ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.03.2004 Справа N А-03/175-03
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді
суддів
у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:
від позивача:
від відповідача:
розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Балаклійському районі Харківської області
на постанову Харківського апеляційного господарського суду від
01.07.2003р.
у справі № А-03/175-03 Господарського суду Харківської області
за позовом ДК "У" НАК "Н"
до Державної податкової інспекції у Балаклійському районі
Харківської області
до Державної податкової адміністрації у Харківській області
про визнання недійсними рішень,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду Харківської області від 26.05.2003р.,
яке постановою Харківського апеляційного господарського суду від
01.07.2003р. залишене без змін, позов задоволено: визнане
недійсним рішення Державної податкової інспекції у Балаклійському
районі Харківської області від 08.11.2001р. за
№ 267-23-00153146/6539 про застосування та стягнення сум штрафних
санкцій, донарахованих сум податків, зборів (обов'язкових
платежів) та пені за порушення податкового та іншого законодавства
в частині нарахування нарахування штрафних санкцій за порушення
податкового законодавства по податку на прибуток у сумі
2158459,50грн. та рішення начальника Державної податкової
інспекції у Балаклійському районі Харківської області від
26.11.2001р. № 296-23-00153146/6910 стосовно нарахування санкцій
по податку на прибуток у сумі 2158459,50грн.; провадження у справі
у відношенні другого відповідача - Державної податкової
адміністрації в Харківській області припинено.
Не погодившись з постановою Харківського апеляційного
господарського суду від 01.07.2003р., Державна податкова інспекція
у Балаклійському районі Харківської області подала касаційну
скаргу, в якій просить дану постанову скасувати в частині визнання
недійсним рішення Державної податкової інспекції у Балаклійському
районі Харківської області від 08.11.2001р. за
№ 267-23-00153146/6539, залишивши без змін зазначену постанову в
частині припинення провадження у справі щодо Державної податкової
адміністрації у Харківській області, та прийняти нове рішення,
яким у позові відмовити. Свою вимогу Державна податкова інспекція
у Балаклійському районі Харківської області мотивує тим, що
апеляційним господарським судом було порушено норми матеріального
права.
Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши представників сторін, які
з'явились в засідання господарського суду касаційної інстанції,
перевіривши правильність застосування господарським судом норм
матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд
України дійшов висновку, що касаційна скарга Державної податкової
інспекції у Балаклійському районі Харківської області задоволенню
не підлягає.
Відповідачем - Державною податковою інспекцією у Балаклійському
районі Харківської області проведено перевірку позивача, про що
31.10.2001р. складено акт, на підставі якого прийнято рішення від
08.11.2001р. за № 267-23-00153146/6539 "Про застосування та
стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій, донарахованих сум
податків (обов'язкових платежів) і пені за порушення податкового
законодавства". Зазначеним рішенням визначено податкове
зобов'язання у вигляді донарахованого податку і штрафної санкції у
таких розмірах: по податку на прибуток у сумі 4297945,59грн.; по
податку на додану вартість у сумі 87954,4грн.; по прибутковому
податку з громадян у сумі 32,3грн.; по акцизному збору
54614,82грн.; за порушення норм обігу готівки у сумі 231грн.; по
відрахуванням до Фонду соціального захисту інвалідів у сумі
225091,34грн. Таким чином, за перевіркою позивача відповідачем
прийнято рішення, яким до позивача за порушення податкового
законодавства застосовано фінансові санкції у вигляді
донарахованих податків (обов'язкових платежів) та штрафу.
Рішенням відповідача - Державної податкової інспекції у
Балаклійському районі Харківської області від 26.11.2001р.
№ 296-23-00153146/6910 "Про результати розгляду скарги", яке
прийняте за результатами розгляду скарги позивача, рішення від
08.11.2001р. за № 267-23-00153146/6539 залишене без змін.
За скаргою позивача відповідач - Державна податкова адміністрація
у Харківській області, здійснивши перевірку, рішенням від
01.02.2002р. за № 2657/10/25-010 частково задовольнила скаргу
позивача: скасувала рішення Державної податкової інспекції у
Балаклійському районі Харківської області від 08.11.2001р. за
№ 267-23-00153146/6539 в частині податків на прибуток та додану
вартість у загальній сумі 2219198,87грн., у тому числі податок на
прибуток - 1721729,51грн., фінансові санкції - 417753,58грн.,
податок на додану вартість 64786,15грн., фінансові санкції -
14929,63грн. та рішення та рішення № 296-23-00153146/6910,
прийняте за результатами розгляду первинної скарги, в цій частині;
залишене без змін рішення начальника Державної податкової
інспекції у Балаклійському районі Харківської області від
08.11.2001р. за № 267-23-00153146/6539 в частині податків на
прибуток та додану вартість у загальній сумі 2166698,12грн. у тому
числі: фінансові санкціє з податку на прибуток - 2158459,5грн.,
податок на додану вартість у сумі 5795,85грн., фінансові санкції -
2442,77грн. та рішення № 296-23-00153146/6910, прийняте за
результатами розгляду первинної скарги, в цій частині.
Господарським судом встановлено, що ухвалою Господарського суду м.
Києва від 14.08.2001р. у справі № 23/386 порушено провадження щодо
банкрутства позивача та введено мораторій. Ухвалою Господарського
суду м. Києва від 25.01.2002р. провадження у справі припинено у
зв'язку з затвердженням мирової угоди.
Відповідно до ч. 2 та ч. 5 ст. 12 Закону України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"
( 2343-12 ) (2343-12)
, у редакції, що діяла на момент виникнення спірних
правовідносин, мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться
одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство та
його дія припиняється, зокрема, з дня затвердження судом мирової
угоди. Отже, оскільки 14.08.2001р. було введено мораторій на
задоволення вимог кредиторів позивача, а провадження у справі щодо
банкрутства позивача було припинено 25.01.2002р., то мораторій на
задоволення вимог кредиторів позивача діяв у період з 14.08.2001р.
до 25.01.2002р.
Згідно ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
, у редакції, що
існувала на час виникнення спірних правовідносин, мораторій на
задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником
грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів
(обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня
введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на
забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати
податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до
прийняття рішення про введення мораторію. Таким чином, мораторій
на задоволення вимог кредиторів це є зупинення виконання боржником
зобов'язань строк виконання яких настав до дня введення мораторію.
Згідно преамбули Закону України "Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
цей Закон
встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта
підприємницької діяльності - боржника або визнання його банкрутом
та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового
задоволення вимог кредиторів. Таким чином, як випливає з
вищезгаданої норми Закону, метою даного Закону є відновлення
платоспроможності суб'єкту підприємницької діяльності, який є
боржником.
Проте, як вже було зазначено, 08.11.2001р., під час дії мораторію,
відповідачем було прийнято рішення, яким позивачу за неналежне
виконання зобов'язань щодо сплати податку на прибуток та податку
на додану вартість нараховано податки та застосовано штраф.
Відповідно до п. 10.1 ст. 10 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
платники податку несуть відповідальність
за достовірність і своєчасність обчислення та внесення податку до
бюджету відповідно до законодавства України. Згідно п. 20.1 ст. 20
Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
відповідальність за правильність нарахування,
своєчасність сплати податку та дотримання податкового
законодавства несе платник податку у порядку та розмірах,
визначених законом.
Відповідальність платника податку за порушення вимог правових норм
вищезгаданих Законів реалізується шляхом стягнення усієї суми
заниженого платежу, що обумовлено п. п. 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, згідно
якого: "Орган державної податкової служби має право давати
розпорядження про нарахування податку у разі коли розмір податку,
зазначеного у декларації, є меншим за розмір, що випливає з
поданих розрахунків. Додаткова сума податку, нарахована згідно з
цим підпунктом, підлягає внесенню до бюджету у строки, зазначені у
розпорядженні органу державної податкової служби, але не пізніше
10 календарних днів з дати виписки такого розпорядження" та п.
21.1 ст. 21 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, згідно якого: "Суми виявленого
прихованого (заниженого) прибутку та штрафи справляються за весь
час ухилення від сплати податку". Таким чином, за своєю правовою
природою донарахування органом податкової служби суми податкового
зобов'язання з заниженого податку є санкцією за заниження
платником податку суми податкового зобов'язання з відповідного
податку.
Згідно абз. 2 ч. 3 ст. 12 Закону України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"
( 2343-12 ) (2343-12)
протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів
не нараховується неустойка (штраф, пеня), інші фінансові
(економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання
грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів
(обов'язкових платежів). Таким чином, відповідно до ст. 1 та
імперативу абз. 2 ч. 3 ст. 12 Закону України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"
( 2343-12 ) (2343-12)
протягом дії зупинення виконання боржником грошових
зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів
(обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня
введення мораторію забороняється нарахування фінансових
(економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання
зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Враховуючи, що відповідач в період дії мораторію нарахував
позивачу податкове зобов'язання, суть якого фінансові санкції за
неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податку на додану
вартість та податку на прибуток, то відповідач порушив
вищенаведену норму Закону.
Посилання відповідача на те, що зобов'язання позивача щодо сплати
нарахованих податків та штрафних санкцій виникли лише
16.02.2002р., а отже відповідно до п. 4 ст. 12 Закону України "Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
, згідно якого мораторій на задоволення
вимог кредиторів не поширюється на задоволення вимог кредиторів,
що виникли у зв'язку з зобов'язаннями боржника в процедурах
розпорядження майном боржника та санації не може бути прийнято до
уваги, оскільки, як вже було зазначено, нараховане відповідачем
зобов'язання є санкцією за неналежне виконання зобов'язання щодо
сплати податків. Крім того, таке твердження не відповідає
встановленим господарським судом обставинам справи та чинному
законодавству, а саме: як вже було зазначено, за документальною
перевіркою позивача відповідачем саме 08.11.2001р. було прийнято
рішення, яким позивачу нараховані податкові зобов'язання, що
підтверджується і п. п. 4.2.2 п. 4.2. ст. 4 Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, із якого випливає
право контролюючого органу на нарахування саме податкового
зобов'язання.
Згідно п. п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
податкове зобов'язання
платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до
пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону вважається узгодженим у
день отримання платником податків податкового повідомлення, за
винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту.
Господарським судом було встановлено, що позивач оскаржив рішення
відповідача, отже відповідачами та позивачем було проведено
процедуру апеляційного узгодження суми податкового зобов'язання,
яке було нараховано відповідачем 08.11.2001р.
Згідно ч. 1 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
підставами для
скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного
господарського суду або постанови апеляційного господарського суду
є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи
процесуального права. Оскільки апеляційним господарським судом при
вирішення даного спору норми матеріального та процесуального права
порушено не було, то підстави для скасування прийнятого ним
судового рішення відсутні.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, ст. 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Балаклійському
районі Харківської області залишити без задоволення, постанову
Харківського апеляційного господарського суду від 01.07.2003р. у
справі № А-03/175-03 - без змін.