ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.03.2004 Справа N 38/247
Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у Товариства з обмеженою відповідальністю
відкритому судовому “Виробничо-комерційної фірми “У”, м. Луцьк
засіданні касаційну
скаргу
на постанову від 29.10.2003
Київського апеляційного господарського суду
у справі № 38/247
господарського суду м. Києва
за позовом Відкритого акціонерного товариства “Ч”,
м. Чернігів
до Товариства з обмеженою відповідальністю
“Виробничо-комерційна фірма “У”, м. Луцьк
Міністерства промислової політики України,
м. Київ
про визнання недійсним договору
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду м. Києва від 03.07.2002 визнано
недійсним договір від 07.05.99 № 3с/99/834, укладений між
відкритим акціонерним товариством "Ч" та товариством з обмеженою
відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "У", припинено дію
договору на майбутнє. У задоволенні позовних вимог до
Міністерства промислової політики України відмовлено.
Суд мотивував своє рішення тим, що відповідно до ст. 56
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
угода, укладена внаслідок
помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за
позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.
Згідно ст. 59 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
якщо із
самого змісту угоди випливає, що вона може бути припинена лише
на майбутнє, дія угоди визнається недійсною і припиняється на
майбутнє.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
11.09.2002 скасовано рішення господарського суду м. Києва від
03.07.2002, в позові відмовлено.
Обґрунтовуючи постанову, апеляційна інстанція зазначила, що
рішенням господарського суду Чернігівської області від
12.02.2002 у справі № 12/323/1 між тими ж сторонами встановлено
факти про те, що ТОВ "Виробничо-комерційна фірма
"Укрзахідінмекс" виконало свої зобов'язання за угодою від
07.05.99 № 3с/99/834 і відповідно до ст. 35 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
є обставинами, які
встановлені і не підлягають доведенню.
Постановою Вищого господарського суду України від 15.01.2003
скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду
від 11.09.2002 та рішення господарського суду м. Києва від
03.07.2002, а справу передано на новий розгляд до господарського
суду м. Києва, оскільки судами допущено порушення вимог закону
щодо повного, всебічного і об'єктивного з'ясування всіх обставин
справи.
Ухвалою Верховного Суду України від 20.03.2003 відмовлено у
порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого
господарського суду України від 15.01.2003 № 38/247.
Рішенням господарського суду м. Києва від 13.05.2003 визнано
недійсним договір № Зс/99/834 від 07.05.99, укладений між
відкритим акціонерним товариством "Ч" та товариством з обмеженою
відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "У" з моменту його
укладення. У задоволенні позовних вимог до Міністерства
промислової політики України відмовлено.
Суд зазначає, що договір № 3с/99/834 від 07.05.99 укладено під
впливом помилки, договір суперечить чинному законодавству, яке
забороняє оподаткування підприємствами і організаціями інших
суб'єктів господарської діяльності та сплату ними частини
податків, акцизів і зборів, від яких відмовилась держава з метою
розвитку виробничої кооперації.
Крім того, зі змісту оскаржуваного договору не випливає, що він
може бути припинений лише на майбутнє, тому в силу статті 59
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
договір, укладений між ВАТ
"Ч" та ТОВ ВКФ "У" № Зс/99/834 від 07.05.99, підлягає визнанню
недійсним з моменту його укладення.
За змістом ст. 1 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
до господарського суду
мають право звертатися підприємства та організації за захистом
своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом
інтересів. Позивачем не доведено порушення його прав та
охоронюваних законом інтересів Міністерством промислової
політики України.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
9.10.2003 залишено без змін рішення господарського суду м. Києва
від 13.05.2003 з тих ж же підстав.
Щодо посилання відповідача на рішення господарського суду
Чернігівської області від 12.02.02 у справі № 12/323/1 як на
встановлений факт законності договору №№ с/99/834, то апеляційна
інстанція визнала їх безпідставними, оскільки при винесенні
рішення у цій справі судом не досліджувався факт відповідності
закону умов оспорюваного договору.
Оскаржуючи рішення господарського суду м. Києва від 13.05.2003
та постанову Київського апеляційного господарського суду від
29.10.2003, скаржник просить їх скасувати і прийняти нове
рішення, яким в позові відмовити, посилаючись на те, що судами
при винесенні рішень порушено та неправильно застосовані норми
матеріального та процесуального права, а саме ст.ст. 35, 77, 111-
12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
ст.ст. 48, 56 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну
оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх
повноту, колегія
суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з
наступних підстав.
Виробничо-комерційною фірмою “У” та відкритим акціонерним
товариством “Ч” 07.05.99 укладено договір за № 3с/99/834, за
яким ВКФ “У” як повноважений представник Міністерства
промислової політики України взяла на себе зобов’язання провести
роботу по залученню ВАТ “Ч” до реалізації міжвідомчих угод по
виробничій кооперації, укладених в рамках Ашгабадської угоди.
Наказом Держкомполітики України від 12.09.2000 за № 249
визначено порядок підготовки пропозицій та формування
міжурядових та міжвідомчих угод, згідно з якими підприємства
щорічно надають до Мінпромполітики України пропозиції по
номенклатурі та обсягах взаємних поставок. До 2000р. діяв наказ
Мінмашпрому України від 21.03.96 за № 93, яким затверджено
Положення про порядок формування міжвідомчих угод та узгодження
переліків продукції, що поставляється взаємно в рамках
Ашгабадської угоди.
Постановою Кабінету Міністрів України від 18.05.94 за № 323
передбачено, що підприємства подають пропозиції на поставку
продукції за виробничою кооперацією до відповідних міністерств
відповідно з профілем виробництва.
За повідомленням Мінпромполітики України (а.с. 34-36, т.І)
участь будь-яких уповноважених посередницьких структур в частині
залучення підприємств до участі в реалізації угод з виробничої
кооперації, узгодження з відповідними міністерствами країн СНД
переліків кооперованої продукції вказаною постановою Кабінету
Міністрів України та наказами Мінпромполітики України не
передбачено.
Місцевий та апеляційний суди при розгляді спору встановили, що
предметом оспорюваного договору є надання послуг, однак
зазначені послуги надаються з метою звільнення ВАТ “Ч” від
податків, акцизів і зборів. Фактично умови договору № 3с/99/834
передбачали надання ВКФ “У” одноразової посередницької послуги
щодо прийняття Мінпромполітики України рішення про включення ВАТ
“Ч” до списку підприємств-учасників виробничої кооперації з
підприємствами Російської Федерації.
Судами досліджено та встановлено, що ВАТ “Ч” з метою включення
його до переліку підприємств з реалізації угод з виробничої
кооперації не користувалося послугами ВКФ “У”, а самостійно
зверталося за вирішенням цього питання до Мінпромполітики
України.
Суд першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що ВКФ “У”
не наділялася повноваженнями представляти інтереси державного
органу управління, а тому ця фірма не вправі була займатися
діяльністю, що зазначена в угоді № 3с/99/834.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає обгрунтованими
висновки місцевого та апеляційного суду про те, що договір
№ 3с/99/834 від 07.05.99 укладено ВАТ “Ч” під впливом помилки,
що стосується повноважень ВКФ “У”, договір суперечить чинному
законодавству, яке забороняє оподаткування підприємствами і
організаціями інших суб’єктів господарської діяльності та сплату
ними частини податків, акцизів і зборів, від яких відмовилася
держава з метою розвитку виробничої кооперації.
Судами першої та апеляційної інстанцій при прийнятті
оскаржуваних рішень відхилені доводи скаржника про те, що ТОВ
ВКФ “У” виконувало доручення Мінпромполітики України, що
випливали з угоди № 6 від 31.03.99, укладеної з Мінпромполітики
України з розробки та укладання договорів в рамках виробничої
кооперації, а тому додаткова оцінка цих обставин відповідно до
ч. 2 ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не відноситься до
юрисдикції касаційної інстанції.
Юридичну оцінку, дану місцевим та апеляційним судами обставинам
справи, Вищий господарський суд України вважає такою, що
грунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і
підстав для задоволення касаційної скарги не вбачає.
Керуючись ст.ст. 111-9, 111-10 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову
Київського апеляційного господарського суду від 29.10.03 у
справі № 38/247 – без змін.