ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.03.2004 Справа N A-4/98
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції в
судовому засіданні м. Івано-Франківську
касаційну скаргу
на постанову від 20.11.2003 року Львівського
апеляційного господарського суду
у справі № 49
господарського суду Івано-Франківської області
за позовом ВАТ "ПОЕ", м. Івано-Франківськ
до Державної податкової інспекції в
м. Івано-Франківську
про визнання недійсними податкових
повідомлень-рішень ДПІ в м. Івано-
Франківську за 30008082312/0,
№ 0008092312/0, № 00038611700/0
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: присутні
від відповідача: присутні
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від
15.09.2003 року, залишеним без змін постановою Львівського
апеляційного господарського суду від 20.11.2003 року, по справі
№ 49 позов задоволене частково; податкові повідомлення-рішення ДПІ
в м. Івано-Франківську № 0008082312/0 від 18.11.2002р. та
№ 0008092312/0 від 18.11.2002р. визнане недійсними; в решті позову
відмовлене; стягнуте з відповідача на користь позивача 101,50
судових витрат.
Відповідач - Державна податкова інспекція в м. Івано-Франківську -
звернувся з касаційною скаргою на постанову Львівського
апеляційного господарського суду, постановлені по справі судові
акти в частині задоволення позову просив скасувати та прийняти
нове рішення, яким в позові відмовити повністю, посилаючись на
порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме
пп. 3.1.2 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, п. 5.1, пп. 5.2.1 ст. 5 та пп. 11.2.1 ст. 11, пп.
22.3 ст. 22, п. 1.31 ст. 1 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Відзиву на касаційну скаргу позивач не надіслав.
Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представників
відповідача, які підтримали викладені в ній доводи, заперечення на
касаційну скаргу представників позивача, перевіривши матеріали
справи та проаналізувавши на підставі встановлених в ній фактичних
обставин правильність застосування господарськими судами першої та
апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права,
колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до
висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних
підстав.
Судами попередніх судових інстанцій встановлено, що в результаті
перевірки, проведеної ДПІ в м. Івано-Франківську і зафіксованої в
акті від 18.11.2002 року за період з 01.01.2001 року по 31.03.2002
року встановлено завищення позивачем валових витрат, пов'язаних з
придбанням електроенергії, використання якої у підготовці,
організації, веденні виробництва позивача документально не
підтверджено в зв'язку з чим прийнято податкове
повідомлення-рішення від 18.11.2002 року за № 0008092312/0, яким
визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток в сумі 5
365 500 грн., штрафна санкція в сумі 2 682 700 грн.
Попередні судові інстанції дійшли правомірного висновку про те, що
даний висновок відповідача не відповідає встановленим обставинам
справи та вимогам діючого законодавства.
1.До складу валових витрат позивачем віднесено вартість придбаної
у ДП "ЕР" купованої електричної енергії, що підтверджується
рахунками-фактурами, переліченими за період 1-4 квартали 2001 року
та 1 квартал 2002 року, де в 1 кварталі - на суму 39601360,40
грн., в 2 кварталі - на суму 36058216,42 грн., в 3 кварталі - на
суму 34815443,90 грн. в 4 кварталі - на суму 52542404,09 грн. та в
1 кварталі 2002 року - на суму 42126563,15 грн., яка придбавалася
з метою оплатної передачі (постачання) споживачам та для власних
виробничих потреб. Висновок відповідача opn необхідність
виключення придбаної електроенергії зі складу валових витрат в
сумі 23864,9 тис. грн. не відповідає вимогам норм п. 5.1 ст. 5
Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, за змістом якого валові витрати - це сума будь-яких
витрат платника податку у грошовій, матеріальній або
нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості
товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким
платником податку для їх подальшого використання у власній
господарській діяльності. Відповідно до вимог пп. 5.2.1 п. 5.2 ст.
5 зазначеного Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
до складу валових витрат
включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих)
протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією,
веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і
охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених підпунктами
5.3 - 5.8 цієї статті. До таких обмежень, зокрема, відносяться
витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними
та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких
передбачена правилами ведення податкового обліку (пп. 5.3.9 цього
ж Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
).
З наведеного суди попередніх інстанцій правомірно прийшли до
висновку про безпідставне зменшення податковим органом валових
витрат позивача на 23864,9 тис. грн. і відповідно зменшення
податкового кредиту на сплачений податок в сумі 3477411 грн. у
зв'язку з придбанням електроенергії, вартість якої відповідачем
виключена з валових витрат, оскільки перевіркою, що проводила ДПІ
не встановлено, що витрати, пов'язані з придбанням електроенергії
у ДП "ЕР", які позивачем включені до складу валових витрат, не
підтверджені первинними документами. Придбання електроенергії не з
метою використання її у власній господарській діяльності
податковим органом не доведено, а право платника податку на
включення до валових витрат таких, що пов'язані з придбанням
електроенергії, Закон не ставиться в залежність від факту
доведеності безпосереднього її використання.
Твердження в касаційній скарзі, що спірна сума є понаднормативною
втратою електроенергії оскільки вона не відображена ні в
бухгалтерському, ні в податковому обліку позивача, не приймаються
до уваги колегією суду, тому що судами встановлено, що ці
господарські операції підтверджені вище переліченими
рахункамифактурами, і відповідачем доказів, які би спростували цю
позицію не наведено.
2.На підставі вищезазначеного акту перевірки позивачу за
податковим повідомленням-рішенням за № 0008092312/0 від 18.11.2002
року ДПІ в м. Івано-Франківську визначено податкове зобов'язання з
податку на додану вартість за квітень-грудень 2001 року,
січень-травень 2002 року в сумі 3 690 840 грн., штрафна санкція -
1845420 грн. З врахуванням того, що судами встановлено
безпідставність зменшення валових витрат відповідачем, тому
безпідставно зменшено і податковий кредит.
3.В результаті перевірки виявлено безпідставне зменшення позивачем
за 9 місяців 2001 року податку на прибуток на суму внесених
інвестицій в розмірі 300 тис. грн., чим порушено вимоги п. 22.3
ст. 22 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, бо замовниками об'єктів будівництва в м. Дунаївці,
в добудову яких і спрямовувались позивачем інвестиції, до жовтня
2000 року було ДП "МЗ", а отже станом на 01.07.1997 рік об'єкти не
будувались як житло для військовослужбовців.
Даний висновок відповідача не відповідає встановленим обставинам
справи та вимогам діючого законодавства.
Відповідно до вимог п. 22.3 ст. 22 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
кошти,
спрямовані платником податку на будівництво та придбання житла для
військовослужбовців та членів їх сімей, які мають право на
отримання житла відповідно до законодавства України, за укладеними
до 01.07.1997 року угодами про інвестування будівництва житла для
військовослужбовців та членів їх сімей, по яких на 01.07.1997 року
проведені фактичні витрати, враховуються у зменшення податкових
зобов'язань такого платника податку у сумі, що не перевищує розмір
податкового зобов'язання, нарахованого протягом звітного
(податкового) періоду, в якому здійснювалось таке інвестування,
протягом терміну завершення будівництва об'єктів житла, розпочатих
до 01.07.1997 року, але не пізніше терміну, встановленого абзацом
першим цього пункту. У разі здійснення платником податку
інвестування будівництва такого житла шляхом передачі матеріальних
активів його податкове зобов'язання зменшується на суму вартості
таких матеріальних активів за цінами і процедурою, що визначаються
методологією, встановленою Кабінетом Міністрів України, у сумі,
яка не перевищує розмір податкового зобов'язання, нарахованого
протягом звітного (податкового) періоду, в якому здійснювалось
таке інвестування.
Виходячи з наведеного, платнику податку для користування пільгою
необхідна наявність таких умов: кошти, спрямовані платником
податку на будівництво та придбання житла для військовослужбовців,
угоди про інвестування житла, укладені до 01.07.1997 року; на
01.07.1997 року по угодах проведені фактичні витрати; будівництво
об'єктів житла розпочате до 01.07.1997 року. Належне спрямування
платником інвестицій на будівництво житла військовослужбовцям та
членам їх сімей та їх цільове використання підтверджують подані
позивачем документи, які знаходяться в матеріалах справи (а.с.
220-235).
Судами встановлено, що договір від 30.05.1997 року № 39-85 про
інвестування житла для військовослужбовців, на виконання якого
позивачем вносились інвестиції, що засвідчує договір № 3 про
часткову передачу прав від 23.06.2001 року, укладений
міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах
захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи,
укладений до 01.07.1997 року. Залучення замовником нових
інвесторів у випадку невиконання інвестором зобов'язань за
інвестиційними угодами, укладеними до 01.07.1997 року та
додатковими угодами, відповідає вимогам абзацу 3 п. 10 Методології
визначення цін і процедури зменшення податкових зобов'язань
платників податку на прибуток підприємств на суму вартості
матеріальних активів, що інвестуються ними в будівництво житла для
військовослужбовців та членів їх сімей, і порядок використання
коштів, що спрямовуються на будівництво такого житла, та
здійснення бюджетного контролю за їх цільовим використанням,
затвердженої постановою КМУ від 27.04.1998року № 568 ( 568-98-п ) (568-98-п)
.
Фактичне здійснення витрат станом на 01.07.1997 року по договору
на інвестування будівництва житла для військовослужбовців від
30.05.1997 року № 39-85 підтверджують акти приймання-передачі
векселів від 24.06.1997 року та від 18.06.1997 року інвесторами -
АТ "УП" та ДП "ШГП" замовнику - Міністерству України з питань
надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків
Чорнобильської катастрофи.
Будівництво будинку в м. Дунаївці Хмельницької області, розпочато
до 01.07.197 року, що засвідчує довідка ДПІ в Дунаєвецькому районі
від 11.12.2001 року за № 6235/23-1-9.
Таким чином, суди прийшли до правильного висновку про відсутність
у податкового органу підстав для збільшення податкового
зобов'язання позивача по податку на прибуток за 9 місяців 2001
року на суму 300 тис. грн.
Що стосується покликання скаржника на наявність пільг лише за
умови внесення інвестицій в об'єкти, які станом на 01.07.1997 року
будувались як житло для військовослужбовців та членів їх сімей, то
воно є безпідставним, оскільки п. 22.3 ст. 22 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
такої вимоги не
передбачає. Дана норма передбачає зменшення податкових зобов'язань
платника податку у випадку спрямування коштів на придбання житла
для військовослужбовців.
4. В результаті перевірки виявлено не включення позивачем до
складу валового доходу корисний відпуск електроенергії, який
зафіксовано в складених актах-протоколах по категорії
споживачівнаселення за період з 01.08.2001 року по 01.04.2002 року
в сумі 1004,3 тис. грн., чим порушено вимоги пп. 4.1.1 п. 4.1 ст.
4 та пп. 11.3 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, і в порушення п. 1.4 ст. 1, п. 3.1 ст.
3 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
позивачем по вказаних операціях занижено податкові зобов'язання з
податку на додану вартість на суму 199925 грн..
Даний висновок відповідача не відповідає встановленим обставинам
справи та вимогам діючого законодавства.
Суди правильно виходили з того, що фіксація позивачем фактів
порушення Правил користування електричною енергією для населення,
які є підставою для відшкодування збитків, не засвідчує факт
здійснення продажу електроенергії, під яким відповідно до п. 1.31
ст. 1 Закону розуміється будь-які операції, що здійснюються згідно
з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими
цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав
власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від
строків її надання, а також операцій з безоплатного надання
товарів.
Відповідно до пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
об'єктом оподаткування податком
на додану вартість є операції з продажу товарів, а тому висновок
податкового органу про заниження позивачем валового доходу є
безпідставним.
5. Перевіркою встановлено заниження позивачем податкових
зобов'язань в результаті порушення вимог пп. 3.2.1 п. 3.1 ст. 3 та
пп. 7.3.6 п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, оскільки позивачем не нараховані та не
задекларовані податкові зобов'язання в сумі 13170 грн. з наданих
нерезидентом послуг, проте даний висновок відповідача не
відповідає встановленим обставинам справи та вимогам діючого
законодавства.
Відповідно до пп. 3.2.1 п. 3.1 ст. 3 зазначеного Закону
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
об'єктом оподаткування податком на додану вартість
є операції платників податку з ввезення (пересилання) товарів на
митну територію України та отримання робіт (послуг), що надаються
нерезидентами для їх використання та споживання на митній
території України, в тому числі операції з ввезення (пересилання)
майна за договором оренди (лізингу), застави та іпотеки.
Покликання скаржника в цій частині є безпідставними, оскільки
послуги для позивача надані нерезидентом в м. Москві, тобто за
межами митної території України, де вони були використані та
спожиті, а отже не є об'єктом оподаткування податком на додану
вартість.
6.Що стосується відмови в позові про визнання недійсними
податкових повідомлень-рішень ДПІ в м. Івано-Франківську
№ 00038611700/0 про донарахування прибуткового податку в сумі
217,93 грн.
В результаті перевірки податковою інспекцією виявлено порушення
позивачем ст. ст. 6, 9 Декрету Кабінету Міністрів України "Про
прибутковий податок з громадян" ( 13-92 ) (13-92)
в частині отримання
прибуткового податку з осіб, які були прийняті на роботу і
відпрацювали неповний робочий місяць, зокрема застосування пільги
в розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, в
результаті чого не утримано і не перераховано до бюджету
прибутковий податок в сумі 217,93 грн..
Відповідно до вимог п. 1 ст. 6 Декрету Кабінету Міністрів України
"Про прибутковий податок з громадян" ( 13-92 ) (13-92)
сукупний
оподаткований доход зменшується на суму, що не перевищує за кожен
повний місяць, протягом якого одержано доход, встановленого чинним
законодавством розміру мінімальної місячної заробітної плати.
Таким чином, в цій частині податковою інспекцією правомірно
прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, оскільки
зменшення сукупного оподатковуваного доходу за неповний місяць на
неоподатковуваний мінімум суперечить вищезазначеній нормі і судом
першої інстанції правомірно залишено його в силі.
Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги є необґрунтованими,
підстав для скасування постанови не вбачається.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 1 ч. 1 ст. 111-9, 111-11
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м.
ІваноФранківську від 17.12.2003 року № 41262/10-416/6 на постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 20.11.2003 року у
справі № 49 залишити без задоволення, а постанову Львівського
апеляційного господарського суду від 20.11.2003 року у справі № 49
- без змін.