ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.03.2004 Справа N 2-6/5598.1-2003
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши касаційну скаргу Виробничого підприємства
і додані до неї матеріали водопровідно-каналізаційного
господарства ПБК
на постанову від 08.08.2003 р.
Севастопольського
апеляційного господарського суду
у справі № 2-6/5598.1-2003
господарського суду Автономної Республіки Крим
за позовом Виробничого підприємства
водопровідно-каналізаційного
господарства ПБК
до ДП “Я” ЗАТ ЛОУПУ “У”
про стягнення 192690,96 грн. та 100000
грн. моральної шкоди
та за зустрічним позовом ДП “Я” ЗАТ ЛОУПУ “У”
Виробничого підприємства
до водопровідно-каналізаційного
господарства ПБК
про визнання договору недійсним
В С Т А Н О В И В:
Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства
ПБК у травні 2002 року звернулося в господарський суд Автономної
Республіки Крим з позовом до ДП “Я” ЗАТ ЛОЗПУ “У” про стягнення
згідно з ст. 440 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
192690 грн. 96 коп.
матеріальної шкоди за безоблікове споживання 50094 м3 води з
комунального водопроводу і приймання 50094 м3 стоків в
комунальну каналізацію та згідно з ст. 440-1 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
100000 грн. моральної шкоди.
ДП “Я” ЗАТ ЛО ЗПУ “У” 29.07.2002 року звернулося в господарський
суд Автономної Республіки Крим з зустрічним позовом до
виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного
господарства ПБК про визнання договору № 742 від 29.05.2000 р.
недійсним.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
27.08- 30.08.2002 р. у справі № 2-8/6502-2002 в позові
Виробничому підприємству водопровідно-каналізаційного
господарства ПБК відмовлено, зустрічний позов задоволено;
визнано недійсним договір № 742 від 29.05.2000 “На відпуск води
комунального водопроводу та приймання стоків в комунальну
каналізацію” між підприємством водопровідно-каналізаційного
господарства та санаторієм ім. Кірова.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 30.10.2002 р. рішення господарського суду Автономної
Республіки Крим від 27-30.08.2002 р. у справі № 2-8/6502-2002
скасовано; позов задоволено частково; стягнуто з Дочірнього
підприємства “Я” закритого акціонерного товариства
лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “У” на користь
Виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного
господарства ПБК 160300,80 грн. відшкодування шкоди; в
задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 28.01.2004 р.
постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
30.10.02 р. та рішення господарського суду Автономної Республіки
Крим від 27.08.-30.08.02 р. у справі № 2-8/6502-2002 скасовано,
справу передано на новий розгляд до господарського суду
Автономної Республіки Крим.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
20.05.2003 р. у справі № 2-6/5598.1-2003 в позові Виробничому
підприємству водопровідно-каналізаційного господарства ПБК
відмовлено; зустрічний позов задоволено; визнано недійсним
договўр № 742 від 29.05.2000 р. “На відпуск води комунального
водопроводу та приймання стоків в комунальну каналізацію” між
підприємством водопровідно-каналізаційного господарства та
санаторієм ім. Кірова. Рішення суду мотивоване тим, що п. 11
договору № 742 від 29.05.2000 р. суперечить п.п. 12.15, 9.6
Правил користування системами комунального водопостачання та
водовідведення в частині підстав для розрахунку витрачання води,
що є підставою для визнання угоди недійсною відповідно до ст. 48
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
. Крім того, санаторій ім. Кірова не мав
повноважень від свого імені укладати договори. На дату укладення
договору санаторій ім. Кірова був філією без прав юридичної
особи ЗАТ ЛОЗПУ “У”. Згідно з п. 1.3 Положення про філію,
затвердженого 14.04.98, санаторій міг бути стороною за договором
тільки від імені ЗАТ ЛОЗПУ “У”. Довіреність № 01-15/5 від
12.01.2000 р., яка була видана ЗАТ ЛОЗПУ “У” головному лікарю
санаторію ім. Кірова, не давала повноважень на укладення
договорів. З 01.06.2000 р. санаторій перереєстровано філією без
прав юридичної особи ДП ”Я” ЗАТ ЛОЗПУ ”УЗ”. Згідно з п.п. 1.4.
та 4.2.6. Положення про філію від 01.06.2000 р. філія діє від
імені ДП “Я” за довіреністю, угоди дійсні тільки після
узгодження з Генеральним директором ДП. Договір № 742 від
29.05.2000 р. з Генеральним директором ДП “Я” не узгоджений. За
таких обставин суд визнав зустрічні вимоги ДП “Я” про визнання
недійсним договору № 742 від 29.05.2000 р. обгрунтованими і
задовольнив їх. У зв’язку з недійсністю договору у позивача –
виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного
господарства ПБК відсутні підстави вимагати стягнення збитків з
посиланням на п. 11 договору № 742 від 29.05.2000 р. З
матеріалів справи вбачається, що фактичне водоспоживання і
водовідведення санаторію за період з 01.09.2001 р. по 18.01.2002
р. з урахуванням житлового фонду склало 16253 м3, за які
санаторій сплатив. За таких обставин є безпідставними твердження
позивача про завдану йому шкоду в сумі 192690,96 грн.
безобліковим споживанням 50094 м3 води з комунального
водопроводу, приймання 50094 м3 стоків в комунальну каналізацію
та моральної шкоди на суму 100000 грн. внаслідок самовільного
приєднання до комунального водопроводу санаторію ім. Кірова,
оскільки фактичний витік води, минуючи прилади обліку, не
підтверджений.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 08.08.2003 р. зазначене рішення суду у справі
№ 2-6/5598.1-2003 залишено без змін з тих же підстав.
У касаційній скарзі Виробниче підприємство
водопровідно-каналізаційного господарства ПБК просить скасувати
рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від
20.05.2003 р., постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 08.08.2003 р. та направити справу на
новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.
Скаржник посилається на те, що господарськими судами порушено
ст.ст. 34, 83, 84 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та помилково
застосовано до спірних правовідносин п. 9.6 Правил користування
системами комунального водопостачання та водовідведення.
Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення представників
сторін, перевіривши правильність застосування Севастопольським
апеляційним господарським судом норм процесуального та
матеріального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги.
До такого висновку суд дійшов на підставі наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29.05.2000 р. між
санаторієм ім. Кірова, філією без прав юридичної особи ЗАТ ЛОЗПУ
“У” та Виробничим підприємством водопровідно-каналізаційного
господарства ПБК було укладено договір № 742 від 29.05.2000 р.
“На відпуск води комунального водопроводу та приймання стоків в
комунальну каналізацію”.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами
попередніх інстанцій, санаторій ім. Кірова не мав повноважень
від свого імені укладати договори. На дату укладення договору
санаторій ім. Кірова був філією без прав юридичної особи ЗАТ
ЛОЗПУ “У”. Згідно з п. 1.3 Положення про філію, затвердженого
14.04.98, санаторій міг бути стороною за договором тільки від
імені ЗАТ ЛОЗПУ “У”. Довіреність № 01-15/5 від 12.01.2000 р.,
яка була видана ЗАТ ЛОЗПУ “У” головному лікарю санаторію ім.
Кірова, не давала повноважень на укладення договорів. З
01.06.2000 р. санаторій перереєстровано філією без прав
юридичної особи ДП ”Я” ЗАТ ЛОЗПУ ”Украпрофоздоровниця”. Згідно з
п.п. 1.4. та 4.2.6. Положення про філію від 01.06.2000 р. філія
діє від імені ДП “Я” за довіреністю, угоди дійсні тільки після
узгодження з Генеральним директором ДП. Договір № 742 від
29.05.2000 р. з Генеральним директором ДП “Я” не узгоджений.
Крім того, п. 11 договору № 742 від 29.05.2000 р., яким
передбачено право позивача здійснювати розрахунок витрачання
води без фактичного її витіку, суперечить п.п. 12.15, 9.6 Правил
користування системами комунального водопостачання та
водовідведення у містах та селах України, затверджених наказом
Держжиткомгоспу України № 65 від 01.07.1994 р. та
зареєстрованими у Міністерстві юстиції України 22.07.1994 р. за
№ 165/374, в частині підстав для розрахунку витрачання води.
Виходячи зі змісту п.п. 9.6, 9.8, 2.15, 2.17 зазначених Правил,
сам факт самовільного приєднання до водопроводу не дає права
здійснювати розрахунок витрачання води по пропускній здібності
труби без фактичного виявлення витіку води та користуванням
водопроводом. Також п. 11 договору № 742 дає право Водоканалу в
односторонньому порядку складати акт, що є порушенням вимог п.п.
9.6, 12.15 Правил.
За даних обставин господарські суди попередніх інстанцій
правомірно визнали зустрічні позовні вимоги ДП “Я” про визнання
договору № 742 від 29.05.2000 р. недійсним на підставі ст. 48,
діючого на той час ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, обгрунтованими і
задовольнили їх.
У зв’язку з недійсністю договору у позивача – виробничого
підприємства водопровідно-каналізаційного господарства ПБК
відсутні підстави вимагати стягнення збитків з посиланням на
п. 11 договору № 742 від 29.05.2000 р.
Позивач, який вимагає відшкодування відповідачем шкоди згідно з
ст. 440 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, повинен довести наявність шкоди і
її розмір, оскільки при відсутності шкоди не виникає і
зобов’язання по відшкодуванню. Під шкодою розуміють зменшення
або втрату майнового блага. З матеріалів справи вбачається, що
позивач не подав суду доказів фактичного забору води через
трубу, самовільно приєднану санаторієм ім. Кірова до
комунального водопроводу. З висновку експерта “Кримкомунпроект”
виходить, що визначення шкоди по перерізу урізки не відповідає
нормативній нормі максимального водоспоживання і водовідведення.
Відсутність шкоди підтверджується також постановою про
припинення кримінальної справи № 61073 у зв`язку з відсутністю
складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичне
водоспоживання і водовідведення санаторію за період з 01.09.2001
р. по 18.01.2002 р. з урахуванням житлового фонду склало 16253
м3, за які санаторій сплатив. Ці висновки підтверджуються
розрахунками Ялтинської філії “К” від 11.06.2002 р. № 351. За
таких обставин є безпідставними твердження позивача про завдану
йому шкоду в сумі 192690,96 грн. безобліковим споживанням 50094
м3 води з комунального водопроводу, приймання 50094 м3 стоків в
комунальну каналізацію та моральної шкоди на суму 100000 грн.
внаслідок самовільного приєднання до комунального водопроводу
санаторію ім. Кірова, оскільки фактичний витік води, минуючи
прилади обліку, не підтверджений.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що під час
розгляду справи Севастопольським апеляційним господарським судом
та господарським судом Автономної Республіки Крим фактичні
обставини справи встановлено на основі всебічного, повного і
об’єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду
відповідають цим обставинам і їм надана правильна юридична
оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і
процесуального права.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу виробничого підприємства
водопровідно-каналізаційного господарства ПБК на постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду від
08.08.2003 р. у справі № 2-6/5598.1-2003 господарського суду
Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.
2. Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від 08.08.2003 р. у справі № 2-6/5598.1-2003 залишити без змін.