ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
Іменем України
25.03.2004 Справа N 2-15/2297-03
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді Першикова Є.В.,
суддів Савенко Г.В.
Ходаківської І.П.
розглянувши
касаційну скаргу Євпаторійської об’єднаної Державної
податкової інспекції
на постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 29.10.2003р.
у справі № 2-15/2297-03 Господарського суду Автономної
Республіки Крим
за позовом Концерна “Ювента”
до Євпаторійської об’єднаної Державної
податкової інспекції
про визнання недійсними податкових повідомлень рішень
За участю представників сторін:
позивача – не з’явилися
відповідача – Чабан Є.В., за довіреністю
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від
08.04.2003р. по справі № 2-15/2297-03 (суддя Т.В.Дадинська)
позовні вимоги Концерна “Ювента” задоволено. Визнано недійсними
податкові повідомлення-рішення Євпаторійської об’єднаної
Державної податкової інспекції № 0000742200/0-05 від
30.07.2002р., № 1701701/0 від 30.07.2002р., № 0003592301/0 від
31.07.2002р., № 0003582301/0 від 31.07.2002р..
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 29.10.2003р. (колегія суддів В.А.Лисенко, Т.С. Видашенко,
Л.Н.Заплава) рішення Господарського суду Автономної Республіки
Крим від 08.04.2003р. по справі № 2-15/2297-03 змінено. Визнано
недійсними податкові повідомлення-рішення Євпаторійської
об’єднаної Державної податкової інспекції № 1701701/0 від
30.07.2002р., № 0003592301/0 від 31.07.2002р. В іншій частині
позову відмовлено.
Євпаторійська об’єднана Державна податкова інспекція звернулася
до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в
якій просить скасувати постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 29.10.2003р. у справі № 2-15/2297-03
Господарського суду Автономної Республіки Крим і направити
справу на новий розгляд.
Розглянувши доводи, викладені в касаційній скарзі,
проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин
справи правильність застосування судом норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга
не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як встановлено судами, згідно акта документальної перевірки
№ 287 в частині правильності донарахування, повноти і
своєчасності сплати до бюджету прибуткового податку, виявлено
порушення позивачем ст. 8. п. 9.1 ст. 9 Декрету Кабінету
Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян”
( 13-92 ) (13-92)
. На момент звільнення з основного місця роботи в
чотирьох випадках громадянам не було складено остаточний
розрахунок, не видавалися довідки № 3 про суми сукупного доходу,
нарахованого в поточному році з утриманням податків. Видані
раніше позики робітникам підприємства на момент звільнення не
повернені в касу та не враховані при остаточному розрахунку.
Суми 22443,32 грн. нараховані по операціям позики не включені в
сукупний оподаткований дохід.
Колегія суддів зазначає, що із вимог ст. 8 Декрету Кабінету
Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян” ( 13-92 ) (13-92)
вбачається, що об’єктом оподаткування є в будь-якому випадку
доходи громадян, до переліку яких не відносяться позичкові
кошти.
Статтею 374 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, чинному на момент виникнення
спірних правовідносин, за договором позики одна сторона
(позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у
власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені
родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути
позикодавцеві таку ж суму або рівну кількість речей того ж роду
і якості.
Таким чином, позика не може розцінюватись як доход громадян,
оскільки отримання позики передбачає обов'язок щодо її
повернення.
Та обставина, що вказані суми на момент перевірки не повернені
підприємству, не свідчить про те, що вказані суми є
безповоротними та підлягають оподаткуванню. Податковою
інспекцією не надано доказів, що угоди по операціям позики є
удаваними або визнані такими в судовому порядку.
У зв’язку з цим, податкове повідомлення-рішення № 1701701/0 від
30.07.2002р. обґрунтовано визнано судом недійсним.
Також, згідно акту перевірки № 386 від 29.07.2002р. встановлено
відчуження позивачем активів, що знаходяться в податковій
заставі без згоди з податкового органу.
Податкова інспекція зазначає, що відповідно до п. 8.6 ст. 8
Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”
( 2181-14 ) (2181-14)
, позивач, у зв’язку із знаходженням майна у
податковій заставі, повинен узгоджувати з податковим органом усі
операції зі здачі в оренду (лізінг) цього майна.
Колегія суддів відзначає, що підпунктом 8.6.1 п. 8.6 ст. 8
Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”
( 2181-14 ) (2181-14)
встановлено перелік операцій, які платник податків,
активи якого перебувають у податковій заставі, письмово узгоджує
з податковим органом, в тому числі, до таких операцій віднесено
продаж, інші види відчуження або оренди (лізингу)
нерухомого та рухомого майна.
Податкова інспекція вважає, що договір оперативної оренди,
укладений позивачем відноситься до інших видів відчуження або
оренди (лізингу) нерухомого та рухомого майна.
Разом з цим, ДПІ не взято до уваги те, що у відповідності до
п.п. 17.1.8 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
, у разі якщо платник податків,
активи якого перебувають у податковій заставі, здійснював
відчуження активів без попереднього узгодження з податковим
органом, якщо отримання такої згоди є обов'язковим відповідно до
цього Закону /п.п. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8/, платник податків
додатково сплачує штраф у розмірі ста відсотків суми податкового
боргу, щодо якого виникло право податкової застави /Закон
№ 2181-Ш в редакції від 21.12.2000/.
Отже, обов'язковою умовою застосування штрафу, передбаченого
п. п. 17.1.8 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
є факт відчуження
активів, в тому числі в межах договорів купівлі-продажу та інших
видів відчуження або оренди (лізингу) нерухомого майна, які
передбачають перехід права власності на майно у встановленому
законом порядку, тобто перехід права володіння, користування та
розпорядження майном.
Зокрема, до таких орендних (лізингових) операцій належить
фінансовий, та зворотний лізинг (оренда), що передбачають
обов’язковий перехід права власності на майно (п.п. 1.18.2 -
1.18.3 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
).
Таким чином, доводи відповідача, що уклавши договори оренди
позивач здійснював відчуження активів є помилковим, оскільки
оперативна оренда не передбачає відчуження майна.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду від
29.10.2003р. законною та обґрунтованою і підстав для задоволення
касаційної скарги не вбачає.
Відповідно до ст.ст. 85, 111-5 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
в судовому засіданні за згодою
сторони оголошена вступна та резолютивна частини постанови.
Керуючись, ст.ст. 111-5, 111-9, 111-7, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Євпаторійської об’єднаної Державної податкової
інспекції залишити без задоволення.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
29.10.2003р. у справі № 2-15/2297-03 Господарського суду
Автономної Республіки Крим залишити без змін.