ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.01.2004 Справа N Д28/147
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т. Добролюбової - головуючого
Т. Дроботової
Т.Гоголь
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу Н-ської міжрайонної державної податкової
інспекції м. Дніпропетровська
на постанову від 02 квітня 2003 р.
Дніпропетровського апеляційного Господарського суду
у справі № Д28/147
за позовом Н-ської міжрайонної державної податкової
інспекції м. Дніпропетровська
до ВАТ промислово-будівельна компанія "XXX"
до Дочірнього колективного підприємства "YYY"
ВАТ промислово-будівельна компанія "XXX"
про визнання недійсним договору від 15.05.2002 № 94
в судовому засіданні взяли участь представники сторін:
від позивача: А.А.А. д. від 26.01.2004 р., Б.Б.Б. д. від
11.02.2003 р.
від відповідачів: не з'явились, повідомлені належно про час і
місце розгляду касаційної скарги
Н-ською міжрайонною державною податковою інспекцією м.
Дніпропетровська у жовтні 2002 р. заявлений позов про визнання
недійсним на підставі статті 48 Цивільного кодексу України
( 1540-06 ) (1540-06)
договору, укладеного між ВАТ промислово-будівельна
компанія "XXX" та Дочірнім колективним підприємством "YYY" ВАТ
промислово-будівельна компанія "XXX", як такого, що не відповідає
вимогам закону, а саме: Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на момент укладання
оспорюваного договору оперативного лізингу від 15.05.2002 № 94 все
майно та майнові права ВАТ промислово-будівельна компанія "XXX"
знаходились у податковій заставі, а приписами пункту 8.6 статті 8
Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
заборонено відчуження або оренда (лізинг) майна, яке
знаходиться у податковій заставі без письмового узгодження з
органами податкової служби. Оспорювана угода укладена без
узгодження з податковим керуючим, призначеним розпорядженням
начальника Н-ської МДПІ від 4.04.2002 № 9.
Заявою від 04.12.2002 позивач уточнив позовні вимоги і просив
визнати оспорюваний договір недійсним за час його дії, а саме: з
15.05.2002р. по 10.09.2002р.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 5
грудня 2002р., що прийняте суддею Сизько І.А, позовні вимоги про
визнання недійсним на підставі статті 48 Цивільного кодексу
України ( 1540-06 ) (1540-06)
договору, укладеного між ВАТ
промислово-будівельна компанія "XXX" та Дочірнім колективним
підприємством "YYY" ВАТ промислово-будівельна компанія "XXX"
задоволені. Рішення суду мотивоване посиланням на невідповідність
оспорюваного договору вимогам чинного законодавства, внаслідок
неузгодження ВАТ промислово-будівельна компанія "XXX" з податковим
органом проведення операцій з лізингу майна, яке на момент
укладання цього договору знаходилось у податковій заставі, і
відповідно до вимог Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
потребувало такого узгодження.
Окрім того зауважено, про наявність підстав для визнання
оспорюваного договору недійсним з моменту його укладання за
загальним правилом частини 1 статті 59 Цивільного кодексу України
( 1540-06 ) (1540-06)
та відповідного права у позивача щодо пред'явлення
таких вимог незалежно від часу досягнення контрагентами
домовленості про його розірвання.
Дніпропетровський Апеляційний господарський суд у складі
головуючого Панової І.Ю. та суддів Кузнецової І.Л. і Коршуна А.О.
постановою від 2 квітня 2003 року перевірене рішення
Господарського суду Дніпропетровської області скасував, відмовивши
у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним на підставі
статті 48 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
договору,
укладеного між ВАТ промислово-будівельна компанія "XXX" та
Дочірнім колективним підприємством "YYY" ВАТ промислово-будівельна
компанія "XXX". Постанова суду мотивована приписами частини 2
статті 59 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
з огляду на те,
що оспорюваний договір оперативного лізингу може бути припинений
лише на майбутнє через відсутність можливості повернення другим
відповідачем всього одержаного ним за цим договором у зв'язку із
вже здійсненим користуванням майном. Зауважено про відсутність
підстав для визнання його недійсним на майбутнє, оскільки
контрагенти самостійно розірвали оспорюваний договір лізингу
10.09.2002 до звернення МДПІ із позовною заявою до суду.
Н-ська міжрайонна державна податкова інспекція м. Дніпропетровська
подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу на
постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду, в
якій просить постанову у справі скасувати, рішення господарського
суду Дніпропетровської області, яким задоволені позовні вимоги
залишити без змін. Касаційна скарга мотивована доводами про
неправильне застосування судом норм матеріального права, зокрема,
апеляційним судом не застосовані до оспорюваного договору приписи
підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
якими заборонено
відчуження або оренда (лізинг) майна , яке знаходиться у
податковій заставі без письмового узгодження з органами податкової
служби. Скаржник вважає, що договір лізингу безпідставно не був
визнаний судом недійсним на підставі статті 48 Цивільного кодексу
України ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Відповідачами відзиви на касаційну скаргу МДПІ не надіслано.
Переглянувши матеріали справи і касаційну скаргу за участю
представників позивача, які підтримали свої доводи, заслухавши
доповідь судді Добролюбової Т.В, Вищий господарський суд України
відзначає наступне.
Господарським судом Дніпропетровської області встановлено та
підтверджено під час здійснення апеляційного провадження, що 15
травня 2002р. між ВАТ промислово-будівельна компанія "XXX"
(орендодавець) та Дочірнім колективним підприємством "YYY" ВАТ
промислово-будівельна компанія "XXX" (орендар) укладено договір
оперативного лізингу обладнання № 94, за умовами якого
орендодавець зобов'язався надати, а орендар прийняти у тимчасове
користування на умовах оренди строком до 1.01.2003р. майно, що
належить орендодавцеві на праві власності за переліком, вказаним у
специфікації. На виконання умов договору за актом
приймання-передачі від 15.05.2002р. ВАТ промислово-будівельна
компанія "XXX" передано орендарю майно в кількості 49 одиниць на
загальну суму 267360,69 грн. Орендарем була здійснена оплата за
користування переданим майном в сумі 16683 грн. на підставі
платіжних доручень.
Предмет позову складає матеріально-правова вимога про визнання
недійсним на підставі статті 48 Цивільного кодексу України
( 1540-06 ) (1540-06)
зазначеного договору від 15.05.2002 № 94 як такого, що
не відповідає вимогам Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
підприємства, установи, організації, інші юридичні
особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють
підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в
установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької
діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з
встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх
порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Частина друга цієї ж норми надає право державним та іншим органам
звертатися до господарського суду у випадках, передбачених
законодавчими актами України.
Однією з функцій органів державної податкової служби відповідно до
приписів Закону України "Про державну податкову службу в Україні"
( 509-12 ) (509-12)
, є подання до судів і господарських судів позовів до
підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод
недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за
такими угодами.
Відповідно до вимог статті 48 Цивільного кодексу України
( 1540-06 ) (1540-06)
недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону,
в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх
дітей.
Матеріалами справи встановлено, що все майно та майнові права ВАТ
промислово-будівельна компанія "XXX" знаходились у податковій
заставі з 17.08.98р., внаслідок наявної заборгованості останнього
станом на 10.08.98 на суму 551687,36 грн. До Державного реєстру
застав рухомого майна 29.12.99р. було внесено запис про посадову
заставу № 37-410 всього майна та майнових прав ВАТ
промислово-будівельна компанія "XXX" .
Приписами підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
визначено, що платник
податків, активи якого перебувають у податковій заставі, здійснює
вільне розпорядження ними, за винятком операцій, що підлягають
письмовому узгодженню з податковим органом:
- купівлі чи продажу, інших видів відчуження або оренди (лізингу)
нерухомого та рухомого майна, майнових чи немайнових прав, за
винятком майна, майнових та немайнових прав, що використовується у
підприємницькій діяльності платника податків (інших видах
діяльності, які за умовами оподаткування прирівнюються до
підприємницької), а саме готової продукції, товарів і товарних
запасів, робіт та послуг за кошти за цінами, що не є меншими за
звичайні;
Господарський суд Дніпропетровської області задовольнив позовні
вимоги про визнання недійсним на підставі статті 48 Цивільного
кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
оспорюваного договору з моменту його
укладання. Однак, ухвалюючи вказане рішення господарський суд не
звернув уваги, що в разі визнання договору недійсним з підстав,
передбачених частиною першою статті 48 Цивільного кодексу
( 1540-06 ) (1540-06)
, відповідно до пункту 17 постанови Пленуму Верховного
Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 ( v0003700-78 ) (v0003700-78)
зі
змінами, внесеними постановами від 25 грудня 1992 року № 13
( v0013700-92 ) (v0013700-92)
та від 25 травня 1998 року № 15 ( v0015700-98 ) (v0015700-98)
"Про судову практику в справах про визнання угод недійсними"
( v0003700-78 ) (v0003700-78)
суд, якщо інше не передбачено законом, своїм
рішенням зобов'язує кожну із сторін повернути другій стороні все
одержане за угодою і вказані наслідки визнання угоди недійсною не
застосував.
Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною з підстави її
невідповідності вимогам закону, суд повинен з'ясувати наявність
тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
Однак судом першої та апеляційної інстанції припущена неповнота
встановлення обставин справи. Зокрема, невмотивовано залишено без
уваги правовий аналіз оспорюваного договору лізингу. Суди
визначили договір від 15.05.2002 № 94 як договір з передачі майна
в користування, шляхом оренди, однак не встановили яке саме майно
було предметом договору, яким чином воно використовувалось.
Апеляційний суд визначаючи, що оспорюваний договір може бути
визнаний недійсним лише на майбутнє, обмежився лише висновком про
неможливість повернення всього одержаного за договором з другого
відповідача. Відповідно до приписів частини 2 статті 48 Цивільного
кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
по недійсній угоді кожна з сторін
зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при
неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його
вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не
передбачені законом. Ці обставини судами не досліджувалися, однак
встановлення перелічених вище фактів має суттєве значення для
правильного застосування норм матеріального права та вирішення
даного спору по суті.
Судом не надана оцінка доводам відповідачів про розірвання
договору лізингу у зв'язку з тим, що предмет цього договору за
переліком майна у повному обсязі співпадає з предметом договору
найму обладнання, укладеного між сторонами 21.12.98р.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду
справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми
судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають
скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського
суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи
Господарському суду Дніпропетровської області необхідно врахувати
викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні
обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне
значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності
від встановленого, правильно визначити норми матеріального права,
що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти
обґрунтоване і законне судове рішення.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 10-8, 111-9, 111-10,
111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 5 грудня
2002р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 2 квітня 2003 р. у справі № Д28/147 скасувати. Справу
скерувати для нового розгляду Господарському суду
Дніпропетровської області.
Касаційну скаргу Н-ської міжрайонної державної податкової
інспекції м. Дніпропетровська задовольнити частково.
Головуючий Т.Добролюбова.
Судді Т.Дроботова.
Т.Гоголь.