ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.03.2004 справа N 250/11-354
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у ДПІ у м. Вінниці
відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову Житомирського апеляційного
господарського суду від 09.12.2003
у справі № 250/11-354
господарського суду Вінницької області
за позовом Колективного малого підприємства
"О"
до ДПІ у м. Вінниці
про визнання недійсним рішення
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Вінницької області від 29.10.2002 у
справі № 250/11-354, залишеним без змін постановою Житомирського
апеляційного господарського суду від 09.12.2003 позов задоволено:
рішення ДПІ у м. Вінниці від 25.03.2002 № 17/82/26-20-
01/13330963/989 визнано недійсним з мотивів непідтвердження
матеріалами справи висновків відповідача щодо необґрунтованого
включення позивачем до податкового кредиту суми податку на додану
вартість на підставі податкової накладної ПП "А" № 12 від
30.06.2000.
У касаційній скарзі ДПІ у м. Вінниці просить скасувати постанову
Житомирського апеляційного господарського суду від 09.12.2003 та
рішення господарського суду Вінницької області від 29.10.2002 у
справі № 250/11-354, посилаючись на порушення господарським судом
апеляційної інстанції норм п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.4,
7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, оскільки позивач передав ПП "А" шляхом індосаменту
прості векселі за жито, якого не отримував, у зв'язку з чим
останнє не мало право виписувати податкову накладну (що стала
підставою для віднесення спірної суми податку на додану вартість
до податкового кредиту).
Позивач і відповідач не скористалися своїм процесуальним правом на
участь своїх представників в засіданні суду касаційної інстанції.
Перевіривши матеріали справи, повноту встановлення обставин справи
та правильність їх юридичної оцінки господарським судом
апеляційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у
Вінницькій області була проведена позапланова документальна
перевірка підприємства позивача з питань дотримання вимог
податкового законодавства за період з 01.01.2000 по 01.01.2001, за
наслідками якої складено акт № 30/35-30-09 від 15.03.2002, яким
встановлено порушення позивачем п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
у зв'язку з
неправомірним віднесенням до податкового кредиту в червні 2000 р.
суми податку на додану вартість 109 266, 67 грн. по податковій
накладній від 30.06.2000 № 12 ПП "А" на придбання 880 тон жита без
фактичного надходження жита на адресу позивача. В рахунок оплати
за придбане жито позивач передав ПП "А" шляхом індосаменту прості
векселі ТОВ "ГО" на суму 632 634 грн. за актом приймання-передачі
векселів від 30.06.2000.
На підставі вказаного акту перевірки ДПІ у м. Вінниці прийнято
рішення від 25.03.2002 № 17/82/26-20-01/13330963/989, яким
позивачу донараховано 112 287 грн. податку на додану вартість та
застосовано штрафні санкції у розмірі 31 453 грн. на підставі п.п.
17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
від 21.12.2000 № 2181-ІІІ.
Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди першої та
апеляційної інстанції виходили з того, що відповідно до п.п. 7.2.3
п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податкова накладна, яка складається в момент
виникнення податкових зобов'язань, є звітним податковим документом
і одночасно, розрахунковим документом, у зв'язку з чим отримання
податкової накладної ПП "А" від 30.06.2000 № 12 згідно з п. 7.5
ст. 7 вказаного Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
є підставою для виникнення
права позивача на податковий кредит.
Однак, вищезазначені висновки господарських судів не є такими, що
ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права
та всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, як це
передбачено ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
з огляду на наступне.
Так, господарськими судами не було надано належної оцінки операції
по передачі позивачем ПП "А" шляхом індосаменту простих векселів
ТОВ "ГО" в оплату за придбане жито та не взято до уваги, що за
даних обставин вексель, переданий в погашення заборгованості за
отриманні матеріальні цінності, підпадає під ознаки товару в
розумінні ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Крім того, господарськими судами не взято до уваги, що відповідно
до п.п. 7.5.3 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
датою виникнення права платника податку на
податковий кредит для бартерних (товарообмінних) операцій
вважається дата здійснення заключної (балансуючої) операції, що
відбулася після першої з подій, обумовлених п.п. 7.3.4. цієї
статті.
А відповідно до п.п. 7.3.4 п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
датою виникнення
податкових зобов'язань під час здійснення бартерних
(товарообмінних) операцій вважається будь-яка з подій, що настала
раніше:
або дата відвантаження платником податку товарів, а для робіт
(послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання
робіт (послуг) платником податку;
або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт
(послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт отримання
платником податку результатів робіт (послуг).
В порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарські суди попередніх інстанцій неповно
з'ясували фактичні обставини справи, що мають значення для
правильного вирішення спору, не дали оцінки всім доказам у справі.
Так, господарськими судами не досліджено питання дати отримання і
оприбуткування позивачем жита згідно з договором № 2/200 від
26.04.2000, укладеним з ПП "А", не досліджено документи, які
підтверджують зазначені факти (в т.ч. акти приймання-передачі
жита, тощо), не взято до уваги, що накладна № 12 від 30.06.2000
(а.с. 12) не містить необхідних реквізитів (відсутні номер
довіреності та підписи осіб, відповідальних за здійснення
господарської операції).
Крім того, господарськими судами не надано оцінки доводам
відповідача, викладеним в апеляційній скарзі, про те, що
проведеною інвентаризацією товарно-матеріальних цінностей станом
на 10.04.2001 конкретного місцезнаходження жита, отриманого від ПП
"А", не встановлено.
Вищенаведене свідчить про те, що місцевим та апеляційним
господарськими судами зроблено висновки при неповно встановлених
обставинах справи.
Крім того, слід зазначити, що господарський суд першої інстанції
пославшись в рішенні від 29.10.2002 на неправильне застосування
відповідачем п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
від 21.12.2000
№ 2181-ІІІ, не взяв до уваги, що оскаржуваним рішенням ДПІ у м.
Вінниці до позивача було застосовано штрафні санкції на підставі
п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 цього Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в
касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими
інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з
передачею справи на новий розгляд. При новому розгляді справи суду
необхідно всебічно і повно перевірити всі обставини справи,
доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін,
проаналізувати їх та інші докази, що містяться у матеріалах
справи, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір
відповідно до вимог закону.
В процесі розгляду справи слід усунути порушення норм
матеріального та процесуального законодавства.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст.
111-9, ст. 111-10, 111-11 Господарського процесуального права
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ДПІ у м. Вінниці задовольнити частково.
Скасувати постанову Житомирського апеляційного господарського суду
від 09.12.2003 та рішення господарського суду Вінницької області
від 29.10.2002 у справі № 250/11-354, а справу передати на новий
розгляд до господарського суду Вінницької області.