31/55а Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення - Текст документа

Ухвалою господарського суду Одеської області від 12.01.2004 повернуто вказану заяву без розгляду на підставі п.п. 2, 3, 10 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , з мотивів порушення вимог статей 3, 54, 123 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , статті 21 Закону України “Про мови в Українській РСР” (8312-11) та статті 10 Закону України “Про судоустрій України” (3018-14) , а саме: позивач в позовній заяві виклав свою та третьої особи назву, адресу, банківські реквізити та ім’я і прізвище керівника позивача іноземною мовою; прибутковий касовий ордер від 31.12.2003 року сплачений фізичною особою і з нього не вбачається, що оплата здійснена позивачем; позивач визначив ціну позову лише в іноземній валюті без зазначення еквіваленту в гривнях України.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.03.2004 вказану ухвалу суду першої інстанції залишено без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати як такі, що винесені при неправильному застосуванні норм процесуального права. Заявник наголошує на тому, що судом невірно застосовано статті 55, 63 ГПК України (1798-12) .

У відзиві на касаційну скаргу відповідач по справі просить оскаржувану постанову Одеського апеляційного господарського суду залишити без змін як законну та обґрунтовану.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи на підставі встановлених в ній фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм процесуального права, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

За змістом статті 123 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) іноземні підприємства і організації мають право звертатися до господарських судів за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і мають при цьому процесуальні права і обов’язки нарівні з підприємствами і організаціями України. Отже, на іноземні підприємства і організації розповсюджуються загальні правила процесуального законодавства, в тому числі і щодо вимог, які ставляться до оформлення позовів та доказів-документів, які додаються до них.

В силу статті 86 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , якщо господарський спір не вирішується по суті, у тому числі з підстав повернення позовної заяви без розгляду, господарський суд виносить ухвалу, яка має містити, зокрема, мотиви її винесення з посиланням на законодавство.

З тексту ухвали господарського суду Одеської області від 12.01.2004 року вбачається, що суд повернув позовну заяву без розгляду у зв’язку з тим, що в позовній заяві в порушення вимог статей 3, 54, 123 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , статті 21 Закону України “Про мови в Українській РСР” (8312-11) та статті 10 Закону України “Про судоустрій України” (3018-14) позивач виклав свою та третьої особи назву, адресу, банківські реквізити та ім’я і прізвище керівника позивача іноземною мовою.

Аналізуючи норми чинного процесуального законодавства, зокрема, статті 3, 54 та 123 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) вбачається, що вони не містять обов’язку іноземних підприємств і організацій щодо викладення тексту позовної заяви, в тому числі назви, адреси та банківських реквізитів позивача та третьої особи, виключно українською мовою.

Стаття 21 Закону України “Про мови в Українській РСР” (8312-11) лише передбачає, що провадження у справах з участю сторін, які знаходяться на території України, здійснюється українською мовою. Під провадженням в контексті зазначеної статті розуміється встановлені нормами господарського процесуального права порушення провадження у справі, розгляд і вирішення справ, їх перегляд в апеляційному і касаційному порядку та за нововиявленими обставинами, тобто сукупність дій суду по вирішенню господарських спорів, які ведуться українською мовою.

При цьому, стаття 63 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) містить вичерпний перелік підстав для повернення позовної заяви без розгляду, серед яких відсутнє зазначення назви, адреси та банківських реквізитів підприємства іноземною мовою. Отже зазначення позивачем назви, адреси та банківські реквізитів літерами реєстрації у відповідному державному реєстрі Нідерландів не суперечить процесуальному законодавству та не ускладнює як ведення судового розгляду справи, так і виконання судового рішення.

Тому господарський суд Одеської області здійснюючи свої повноваження, як зазначено в частині другій статті 19 Конституції України (254к/96-ВР) та частині першій статті 1 Закону України “Про судоустрій України” (3018-14) , виключно на підставах, у межах та порядку, передбачених Конституцією України та законами, не мав права повернути позовну заяву без розгляду на підставі пункту другого частини першої статті 63 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Щодо сплати держаного мита, то як зазначає скаржник та вбачається з матеріалів справи, позивач на підтвердження сплати державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу подав суду приходні касові ордери від 30 та 31.12.2003 року, сплачені представником позивача Ф-им О.В. Проте місцевий господарський суд визнав ці докази неналежними, оскільки державне мито сплачено за позивача фізичною особою та в національній валюті України, тоді як при визначенні позову в іноземній валюті ціна позову визначається в іноземній валюті та у гривнях відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову, і дана обставина робить неможливим перевірити правильність нарахування та сплати державного мита.

Тоді як, наведені підстави для повернення позовної заяви без розгляду, зазначені в ухвалі господарського суду Одеської області від 12.01.2004 року, свідчать не про неправильність сплати державного мита у встановленому порядку і розмірі, а про неправильне визначення ціни позову, то в силу частини третьої статті 55 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) вона може бути визначена суддею за умови неправильного її зазначення позивачем.

Крім того, колегія суддів вважає, що якщо державне мито сплачено за позивача іншою особою, в тому числі фізичною, господарський суд приймає позовну заяву до розгляду, оскільки мито фактично надійшло до Державного бюджету, а тому у господарського суду Одеської області були відсутні підстави для повернення позовної заяви на підставі пунктів 3 та 10 частини першої статті 63 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) з мотиву сплати державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу неналежною особою.

За змістом статті 32 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін. Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами та поясненнями представників сторін. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін мають бути викладені письмово.

Якщо подані сторонами докази є недостатніми, в тому числі у зв’язку з необхідністю нотаріального засвідчення перекладу доданих до позовної заяви матеріалів, суд зобов’язаний був витребувати від позивача ці документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, про що зазначити в ухвалі про порушення провадження у справі.

В силу статті 34 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, тобто суд при оцінці доказів вирішує питання про їх належність і допустимість. Позаяк, в разі виникнення сумнівів в існуванні позивача у справі - Fortis Corporate Insurance N.V. - іноземного суб’єкта господарської діяльності господарський суд Одеської області повинен був в ухвалі про порушення провадження у справі витребувати статут, установчий договір, витяг із торгівельного, банківського або судового реєстру, свідоцтво про реєстрацію суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності тощо, легалізованих в установленому порядку.

За змістом частини другої статті 111-13 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) касаційна скарга на ухвалу місцевого господарського суду розглядається у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення місцевого господарського суду, постанови апеляційного господарського суду, і підставами для скасування ухвали місцевого суду в силу статті 111-10 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) є, зокрема, порушення або неправильне застосування норм процесуального права при її прийнятті.

Вищий господарський суд України не має достатніх законних підстав для відмови в задоволенні касаційної скарги з мотивів статті 63 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , оскільки це суперечить положенням статті 125 Конституції України (254к/96-ВР) і статті 38 Закону України “Про судоустрій України” (3018-14) в частині визначення статусу Вищого господарського суду України та статті 2 “Про судоустрій України” (3018-14) щодо його завдання здійснювати правосуддя на засадах верховенства права та забезпечувати захист гарантованих Конституцією України та законами прав і законних інтересів юридичних осіб.

За таких обставин, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що в даному випадку, господарським судом Одеської області та Одеським апеляційним господарським судом всупереч вимогам статей 43, 32, 38 та 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) не виконано обов’язку щодо створення сторонам необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи, не виконано встановлених процесуальним законодавством процедур для розгляду справи та не надано належної оцінки всім доказам в їх сукупності, а тому прийняті у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на розгляд суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Fortis Corporate Insurance N.V. задовольнити.

Ухвалу господарського суду Одеської області від 12.01.2004 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.03.2004 року у справі № 31/55-04 скасувати, а справу передати для розгляду до господарського суду Одеської області.