ВИЩИЙ господарський СУД УКРАїНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.03.2004 Справа N 2-18/1487-2003
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді
суддів
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою
відповідальністю „Агрофірма „Л” на постанову Севастопольського
апеляційного господарського суду від 03.06.2003р.
у справі № 2-18/1487-2003 господарського суду АР Крим
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма
„Л”
до відповідача Відкритого акціонерного товариства “АЗ”
третя особа Гурзуфська селищна рада
про визнання права власності, стягнення 32 000грн. збитків,
53 000грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди
за участю представників:
ТОВ „Агрофірма „Л” – не з’явилися;
ВАТ “АЗ” – не з’явилися;
Гурзуфська селищна рада – не з’явилися
в с т а н о в и л а :
Товариство з обмеженою відповідальністю „Агрофірма „Л”
звернулося до суду з позовом та просило визнати за ним право
власності на багаторічні насадження та будівлі, а також стягнути
з відповідача – Відкритого акціонерного товариства „АЗ”
32 000грн. збитків та 53 000грн. в рахунок відшкодування
моральної шкоди. В обгрунтування заявленого позову, позивач
посилався на те, що зазначене майно передано Кооперативу „Л”,
правонаступником якого він є, Алуштинським ефірмомасличним
радгоспом-заводом, правонаступником якого є відповідач у справі
– Відкрите акціонерне товариство „АЗ”, в оренду і у подальшому
було викуплено ним. Разом з тим, відповідач чинить перешкоди у
здійсненні правомочностей власника, оспорюючи право власності на
це майно (т.1 а.с.2-3).
На вимогу суду, позивачем уточнено заявлені ним вимоги.
Відповідно до поданої заяви, позивач просить визнати за ним
право власності на: склад хімічних добрив; клуб; кузню; лазню;
багаторічні насадження лаванди та троянди (т.2 а.с.35).
Відповідач у справі – ВАТ “АЗ” у відзиві на позов заявлені
вимоги відхиляє з тих підстав, що:
- договір оренди містить лише угоду щодо наміру у майбутньому
укласти договір купівлі-продажу, який не був укладений;
- спірне майно не передавалось позивачу, тому, відповідно до
ст. 128 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, у нього не виникло право власності
на нього;
- договір оренди від 26.01.90р. у подальшому розірвано (т.1
а.с.102-103).
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
25.02.2003р. позов задоволено частково. Відповідно до рішення
суду:
- за позивачем визнано право власності на розташовані в
селищі Партизанське смт. Гурзуф: склад хімічних добрив площею
55кв.м. вартістю 153крб.;клуб площею 168 кв.м. залишковою
вартістю 529крб.; кузню площею 25кв.м. залишковою вартістю
315крб.; лазню площею 89,5кв.м. залишковою вартістю 4 207крб., а
також багаторічні насадження лаванди площею 29,95кв., та троянди
на площі 10,75га, які знаходяться на землях запасу Гурзуфської
селищної ради;
- в частині відшкодування моральної шкоди у розмірі 53 000
грн. відмовлено;
- в частині стягнення матеріальної шкоди у розмірі 32 000грн.
позовні вимоги залишені без розгляду на підставі п. 5 ст. 81 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
(т.2 а.с.44-48).
Визнаючи право власності за позивачем на вищевказане майно, суд
першої інстанції виходив з того, що ТОВ “Агрофірма “Л” набуло
право власності на нього, перерахувавши у травні 1991р. грошові
кошти за багаторічні насадження, підсобні та складські
приміщення відповідно до умов договору оренди.
Рішення в частині відмови у задоволенні позову щодо
відшкодування моральної шкоди мотивовано тим, що позивачем не
доведено нанесення йому шкоди відповідачем.
В частині позовних вимог щодо стягнення матеріальної шкоди позов
залишено без розгляду у зв’язку з ненаданням позивачем
розрахунку шкоди, доказів, що підтверджують нанесення такої
шкоди.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 03.06.2003р. рішення господарського суду Автономної
Республіки Крим від 25.02.2003р. скасовано в частині визнання
права власності на будівлі та багаторічні насадження, в іншій
частині рішення суду залишено без змін (а.с.75-76).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визнання
права власності на будівлі та багаторічні насадження, суд
апеляційної інстанції виходив з того, що відсутні докази того,
що позивачем здійснено викуп спірних будівель та багаторічних
насаджень
Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, ТОВ
SАгрофірма “Л” звернулося до Вищого господарського суду України
з касаційною скаргою та просить її скасувати, залишивши в силі
рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від
25.02.2003р.
У поданій касаційній скарзі скаржник посилається на
необґрунтованість прийнятого судового акта.
Відповідач у справі - ВАТ “АЗ” у відзиві на касаційну скаргу,
вважаючи її доводи безпідставними, просить залишити її без
задоволення.
До розгляду поданої касаційної скарги до Вищого господарського
суду України надійшло клопотання від позивача у справі,
відповідно до якого він просить відкласти розгляд касаційної
скарги у зв’язку з хворобою його представника.
Зазначене клопотання відхилено колегією суддів з тих підстав, що
обставини, на які скаржник посилається, не підтверджені
відповідними доказами. Крім того, скаржник не був позбавлений
можливості уповноважити іншу особу на представництво його
інтересів у суді касаційної інстанції.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить
касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних
підстав.
В силу ст. 128 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, право власності у набувача
майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не
передбачено законом або договором.
При вирішенні спору у даній справі судами першої та апеляційної
інстанції встановлено, що 26.01.1990р. між Алуштинським
ефіромасличним радгоспом-заводом Кримського облагропрому
Держагропрому УРСР, правонаступником якого є відповідач у справі
– ВАТ “АЗ”, та Кооперативом “Л”, правонаступником якого є
позивач у справі – ТОВ “Агрофірма “Л”, укладено договір на
виробництво ефіромасличної сировини, виконання робіт і надання
послуг на підставі оренди землі, майна.
За умовами даного договору, позивачу в оренду передані землі
Гурзуфської бригади, у тому числі зайняті багаторічними
насадженнями, та основні засоби, а саме: склад добрив, кузня,
лазня, клуб.
Відповідно до п. 5.2 договору, орендоване майно за умови, що
вартість цього майна повністю покривається орендною платою або
доходами кооперативу, переходить у власність орендатора -
Кооперативу “Л”.
Між тим, як встановлено під час перегляду прийнятого рішення в
апеляційному порядку, позивачем не доведено виконання умов,
визначених договором, які є підставою для переходу права
власності на орендоване майно.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов правильного
висновку щодо необґрунтованості заявленого позову в частині
визнання права власності на передані в оренду будівлі та
багаторічні насадження.
Посилання скаржника на невірну оцінку зібраних у справі
письмових доказів судом апеляційної інстанції не можуть бути
прийняті до уваги, оскільки, в силу ч. 2 ст. 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, касаційна інстанція не має права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні
або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
Згідно ч. 1 ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, кожна сторона
повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на
підставу своїх вимог і заперечень.
Враховуючи, що позивачем не доведено нанесення йому моральної
шкоди відповідачем, яку він просить відшкодувати, судом першої
інстанції правомірно відмовлено у позові в цій частині, а судом
апеляційної інстанції вірно залишено рішення суду першої
інстанції в цій частині без змін.
Також, судом першої інстанції обґрунтовано залишено без розгляду
на підставі п. 5 ст. 81 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
позовні вимоги в
частині стягнення матеріальної шкоди, оскільки позивачем не
надано витребуваного судом обгрунтованого розрахунку заявленої
до стягнення суми.
За таких обставин, постанова Севастопольського апеляційного
господарського суду від 03.06.2003р. прийнята у відповідності з
нормами матеріального та процесуального права і підстав для її
зміни чи скасування не має.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
03.06.2003р. у справі № 2-18/1487-2003 господарського суду
Автономної Республіки Крим залишити без змін, а касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Л” – без
задоволення.