ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.03.2004 справа N 5/2412-25/189
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у ДПІ у Залізничному районі м. Львова
відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 25.11.2003
у справі № 5/2412-25/189
господарського суду Львівської області
за позовом ТОВ "І"
до ДПІ у Залізничному районі м. Львова
про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Львівської області від 16.09.2003 у
справі № 5/2412-25/189, залишеним без змін постановою Львівського
апеляційного господарського суду від 25.11.2003 позов задоволено:
податкове повідомлення-рішення ДПІ у Залізничному районі м. Львова
від 05.06.2003 № 1502320/0/11267 про донарахування позивачу
податку на додану вартість у сумі 7 732 грн. та застосування
штрафних санкцій у розмірі 3 866 грн. визнано недійсним з мотивів
правомірного включення позивачем до складу податкового кредиту
7 731, 68 грн. податку на додану вартість за період з 01.01.2001
по 01.01.2003.
У касаційній скарзі ДПІ у Залізничному районі м. Львова просить
скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду
від 25.11.2003, рішення господарського суду Львівської області від
16.09.2003 у справі № 5/2412-25/189 та прийняти нове рішення про
відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення
господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та
процесуального права, а саме: п.п. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
від
03.04.1997 № 168/97-ВР (зі змінами і доповненнями), ст. 43, 105
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Сторони не скористалися своїм процесуальним правом на участь своїх
представників в засіданні суду касаційної інстанції.
Перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі
встановлених в них фактичних обставин правильність застосування
господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не
підлягає з таких підстав.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
ДПІ у Залізничному районі м. Львова проведено планову
документальну перевірку фінансово-господарської діяльності
підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового
законодавства за період з 01.01.2001 по 01.01.2003, за
результатами якої складено акт від 02.06.2003
№ 224/23-2-213/13821603, яким встановлено порушення норм п.п.
7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5
Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
від 28.12.1994 № 334/94-ВР (зі змінами і
доповненнями) внаслідок неправомірного віднесення позивачем до
складу податкового кредиту сум податку на додану вартість у
розмірі 7 731, 68 грн. за період з 01.01.2001 по 01.01.2003,
сплачених при придбанні послуг мобільного зв'язку, оскільки, на
думку відповідача, зв'язок витрат по оплаті таких послуг зі
здійсненням господарської діяльності позивача має бути
підтверджено роздруківками телефонних розмов.
На підставі вказаного акту перевірки, ДПІ у Залізничному районі м.
Львова прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.06.2003
№ 1502320/0/11267 про донарахування підприємству позивача податку
на додану вартість у сумі 7 732 грн. та застосування штрафних
санкцій у розмірі 3 866 грн.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
господарські суди попередніх інстанцій всебічно і повно дослідили
всі обставини справи і прийшли до правильного висновку щодо
безпідставного донарахування позивачу податку на додану вартість
та застосування фінансових санкцій з огляду на наступне.
Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
господарська діяльність - це
будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в
грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли
безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є
регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід
розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні
представництва, філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а
також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка
діє від імені та на користь першої особи.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено,
що для здійснення своєї господарської діяльності з метою
підвищення ефективності роботи підприємства позивачем було
придбано мобільні телефони та укладено ряд договорів про надання
послуг мобільного зв'язку з СП "Українським мобільний зв'язок"
(а.с. 19-23 та 33-42), тобто, позивач використовував послуги
оператора мобільного зв'язку у власній господарської діяльності.
За вказані послуги телефонна компанія щомісячно направляла
позивачу рахунки, в яких було зазначено номер особистого рахунку,
період за який здійснено нарахування, номери телефонів по яких
відбувались розмови, абонентна плата, суми вхідних, вихідних
дзвінків в межах України та за кордоном, спеціальні послуги, а
також сума податку на додану вартість. Оплата за отриманими
рахунками здійснювалась позивачем у безготівковому порядку з
врахуванням сум податку на додану вартість. Після оплати послуг
позивач отримував податкові накладні. Оплачені таким чином послуги
мобільного зв'язку позивач відносив до складу валових витрат.
Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
валові витрати виробництва та обігу -
це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній
або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості
товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким
платником податку для їх подальшого використання у власній
господарській діяльності.
В той же час, відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вищевказаного
Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
до складу валових витрат включаються суми
будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного
періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням
виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці,
з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї
статті.
Згідно з п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
не належать до складу валових
витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними
розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість
ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення
податкового обліку.
Господарськими судами встановлено і матеріалами справи
підтверджено факт здійснення позивачем витрат по оплаті послуг
мобільного зв'язку, що використовувались у господарській
діяльності підприємства (договори про надання послуг мобільного
зв'язку, накази про придбання мобільних телефонів, правила
користування мобільним зв'язком, рахунки за послуги мобільного
зв'язку, платіжні доручення про оплату послуг та податкові
накладні знаходяться в матеріалах справи).
За таких обставин постанова Львівського апеляційного
господарського суду від 25.11.2003 у справі № 5/2412-25/189
відповідає вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам
справи, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст.
111-9, 111-11 Господарського процесуального права України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ДПІ у Залізничному районі м. Львова залишити без
задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 25.11.2003 у справі № 5/2412-25/189 - без змін.