ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.03.2004 Справа N 209/9-03
Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому Приватного підприємства
судовому засіданні “Торговельна компанія “Е”, м. Київ
касаційну скаргу
на рішення від 23.10.2003
у справі № 209/9-03
господарського суду Київської області
за позовом Приватного підприємства
“Торговельна компанія “Е”, м. Київ
до Житлово-експлуатаційної контори,
м. Фастів
про стягнення 7 200 грн.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Київської області від 23.10.2003
позов приватного підприємства “Торговельна компанія “Е” до
Житлово-експлуатаційної контори, м. Фастів про стягнення 7200
грн. збитків задоволено частково, в сумі 2200 грн.
Рішення суду вмотивовано тим, що вартість послуг, оплачених
позивачем, є неспіврозмірною в порівнянні з боргом відповідача,
тобто явно завищеною, у зв’язку з чим суд вважає за можливе
обмежити розмір відшкодування з огляду на розумну необхідність
витрат на юридичні послуги, стягнувши з відповідача 2200 грн.,
оскільки позивач своїми діями по сплаті 7200 грн. за юридичні
послуги по стягненню боргу в сумі 11006,26 грн. навмисно
посприяв збільшенню цього боргу більш ніж на 65%, що згідно ч. 2
ст. 211 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
є підставою для зменшення
відповідальності відповідача.
У касаційній скарзі приватне підприємство “Торговельна компанія
“Е” ставить питання про скасування рішення господарського суду в
частині відмови у стягнення 5000 грн. та пропорційної частини
судових витрат і задоволення в повному обсязі позовних вимог
підприємства.
Скаржник вважає хибним висновок суду про те, що вартість послуг,
оплачених позивачем, є неспіврозмірною в порівнянні з боргом
відповідача, явно завищеною.
Нормами чинного законодавства, вказує скаржник, не визначено
поняття “розумної необхідності витрат на юридичні послуги” і
суду необхідно було керуватися положеннями, що міститься в ст. 3
Закону України “Про підприємницьку діяльність” відповідно до
якої підприємці мають право без обмежень приймати рішення і
здійснювати самостійну будь-яку діяльність, що не суперечить
чинному законодавству.
Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну
оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх
повноту, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Приватним підприємством “Торговельна компанія “Е” та ТОВ “УК”
10.07.2003 укладено договір про надання компанії юридичних
послуг щодо стягнення боргу з Фастівської ЖЕК в розмірі 12006,26
грн., а також судових витрат.
Рішенням господарського суду Київської області від 06.08.2003 у
справі № 194/8-03 позов приватного підприємства “Е” задоволено,
з Фастівської ЖЕК на користь позивача стягнуто 11006,26 грн.
Платіжним дорученням за № 183 від 01.09.2003 позивач перерахував
ТОВ “УК” 7200 грн.
Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
передбачено, що до складу судових витрат входить
оплата послуг адвоката. Отже, судові витрати за участь адвоката
при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо
вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались
і їх сплата підтверджується відповідними фінансовими
документами.
Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
витрати, що підлягають сплаті за
послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом
України “Про адвокатуру” ( 2887-12 ) (2887-12)
.
Витрати позивачів і відповідачів пов’язані з оплатою ними послуг
юридичних фірм по наданню ними правової допомоги не відносяться
до складу судових витрат. Ці витрати відносяться до збитків
сторін і відшкодовуються у загальному порядку.
У даному випадку, вирішуючи спір щодо стягнення збитків
позивача, спричинених оплатою ним правової допомоги, що надана
юридичною фірмою, суд, керуючись частиною другою статті 211
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
вказав про те, що сплата
послуг у сумі 7200 грн. за ведення справи про стягнення боргу в
сумі 11006,26 грн. є неспіврозмірною і явно завищеною. Цими
діями позивач навмисно сприяв збільшенню боргу більш ніж на 65%,
що є підставою для зменшення відповідальності відповідача.
Щодо стягнення з відповідача витрат, пов’язаних зі сплатою
державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення
процесу, то ці витрати розподілені рішенням суду від 06.08.2003
у справі № 194/8-03 відповідно до ст. 49 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Вищий господарський суд України вважає юридичну оцінку, дану
господарським судом Київської області обставинам справи такою,
що грунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і
підстав для задоволення касаційної скарги не вбачає.
Керуючись ст.ст. 111-9, 111-10 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення
господарського суду Київської області від 23.10.2003 у справі
№ 209-9-03 – без змін.