ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.03.2004 Справа N 7/179-1758
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у Державної податкової інспекції у
відкритому м. Тернополі
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову від 03.11.2003 року Львівського
апеляційного господарського суду
у справі № 71
господарського суду Тернопільської області
за позовом Державної податкової інспекції у
м. Тернополі
до - ПП "ТШШС", м. Тернопіль;
- ПП "О", м. Тернопіль
про визнання договору купівлі-продажу
недійсним
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача присутній
від відповідача-1 не з'явились;
від відповідача-2 присутній
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Тернопільської області від 30.07.2003
року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного
господарського суду від 03.11.2003 року, по справі № 71 в позові
відмовлене.
В касаційній скарзі Державна податкова інспекція у м. Тернополі
просить скасувати ухвалені по справі судові акти та визнати
недійсним договір купівлі-продажу від 14.11.2002 р. між ПП "ТШШС"
та ПП "О", як такий, що укладений з метою, завідомо суперечною
інтересам держави з наслідками, передбаченими ст. 49 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, посилаючись на порушення в рішенні місцевого суду та
постанові апеляційного суду норм матеріального права, а саме ст. 8
Закону України "Про зобов'язання платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
(далі
Закон-2181). Також, в касаційній скарзі позивач посилається на те,
що всупереч ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
судом не досліджено, що
на момент реалізації оспорюваної угоди податковий борг платника
податків складав не 13 грн., а близько 3 тисяч гривень, що
доводить умисел платника на ухилення від сплати податків.
У відзиві на касаційну скаргу позивач повністю заперечує доводи
касаційної скарги.
Відповідач-1 не скористався наданим процесуальним правом на участь
в засіданні суду касаційної інстанції.
Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника позивача,
який підтримав викладені в ній доводи, заперечення на касаційну
скаргу представників відповідача-2, перевіривши повноту
встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в
постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого
господарського суду України приходить до висновку, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що між ПП "ТШШС" (далі Підприємство) та ПП "О"
(далі Покупець) укладено 14.11.2002 року договір купівлі- продажу
нежитлового приміщення загальною площею 53,30 кв. м., розміщеного
за адресою: м. Тернопіль, вартістю 42300 грн., який нотаріально
посвідчено 14.11.2002 року приватним нотаріусом М-ч О.О.
Умови договору сторони виконали, що підтверджується актом
прийому-передачі приміщення від 14.11.2002 року, який також
посвідчено нотаріусом 14.11.2002 року, та платіжними дорученнями №
№ 1, 201 від 14.11.2002 року на суму 42300 грн.
Податкова інспекція стверджувала (а.с.2,3), що Підприємство,
укладаючи договір, діяло з умислом, направленим на ухилення від
сплати податків, тому що останнє знало, що у нього є податковий
борг по несплаті земельного податку в сумі 13 грн., який виник в
липні 2002 року і всі активи його перебувають в податковій
заставі, також відсутність підприємства за юридичною адресою
свідчить про умисел в його діях.
Суд, на підставі ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, давши оцінку
поданим сторонами доказам та наведеним доводам встановив, що на
момент виконання спірної угоди у Підприємства дійсно існував
податковий борг по сплаті земельного податку в сумі 13 грн., які
не були сплачені в терміни, передбачені чинним законодавством,
узгоджені та нараховані платником самостійно відповідно до
поданого ним 31.03.2002 року розрахунку.
Відповідно до п. 8.1 ст. 8 Закону-2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
з метою захисту
інтересів бюджетних споживачів активи платника податків, що має
податковий борг, передаються у податкову заставу.
Право податкової застави виникає згідно із законом та не потребує
письмового оформлення.
Згідно пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 цього ж Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
з
урахуванням положень цієї статті право податкової застави
поширюється на будь-які види активів платника податків, які
перебували в його власності (повному господарському віданні) у
день виникнення такого права, а також на будь-які інші активи, на
які платник податків набуде прав власності у майбутньому, до
моменту погашення його податкових зобов'язань або податкового
боргу.
Платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі,
здійснює вільне розпорядження ними, за винятком операцій, що
підлягають письмовому узгодженню з податковим органом:
а) купівлі чи продажу, інших видів відчуження або оренди (лізингу)
нерухомого та рухомого майна, майнових чи немайнових прав, за
винятком майна, майнових та немайнових прав, що використовується у
підприємницькій діяльності платника податків (інших видах
діяльності, які за умовами оподаткування прирівнюються до
підприємницької), а саме готової продукції, товарів і товарних
запасів, робіт та послуг за кошти за цінами, що не є меншими за
звичайні (пп. 8.6.1 Закону-2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
).
Статтею 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
передбачене, що якщо угода укладена
з метою, заздалегідь суперечною інтересам соціалістичної держави і
суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі
виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все
одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною
з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все
належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При
наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за
угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою
або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход
держави.
Колегія суддів вважає цілком правомірним висновок судів про те, що
оскільки згідно п. 8.1 ст. 8 Закону-2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
, метою
податкової застави є захист інтересів бюджетних споживачів, а
податковий борг, відповідно до першої податкової вимоги,
сформованої до укладення спірного договору складав 13 грн., то
його несплата не могла порушити інтереси бюджетних споживачів,
тому що дана сума є несоразмірною з поняттям "посягання на
інтереси соціалістичної держави і суспільства"; укладена угода
спрямована не на завдання шкоди інтересам суспільства, а навпаки:
в бюджет, в результаті купівлі-продажу, надійде 7050 грн. податку
на додану вартість, податок в сумі 100 грн., перерахований за
надані послуги по визначенню експертної оцінки майна, 639 грн. до
Пенсійного фонду України, 680 грн. державного мита за проведення
нотаріальних дій. Отже, спірний договір сприяв податковим
надходженням до Державного бюджету України.
Колегія суддів не бере до уваги довід касаційної скарги стосовно
недослідження того, що на момент реалізації оспорюваної угоди
податковий борг платника податків складав не 13 грн., а близько 3
тисяч гривень, що доводить умисел платника на ухилення від сплати
податків, з огляду на таке. В силу ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона
посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Сам позивач
як підставу позовних вимог зазначав наявність податкового боргу на
момент виконання спірної угоди в сумі 13 грн., що судом
встановлено на підставі доказів по справі. Доказів вручення
Підприємству першої податкової вимоги, сформованої до укладення
зазначеної угоди та другої податкової вимоги суду не надано
(а.с.11), а, отже, ця обставина судом не встановлена. Відповідно,
суд зробив висновок, що не вбачається умислу підприємства в
укладенні спірної угоди заздалегідь всупереч інтересам держави і
суспільства та що угода спрямована на порушення вимог
законодавства про податки та на ухилення від сплати податків. Крім
того, колегія суддів відзначає, що в силу ч. 2 ст. 111 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
не допускаються посилання в касаційній скарзі на
недоведеність обставин справи.
Також судами встановлено, що відсутність платника податків за
місцезнаходженням до 15.11.2002 року не доведено документально, що
спростовує твердження позивача про умисне ухилення від сплати
податків шляхом зміни місцезнаходження.
Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх
сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування
постанови Львівського апеляційного господарського суду.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 1 ч. 1 ст. 111-9, 111-11
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Тернополі від
03.12.2003 року № 41862/7/10-015 на постанову Львівського
апеляційного господарського суду від 03.11.2003 року у справі № 71
залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 03.11.2003 року у справі № 71 - без змін.