ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇН
25.03.2004 Справа N А-27/379-03
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т. Добролюбової - головуючого
Т. Дроботової
Т. Гоголь
за участю представників:
позивача не з'явилися (про час і місце судового засідання
повідомлені належно)
відповідача не з'явилися (про час і місце судового засідання
повідомлені належно)
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у H-ському районі
м. Харкова
на рішення від 26.11.2003 р. Харківського апеляційного
господарського суду
у справі № А-27/379-03 господарського суду Харківської
області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "XXX"
до Державної податкової інспекції у H-ському районі
м. Харкова
про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень ДПІ у
H-ському районі м. Харкова від 22.08.2003 р. № 0000152304/1 та
№ 314/10/23-419/31436703/1
В С Т А Н О В И В:
Позивач до господарського суду Харківської області був заявлений
позов про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень ДПІ
у H-ському районі м. Харкова від 22.08.2003р.:
- № 0000152304/1 про визначення податкового зобов'язання з податку
на додану вартість у сумі 42548 грн. та фінансових санкцій у
розмірі 8510 грн.;
- № 314/10/23-419/31436703/1 про виявлення завищення суми
бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі
30785 грн.
Підставою прийняття оспорюваних податкових повідомлень - рішень є
акт 29.07.2003р. № 3102/23-04/15-116/31436703 про результати
позапланової документальної перевірки з питання правомірності
визначення сум податку на додану вартість, задекларованих до
відшкодування з Державного бюджету ТОВ "XXX" за період з
01.05.2003р. по 31.05.2003р.
Зокрема, в акті перевірки зазначено, що у травні 2003 р. на
розрахунковий рахунок позивача за договором комісії № 54/К/ИМ від
30.05.2003р. надійшли грошові кошти в сумі 467000 грн., в т.ч. ПДВ
77833,33 грн., які були оприбутковані на рахунках Д-т 311, К-т
361-1. Але до бази оподаткування за травень позивачем була
включена лише сума 27000 грн. (в т.ч. ПДВ 4500 грн.), про що була
виписана податкова накладна № 477 від 30.05.2003р. Вказана сума
ПДВ увійшла до складу податкових зобов'язань по декларації за
травень 2003р.
Вказане порушення, на думку перевіряючих, виникло у зв'язку з тим,
що відповідно до пункту 4.7 статті 4 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, у випадках коли платник податку
здійснює діяльність з продажу товарів отриманих у межах договорів
комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління,
інших цивільно - правових договорів, що уповноважують такого
платника податку (далі - комісіонера) здійснювати продаж товарів
від імені та за дорученням іншої особи (далі - комітента) без
передання права власності на такі товари, базою оподаткування є
продажна вартість цих товарів, визначена у порядку, встановленому
цим Законом ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. Датою збільшення податкових зобов'язань
комісіонера є дата, визначена за правилами встановленими
підпунктом 7.3.1 пункту 7.3. статті 7 цього Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
,
а датою збільшення суми податкового кредиту комісіонера є дата
перерахування коштів на користь комітента або надання останньому
інших видів компенсації вартості зазначених товарів. При цьому
датою збільшення податкових зобов'язань комітента є дата отримання
коштів або інших видів компенсації вартості товарів від
комісіонера.
Тобто, на думку перевіряючи позивач не в повному обсязі включив до
бази оподаткування отриману за договором комісії оплату, чим
порушив вимоги вищевказаних норм Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Рішенням господарського суду Харківської області 28.10.2003р.
(суддя О.О. Мамалуй) позовні вимоги задоволені повністю, а саме:
визнані недійсними податкові повідомлення - рішення ДПІ у H-ському
районі м. Харкова від 22.08.2003р. № 0000152304/1 та №
314/10/23-419/31436703/1.
Рішення суду мотивоване тим, що положення частини першої та другої
пункту 4.7 статті 4 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
стосуються лише тих випадків, коли
комісіонеру доручено комітентом здійснити саме продаж товарів.
Проте, беручи до уваги, що в даному випадку позивач діяв як
комісіонер, якому було доручено здійснити не продаж, а закупівлю
товарів, суд дійшов висновку, про помилкове застосування
відповідачем до спірних правовідносин положень частини першої та
другої пункту 4.7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
За апеляційною скаргою ДПІ у H-ському районі м. Харкова
Харківський апеляційний господарський суд переглянув рішення
господарського суду Харківської області від 28.10.2003р. в
апеляційному порядку, постановою від 26.11.2003р. залишив його без
змін з тих же підстав.
ДПІ у H-ському районі м. Харкова подала до Вищого господарського
суду України касаційну скаргу на рішення господарського суду
Харківської області, в якій просить рішення та постанову у даній
справі скасувати, у задоволенні позовних вимог відмовити,
посилаючись на неправильне застосування судом першої та
апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме приписів
пункту 4.7 статті 4 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
На думку скаржника, датою збільшення податкових зобов'язань
комісіонера є дата, визначена за правилами, встановленими пунктом
7.3 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
,
а датою збільшення суми податкового кредиту комісіонера є дата
перерахування коштів на користь комітента або надання останньому
інших видів компенсації вартості зазначених товарів.
Відповідно до підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
передбачено, що
датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт,
послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період,
протягом якого відбувається будь - яка з подій, що сталося раніше:
- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на
банківський рахунок платника податку як товарів (робіт, послуг),
що підлягають продажу, а у разі продажу товарів (робіт, послуг) за
готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника
податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових
коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;
- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата
оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг)
платником податку.
Таким чином, на думку заявника, підприємством в порушення пункту
4.7 статті 4 та підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 вказаного
Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, у травні 2003р. було занижено суму
податкових зобов'язань на суму 73333,33 грн., що, в свою чергу,
вплинуло на нарахування податку на додану вартість до бюджету у
сумі 42548 грн.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить судові рішення у
даній справі залишити без змін з підстав, якими вони мотивовані.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин
справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній
справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає
задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
України касаційна інстанція виходить з
обставин, встановлених у справі судами першої чи апеляційної
інстанції, а саме.
Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку спірні
правовідносини виникли між сторонами стосовно визначення бази
оподаткування та дати виникнення податкових зобов'язань позивача
за договором комісії № 54/К/ИМ від 30.05.2003р.
Відповідно до частини другої та третьої пункту 4.7 статті 4 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
у випадках
коли платник податку здійснює діяльність з продажу товарів,
отриманих у межах договорів комісії (консигнації), поруки,
доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових
договорів, що уповноважують такого платника податку (далі -
комісіонера) здійснювати продаж товарів від імені та за дорученням
іншої особи (далі - комітента) без передання права власності на
такі товари, базою оподаткування є продажна вартість цих товарів,
визначена у порядку, встановленому цим Законом. Датою збільшення
податкових зобов'язань комісіонера є дата, визначена за правилами,
встановленими пунктом 7.3 цього Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, а датою
збільшення суми податкового кредиту комісіонера є дата
перерахування коштів на користь комітента або надання останньому
інших видів компенсації вартості зазначених товарів. При цьому
датою збільшення податкових зобов'язань комітента є дата отримання
коштів або інших видів компенсації вартості товарів від
комісіонера.
У разі коли платник податку (далі - повірений) здійснює діяльність
з придбання товарів (робіт, послуг) за дорученням та за рахунок
іншої особи (далі - довіритель), датою збільшення податкового
кредиту такого повіреного є дата перерахування коштів (надання в
управління цінних паперів, інших документів, що засвідчують
відносини боргу) на користь продавця таких товарів (робіт, послуг)
або надання інших видів компенсацій вартості таких товарів (робіт,
послуг), а датою збільшення податкових зобов'язань є дата
передання таких товарів (результатів робіт, послуг) довірителю.
При цьому довіритель не збільшує податковий кредит на суму коштів
(вартість цінних паперів, інших документів, що засвідчують
відносини боргу), перерахованих (переданих) повіреному, але має
право на збільшення податкового кредиту у податковий період
отримання товарів (робіт, послуг), придбаних повіреним за його
дорученням.
Таким чином, приписами пункту 4.7 статті 4 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
передбачено визначення
бази оподаткування як у випадках коли платник податку здійснює
підприємницьку діяльність з продажу товарів, отриманих у межах
договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого
управління, інших цивільно - правових договорів, що уповноважують
такого платника податку здійснювати продаж товарів від імені та за
дорученням іншої особи без передання права власності на такі
товари так і у разі, коли платник податку здійснює діяльність з
придбання товарів (робіт, послуг) за дорученням та за рахунок
іншої особи.
Проте, ухвалюючи судові рішення судам першої та апеляційної
інстанцій насамперед необхідно було з'ясувати та встановити
правову природу договору комісії від № 54/К/ИМ від 30.05.2003р.,
оскільки згідно приписів статей 386, 395 Цивільного кодексу
України ( 1540-06 ) (1540-06)
, договір доручення та договір комісії є
різними за своєю суттю та мають різні правові наслідки, в тому
числи й при застосуванні вимог Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
для визначення бази оподаткування.
Проте, як вбачається з матеріалів справи це питання залишилось
поза увагою суду.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що господарськими
судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи та
прийнятті судових рішень не взято до уваги та не надано належної
правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що,
враховуючи суть спору, свідчить про не з'ясування судом всіх
обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення
господарського спору.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України,
викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в
касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі
підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до
господарського суду Харківської області.
При новому розгляді справи суду необхідно всебічно та повно
з'ясувати обставини справи в їх сукупності та вирішити спір
відповідно до закону.
Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями
111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Рішення господарського суду Харківської області від 28.10.2003 р.
та постанову Харківського апеляційного господарського суду від
26.11.2003 р. у справі № А-27/379-03 господарського суду
Харківської області скасувати, справу скерувати до господарського
суду Харківської області на новий розгляд.
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у H-ському районі
м. Харкова - задовольнити частково.
Головуючий Т. Добролюбова
Судді Т. Дроботова
Т. Гоголь