ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.03.2004 Справа N 29/411
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді
суддів
у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:
від позивача:
від відповідача:
розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Оболонському районі м. Києва
на постанову Київського апеляційного господарського суду від
09.10.2003р.
у справі № 29/411 Господарського суду міста Києва
за позовом Київської міської організації Всеукраїнської спілки
автомобілістів
до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м.
Києва
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду м. Києва від 28.08.2003р., яке
постановою Київського апеляційного господарського суду від
09.10.2003р. залишено без змін, позов задоволено: визнане
недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової
інспекції у Оболонському районі м. Києва № 188-10/15-05508648-
1620 від 07.02.2003р.
Не погодившись з прийнятими у даній справі судовими рішеннями,
Державна податкова інспекція у Оболонському районі м. Києва подала
касаційну скаргу, в якій просить дані судові рішення скасувати та
прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. Свою вимогу
Державна податкова інспекція у Оболонському районі м. Києва
мотивеє тим, що господарським судом порушено норми матеріального
права.
Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши доводи і заперечення
представників сторін, які з'явились в господарське засідання суду
касаційної інстанції, перевіривши правильність застосування
господарським судом норм матеріального та процесуального права,
Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна
скарга Державної податкової інспекції у Оболонському районі м.
Києва задоволенню не підлягає.
За перевіркою позивача щодо дотримання вимог законодавства про
плату за землю в період з 01.01.2000р. по 01.10.2002р., про що
05.02.2003р. складено акт, відповідачем прийнято податкове
повідомлення-рішення № 188-10/15-05508648-1620 від 07.02.2003р.,
яким позивачу нараховано податкове зобов'язання у сумі
189886,58грн., у т.ч. з земельного податку у розмірі
151909,26грн., штрафні санкції у розмірі 37977,32грн.
Господарським судом попередніх інстанцій встановлено, що позивач є
громадською організацією, що об'єднує на добровільних засадах
громадян - власників особистих автомобілів і мотоциклів,
старовинних транспортних засобів, а також інших громадян -
любителів автомототехніки. Крім того, позивач є платником
земельного податку за земельні ділянки, які були надані та
використовуються позивачем під автостоянки.
Розмір плати за користування землями населених пунктів визначено
розділом 3 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
. Згідно
ч. 1 ст. 7 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
ставки
земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено,
встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки,
за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах п'ятій -
десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону.
Господарським судом на підставі наявних у справі доказів
встановлено, що грошова оцінка земельних ділянок, плату за які
донараховано відповідачем, встановлена.
Згідно ч. 5 ст. 7 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
Податок за земельні ділянки, зайняті житловим фондом,
кооперативними автостоянками для зберігання особистих транспортних
засобів громадян, гаражно-будівельними, дачнобудівельними
кооперативами, індивідуальними гаражами і дачами громадян, а також
за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського
виробництва, водного та лісового господарства, які зайняті
виробничими, культурно-побутовими та господарськими будівлями і
спорудами, справляється у розмірі трьох відсотків суми земельного
податку, обчисленого відповідно до частин першої та другої цієї
статті. Таким чином, як випливає з приписів даної норми Закону,
даною нормою визначено розмір плати за земельні ділянки на яких
розташовано (зайняті) відповідні споруди, а саме: житлові будинки
(фонд), автостоянки для зберігання транспортних засобів та інше.
За таких обставин від організаційно-правової форми діяльності
юридичної особи, яка є користувачем таких ділянок, а отже і
платником земельного податку, розмір плати за ділянку не залежить.
Оскільки, як вже було зазначено, на земельних ділянках,
донарахування плати за які здійснено відповідачем, розташовані
автостоянки, під які і використовує ці земельні ділянки позивач,
то відповідачем донарахування земельного податку здійснено в
порушення ч. 5 ст. 7 Закону України "Про плату за землю"
( 2535-12 ) (2535-12)
.
Твердження відповідача, про те, що позивач є громадською
організацією, а не кооперативом, тому він зобов'язаний сплачувати
земельний податок на загальних підставах не може бути прийнято
судом до уваги, оскільки така позиція відповідача не відповідає
приписам ч. 5 ст. 7 Закону України "Про плату за землю"
( 2535-12 ) (2535-12)
.
Згідно ч. 1 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
підставами для
скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного
господарського суду або постанови апеляційного господарського суду
є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи
процесуального права. Оскільки господарським судом попередніх
інстанцій правові норми порушено не було, то підстави для
скасування прийнятих ними у даній справі судових рішень відсутні.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, ст. 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському
районі м. Києва залишити без задоволення, постанову Київського
апеляційного господарського суду від 09.10.2003р. у справі
№ 29/411 - без змін.