А-13/94-03 Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, - Текст документа

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.09.2003 рішення господарського суду Харківської області від 15.07.2003 залишено без змін, а апеляційну скаргу ДПІ у Московському районі м. Харкова - без задоволення.

ДПІ у Московському районі м. Харкова з постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.09.2003 не згодна, вважає, що суд при прийнятті судових актів порушив норми матеріального та процесуального права, а саме: п. 1.5 Порядку ведення податкового обліку та складання податкової звітності результатів спільної діяльності на території України без створення юридичної особи (z0308-97) , затвердженого наказом ДПА України № 234 від 11.07.1997, ст. 127 Конституції України (254к/96-ВР) , ст.ст.4, 34, 84 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

ДПІ у Московському районі м. Харкова стверджує, що доказова база судових інстанцій будувалась на представленому позивачем договір б/н від 20.08.1995 про спільну діяльність в області фінансово- кредитних взаємовідносин між Харківським орендним підприємством "Р" та Ізюмським ТОВ "Р", який до податкової інспекції для ведення обліку не направлявся, в той час як нормами п. 1.5 ДПІ у Московському районі м. Харкова стверджує, що доказова база судових інстанцій будувалась на представленому позивачем договір б/н від 20.08.1995 про спільну діяльність в області фінансово- кредитних взаємовідносин між Харківським орендним підприємством "Р" та Ізюмським ТОВ "Р", який до податкової інспекції для ведення обліку не направлявся, в той час як нормами п. 1.5 Порядку ведення податкового обліку та складання податкової звітності результатів спільної діяльності на території України без створення юридичної особи ERROR передбачено, що податкові органи ведуть облік договорів на підставі копій цих договорів, які після їх укладання направляються платником податку до державної податкової адміністрації за його місцезнаходженням.

ДПІ у Московському районі м. Харкова, посилається в касаційній скарзі на порушення судовими інстанціями норм процесуального права, обґрунтовуючи свою позицію тим, що прийняті у справі судові рішення не містять посилань на законодавство України, а лише цитують припущення позивача, що викладені в позовній заяві, а визнавши належним доказом зазначений договір про спільну діяльність, який не зареєстрований в ДПІ у Московському районі м. Харкова, порушили принцип законності, який передбачений ст. 129 Конституції України (254к/96-ВР) .

Заслухавши представників позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарських судів, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України,

В С Т А Н О В И Л А :

З матеріалів справи та встановлених обставин вбачається, що податковою інспекцією проведена документальна перевірка ТОВ "Р" з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.10.2000 по 30.06.2002, за результатами якої складено акт від 08.11.2002 № 500/23-312.

На підставі зазначеного акта ДПІ у Московському районі м. Харкова прийнято податкові повідомлення-рішення від 15.11.2002, а саме:

- № 1801/21231465/0003242330/0, яким ТОВ "Р" за порушення п. 5.1 ст.5, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (283/97-ВР) визначено податкове зобов'язання загальною сумою 9 705, 00 грн. (основний платіж - 8 750, 00 грн. та фінансова санкція - 955, 00 грн.);

- № 1802/21231465/0003252330/0, яким ТОВ "Р" за порушення пп.7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено податкове зобов'язання загальною сумою 23 336, 00 грн. (основний платіж - 18 243, 00 грн. та фінансова санкція - 5 093, 00 грн.).

Як було встановлено апеляційним судом, ТОВ "Р" представлений договір б/н від 20.08.1995 про спільну діяльність в області фінансово-кредитних взаємовідносин між Харківським орендним підприємством "Р" та Ізюмським ТОВ "Р", відповідно до умов якого, позивачем на себе взяти обов'язки проводити взаєморозрахунки з Державним бюджетом та обласними організаціями, ці операції повинні відображатися на балансі позивача на підставі обліково-розрахункової та банківської документації, наданої Ізюмським ТОВ "Р". В подальшому до даного договору сторони уклали угоди про зміну та доповнення його положень (від 23.11.1999, від 23.11.2000, від 23.11.2001, від 23.11.2002), зокрема, сторони узгодили, що всі надходження від спільної діяльності позивач повинен використовувати на оплату комунальних послуг.

З огляду на встановлені обставини, зроблено висновок, що ДПІ у Московському районі м. Харкова в акті перевірки не відображено, чи досліджувалися ними операції з надходженням коштів на рахунок позивача від орендарів Ізюмським ТОВ "Р" на загальну суму 119 854, 76 грн. (вказана позивачем в реєстрі грошових коштів, отриманих ним на виконання п. 2 угоди від 20.08.1995), і яким чином ці суми вплинули на суму валового доходу підприємства (в акті вказано, що при перевірці правильності визначення доходу порушень не встановлено), у зв'язку з чим апеляційний суд дійшов висновку, що перевіряючими при розрахунку валового доходу та валових витрат підприємства не були з'ясовані всі суттєві обставини, які впливають на формування бази оподаткування, тому податкові повідомлення-рішення, прийняті на підставі таких висновків, є незаконними.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суперечить фактичним обставинам справи виходячи з наступного.

Так, предметом спірних правовідносин у розрізі даного спору є договір б/н від 20.08.1995 про спільну діяльність в області фінансово-кредитних взаємовідносин між Харківським орендним підприємством "Р" та Ізюмським ТОВ "Р" (а.с.21).

Разом з тим, в подальшому, угоди про зміни та доповнення до зазначеного договору (а.с. 22-25) укладаються іншими сторонами, Харківським ТОВ "Р" та Ізюмським ТОВ "Р".

В той же час, судовими інстанціями не надано належного обґрунтування зазначеному договору та додатковим угодам до нього на предмет їх суб'єктної належності до позивача у даному спорі. Так, в матеріалах справи відсутні установчі документи позивача, що мали підтвердити правовий статус позивача в частині його належності до однієї зі сторін укладеної угоди, оскільки із залучених до справи довідок Харківського обласного управління статистики (а.с.55-57) вбачається, що повна назва підприємства позивача ТОВ "Р", тобто не містить будь-яких додаткових слів "Харківське" або "Ізюмінське".

Однак, з представлених довідок Харківського обласного управління статистики не можливо зробити належних висновків щодо місця знаходження підприємства позивача. Довідка Харківського обласного управління статистики від 24.11.1997 містить відомості, що ТОВ "Р" розташоване у м. Ізюм, а довідки датовані відповідно - 16.07.1998 та 28.02.2003, свідчать про місцезнаходження підприємства позивача у м. Харкові.

Відсутні у матеріалах справи відповідні докази, що мали підтвердити наявність або відсутність у позивача документів щодо права власності та (або) право тимчасового користування на зазначені у договорах приміщення, в свою чергу, апеляційний господарський суд зазначає в судовому рішенні: "За даними РВ фонду державного майна України по Харківській області приміщення за адресою: м. Ізюм знаходиться на балансі ТОВ "Р".

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами ті іншими учасниками судового процесу.

Частиною 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Апеляційний господарський суд, посилаючись на норми Порядку ведення податкового обліку та складання податкової звітності результатів спільної діяльності на території України без створення юридичної особи (z0308-97) , затвердженого наказом ДПА України № 234 від 11.07.1997, не дав належної правової оцінки правомірності посилання позивача на зазначений договір про спільну діяльність за відсутності доказів щодо проведення його належної реєстрації у податковому органі, не витребував підтверджуючих доказів про ведення позивачем бухгалтерського та податкового обліку операцій за вказаним договором.

В частині оцінки обставин справи апеляційним господарським судом з приводу визначення відповідачем суми податкового кредиту з придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат, в частині порушення позивачем пп.7.4.1 та пп.7.4.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) у зв'язку з тим, що позивачем були включені до податкового кредиту податкові накладні по операціях з оплати комунальних послуг, де платником податку - покупцем, вказаний Ізюмський ТОВ "Р", слід зазначити таке.

Згідно з пп. 7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 Закону.

Отже, право підприємств на податковий кредит безпосередньо залежить від того, чи мало право підприємство нараховувати ПДВ, складати і видавати податкову накладну, а ці обставини судами не досліджувались, в матеріалах справи відсутні підтверджуючі документи, що підприємство позивача належним чином зареєстровано як платник податку на додану вартість, у той же час встановлення вказаних фактів має суттєве значення для вирішення даного спору по суті.

Виходячи з наведеного, колегія суддів відмічає, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та(або) визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи, факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Апеляційним судом допущено порушення норм процесуального права пп. 6,7 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , оскільки в оскаржуваній постанові не наведено доводи, з яких апеляційний суд відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.

Відповідно до вимог ст. 36 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії.

Однак, додані до матеріалів справи ксерокопії документів, на які спирались судові інстанції при винесенні судових рішень, в тому числі: спірні податкові повідомлення-рішення, акт перевірки податкової інспекції, договір про спільну діяльність та інші, належним чином не засвідчені.

З огляду на викладене, ухвалені у справі судові рішення не можна вважати законними і обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд.

Правова позиція судових інстанцій фактично будується на трактування норм податкового законодавства за відсутності чіткого посилання на докази у справі, які мали підтвердити правомірність правової позиції позивача та довести дійсність його вимог з в розрізі даного спору.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованими визнається таке рішення, в якому повно відображені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене та вирішити спір з дотриманням вимог чинного законодавства.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ч. 1 ст. 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова від 26.02.2004 р. № 795/9/10-026 задовольнити частково.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.09.2003 та рішення господарського суду Харківської області від 15.07.2003 скасувати, а справу № А- 13/94-03 передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області.