкове зобов'язання - це зобов'язання
платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових
фондів відповідну суму коштів у порядку та строки, визначені цим
Законом або іншими законами України, а також не враховані судом
внесені зміни до Закону № 283/97 ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
лише у частині
строків подання податкових декларацій (пп. 19.4.12 п. 19.4
ст. 19 Закону № 2181-ІІІ ( 2181-14 ) (2181-14)
), але не внесені зміни в
частині строків сплати податків.
Статтею 15 Закону № 283/97 ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
визначено, що строки,
порядок сплати та зарахування податку до бюджетів можуть
встановлюватися та змінюватися лише шляхом внесення змін до
цього Закону, аналогічно і до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону
України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Таким чином, Закон № 2181-ІІІ ( 2181-14 ) (2181-14)
ще не встановлює
єдиний порядок сплати податків, зборів (обов’язкових платежів),
а передбачає, що порядок та строки сплати можуть встановлюватися
цим Законом або іншими законами України з питань оподаткування,
тобто спеціальними законами.
Отже, якщо спеціальним законом з питань сплати окремого податку
встановлені інші граничні строки сплати податку, ніж ті, що
встановлені Законом № 2181-ІІІ ( 2181-14 ) (2181-14)
, то діють положення
закону з питань оподаткування окремим податком.
У той же час строки сплати податку та авансових внесків, до
законодавчого врегулювання цього питання, залишилися у
спецўальних Законах без змін - податок сплачується до бюджету не
пізніше 20 числа місяця, що настає за звітним періодом.
Судами не враховані роз’яснення Державної податкової
адміністрації України (лист від 22.03.2001 р. № 3770/7/15-111-7
із змінами, внесеними листом ДПА України від 24.04.01.
№ 5327/7/15-111-7), (лист від 17.05.01. № 19-1318) за
погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань фінансів
і банківської діяльності про те, що граничні строки сплати
податку на прибуток та податку на додану вартість до
законодавчого врегулювання цього питання залишилися у 2001 році
без змін – тобто застосовуються строки, встановлені пунктом 16.4
статті 16 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
та абзацу другого підпункту 7.7.1
пункту 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Відповідальність платника податків за несплату узгодженої суми
податкового зобов'язання протягом вищезазначених граничних
строків передбачена статтею 17 Закону № 2181-ІІІ. При цьому суми
пені та штрафних санкцій визначаються (розраховуються) після
настання граничного строку подання до податкових органів
податкових декларацій про прибуток та податку на додану вартість
підприємства.
На підставі наданого ДПА України податкового роз’яснення
(затвердженого наказом від 17.07.02. № 343) щодо
відповідальності платників податків за порушення граничних
термінів сплати узгодженого податкового зобов'язання з податку
на прибуток та податку на додану вартість платники податків
несуть відповідальність за порушення строків сплати податків,
визначених статтею 17 Закону № 2181-ІІІ ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Пунктом 2 вказаного роз’яснення зобов’язано органи державних
податкових служб застосовувати дане податкове роз’яснення з
1.08.2002 року, отже підстав для списання пені, нарахованої за
порушення термінів сплати сум податків, зазначених у поданих
податкових деклараціях немає.
Що стосується штрафних санкцій, то (за вищезазначені порушення)
в картках особових рахунків не нараховуються, а ті з них, що
були застосовані згідно пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону
№ 2181-ІІІ ( 2181-14 ) (2181-14)
за порушення строків сплати узгодженої
суми податкового зобов'язання, визначених спеціальними законами
(за якими були сформовані та направлені податкові
повідомлення-рішення), не підлягають списанню.
Отже, при новому розгляді справи суду першої інстанції слід
проаналізувати застосування норм спеціальних законів, перевірити
правильність нарахованого розміру штрафних санкцій згідно акта
№ 37/28-0 від 06.02.2001.
Вищий господарський суд України констатує, що неповне
дослідження судами першої та апеляційної інстанцій правової
природи спірних правовідносин унеможливило правильне
застосування норм матеріального та процесуального права і є
підставою для скерування справи на новий розгляд.
Виходячи з викладеного, керуючись вимогами ст.ст. 111-5, 111-7,
111-9, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
ПОСТАНОВИЛИ:
1. Касаційну скаргу ДПІ у м. Львові задовольнити частково.
2. Рішення суду першої інстанції та постанову Львівського
апеляційного господарського суду у справі № 5/1051-29/145
скасувати.
3. Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Львівської області.